Сподівання однієї половини виборців Зеленського суперечать сподіванням іншої
Він сам обрав цей шлях, ніхто його не тягнув за рукави. Актор, бізнесмен, підтримка родини — чого бракувало у житті для щастя Володимиру Зеленському? Чи усвідомлює він, що сценарій вистави, в якій приречений брати участь, писатимуть не за його столом?
Коли Зеленський «обмовився» на стадіоні «Олімпійський» про «повстанців» з Донбасу, він перетягнув голоси кандидата Бойка. Це була продумана акція політтехнологів, які боролися за електорат кандидатів у президенти, що вибули, а не за свій базовий електорат, як це робив президент Порошенко. Політтехнологія спрацювала: 73 відсотки підтримки — це приголомшливий успіх.
Але що робити з цим успіхом тепер, коли неможливо задовільнити сподівання навіть половини цих виборців, оскільки сподівання однієї половини напряму суперечать сподіванням іншої. І навіть як працювати лише на одну половину виборців, то і серед них важко втримати підтримку більшості. І це гарантія того, що за півроку підтримка нового Президента впаде нижче 25 відсотків.
І тоді 25 відсотків, які президент Порошенко втримав після п'яти років прописки на Банковій, будуть здаватися не поразкою, а великим досягненням.
Повноваження Президента України, згідно з чинною Конституцією, що враховує обмеження повноважень від 2004 року, стосуються головним чином сфери оборони і зовнішньої політики. (Кого цікавить детальний та зрозумілий опис обсягу всіх повноважень президента може прочитати тут).
Новий президент успадковує стан війни з Росією, яка триває з низькою інтенсивністю на лінії зіткнення військ на окупованих частинах Донецької та Луганської областей. Будь-якої миті, і до цього слід бути готовим, ця війна може перетворитися у справжнє пекло, бо на лінії зіткнення сконцентровано більше танків і артилерії, ніж під час епічної танкової битви у Другій світовій війні на Курській дузі. Час життя танка під час такої битви становить лічені секунди. Це стосується не тільки українських танків, а й російських, завдяки Джавелінам, а також іншим видам озброєння вітчизняного виробництва. Такі потенційні втрати поки що втримують російське командування від великого наступу. Не Мінська мирна угода, а сила спротиву українських військ підтримує перемир'я, точніше — війну малої інтенсивності.
Якщо метою захоплення Криму були родовища газу на дні моря, то метою захоплення частини Донбасу, хоча і не єдиною, було встановлення контролю над Юзівським родовищем газу — найбільшим в Україні. Цієї мети Кремлю не вдалося досягнути, тому що захоплення державних установ у Харкові провалилося, Харківська область повністю контролюється ЗСУ. Але Слов'янськ, захоплений у 2014 році московським спецназом, географічно розташований дуже близько до цього родовища з південного напрямку Донецької області. Саме це захоплення, яке трапилося на початку війни, викриває справжні плани Кремля. Оскільки з Юзівським родовищем не повезло, загарбники з тої злості повивозили до Росії усі заводи оборонного комплексу, що опинилися на окупованій території. Частина цих заводів напряму конкурувала з російським озброєнням для продажу на світових ринках.
Чому Президент Порошенко не поспішав заключати угоду з великою світовою нафтогазовою компанією про видобуток газу на Юзівському родовищі? Адже це надзвичайно вигідно для державного бюджету. Думаю, з обережності. Хотів спочатку впевнитися, що ЗСУ здатні стримати наступ російських військ. Для цього були потрібні Джавеліни і не тільки вони. Стримання подальшого наступу російських військ було першочерговим завданням. Але зараз прийшов час заключити таку угоду, бо це не тільки постійний додатковий дохід до бюджету держави, але й рішучий крок до звільнення Криму.
Новообраному президенту Зеленському варто ще до інавгурації відвідати штаб-квартири кількох американських нафтогазових компаній з метою з'ясування їхніх позицій щодо видобування газу на Юзівському родовищі. Приватній особі це зробити набагато простіше, ніж президенту.
Після США слід зробити зупинку у Амстердамі і з потенційними інвесторами, що цікавилися проектами на Дніпрі, обговорити прокладання каналу Дніпро — Азовське море. Такий канал мав би вже існувати, щоби уникати принизливої ситуації, коли в окупантів треба просити дозвіл на прохід суден до Маріуполя та Бердянська. Україна ніколи не відмовиться від свого права ходити кораблями по своїй акваторії, але принизливих прохань або інших знущань з боку Росії слід уникати. Канал між Дніпром і Азовським морем дозволяє це зробити.
Маючи попередні домовленості по Юзівському родовищу та каналу Дніпро-Азов, можна, не гаючи часу, після інавгурації внести до Верховної Ради необхідні законодавчі пропозиції і прискореними слуханнями отримати законодавчу базу для підписання договорів з американськими та європейськими компаніями. І тільки після підписання цих договорів поцікавитися, які є в Москви пропозиції щодо врегулювання двосторонніх відносин. Тих пропозицій не буде, бо це тільки початок шляху, але Москва тоді зрозуміє, що їхні надії обдурити «хлопчика з Кривого Рогу» були марними. У цих ініціативах Петро Порошенко і депутати, що стоять на державницьких позиціях, нададуть підтримку новому президенту.
Звісно, значна частина виборців, що по-іншому бачить перемовини з Москвою, зненавидить свого обранця, але така вже доля всіх політиків, що прийшли до влади на хвилі популізму.
Надія, що новому президенту вдасться досконало зіграти роль Месії, надзвичайно мала — менше одного шансу з двох тисяч. Бо за останні дві тисячі років новий месія ще не з'явився. Але можна нести свій хрест з піднятою головою, що посильно деяким людям. І тим довести, що початковий великий кредит довіри — це сила.
