Перемоги у велоспорті справжніх чемпіонів виховують

Почалося все 1 квітня 1974 року. Тоді разом із двома однодумцями школу створив закоханий у велоспорт тренер-ентузіаст Ігор Романишин. Як виявилось згодом, новий спеціалізований заклад став справою його життя. Очоливши школу та згуртувавши довкола себе таких самих, як він сам, закоханих у свою справу, готових зранку до вечора працювати з дітьми спортивних педагогів, новий керівник невдовзі своїми результатами на тренерській ниві привернув увагу всієї спортивної велоспільноти України.

Завдяки власним досягненням

Лише через три роки після заснування школи, у 1977 році, чотири вихованці «Медика», Володимир Кафлик, Володимир Спаньчак, а також брати-близнюки Сергій та Василь Кошелєви стають майстрами спорту. Ці хлопці миттєво здобули статус спортивних знаменитостей у місті, де жили та тренувалися. У Дрогобичі їх почали пізнавати на вулиці, знали всі. Такий час був тоді. Особливу популярність вони мали у тих хлопчаків, які, наслідуючи приклад новоспечених майстрів спорту, цілими «юрбами» на заняття велоспортом до «Медика» записувалися. Завдяки власним досягненням «Медик» піднявся у табелі про ранги. Юні велоталанти з Дрогобича почали на рівних суперничати з вихованцями таких центрів вищої спортивної майстерності у велоспорті, як Київ, Львів, Вінниця, Одеса, Суми, Донецьк та Харків. Роки йшли, а «Медик», і близько не маючи такого фінансування, як згадувані центри, якимось чином примудрявся не тільки виживати, а й на рівних продовжував суперничати з тими, хто за давньою традицією з-поміж своїх вихованців комплектував юніорську, юнацьку та дорослу збірні України з велоспорту. До складу головних команд країни дрогобичани почали потрапляти на регулярній основі. Із часом до цього настільки звиклося, що перемоги вихованців «Медика» на різних престижних змаганнях, навіть європейського та світового значення, почали сприйматися як щось належне та буденне. Близько 40 вихованців «Медика», починаючи із 1974 року, стали майстрами спорту. Більше сотні здобули чемпіонські лаври у всеукраїнських змаганнях на різних дистанціях та вікових категоріях. Сім вихованців школи взяли участь у чемпіонатах світу. Один із них виграв чемпіонські перегони.

Коли час Ярослава Поповича та Володимира Білеки настав…

Справжнім розквітом школи стали 1998 — 2002 рр., коли своїми перемогами про себе у повний голос почали заявляти дві юні"зірки" «Медика» — Ярослав Попович та Володимир Білека. Увійшовши до складу збірної України з велоспорту, обидва неодноразово ставали чемпіонами країни. І Ярослав, і Володимир удостоєні звання майстра спорту України міжнародного класу. Ярослав на цьому не зупинився. Згодом, перемігши у 2001 році на чемпіонаті світу з велоспорту серед молоді до 24 років, який відбувся у 2001 році в Лісабоні, заявив про себе як про одного з головних претендентів на трон «велосипедного короля» серед професіоналів, американця Ленса Армстронга, який сім разів поспіль, із 1999 по 2005 рр., фінішував першим у загальному заліку «Тур де Франс», найбільш престижної багатоденної велогонки світу.

У змаганнях серед професіоналів Ярослав почав яскраво. У 2003 році, маючи лише 23 роки, став бронзовим призером багатоденної велогонки «Джиро д'Італія». Ще через два роки, у 2005 році, його визнано найкращим молодим гонщиком на «Тур де Франс». Хто його знає, як склалась б спортивна доля Ярослава, якби йому не довелось виступати в одній команді з Ленсом Армстронгом, де американець завжди був «номером один». На нього робилась головна ставка. Це означало, що решта членів команди мали «працювати» на свого лідера, допомагати йому перемагати. Не один раз, виконуючи чорнову роботу на трасах змагань, Ярослав прикривав лідера. Жертвуючи своїми спортивними амбіціями, допомагав йому приходити першим на фініші. У велоспорті таке повсюдно практикується. Ніхто, навіть найсильніший, не здатний виграти без допомоги команди, за яку виступає. Кожен у такій дружині свою роль та призначення має. Подібна модель та розстановка пріоритетів у випадку з Ярославом відіграла злий жарт. Одному з найсильніших за всю історію української незалежності велогонщику так і не вдалося вийти з тіні уславленого на той час американця. Шкода. Але в Ярослава і після цього були яскраві перемоги. Зокрема, він став найкращим у багатоденній велогонці «Тур Каталонії».

Після відходу Ігоря Романишина

… У 2008 році в Дрогобичі у кращий світ відійшов Ігор Романишин. Разом із смертю керівника школи ціла епоха відійшла у минуле. «Медик» залишився без свого засновника та лідера. Не стало людини, яка упродовж багатьох років своїм надихаючим прикладом мобілізувала всіх на результативну працю. Хто його замінить? Чи вдасться знайти того, кому виявилось б до снаги гідно продовжувати справу колишнього харизматичного керівника? Така людина знайшлась. Новим директором став Павло Попович, батько Ярослава Поповича. Як показали роки, що минули після його приходу на керівну посаду, «Медику» знову пощастило. Новий директор виявився гарним педагогом та здібним господарником. Швидко здобув довіру, має розуміння та підтримку Дрогобицької міськради. Як і на початку заснування, школа фінансується за кошти місцевого бюджету. Вихованці «Медика», продовжуючи започатковані Ігорем Романишиним традиції, перемагають на престижних змаганнях. «Сьогодні, — розповідає Павло Попович, — у девʼяти навчальних групах школи навчається 60 дітей. Заняття з ними проводять 5 тренерів. Не всі наші підопічні чемпіонами стануть. І діти про це знають. Наша головна мета — допомогти їм знайти власне „я“, прокласти свою дорогу у житті. „Медик“, і це підтверджують усі наші випускники, став для них школою гарту, суттєвою підготовкою до дорослого життя. Усі вони нам вдячні за отриманий тут спортивний досвід та спеціалізовані знання. Це той актив, який в них ніхто не відбере, на все життя залишиться».

Самі себе перевершують

У школі з учнями не лише в групах початкової, попередньої, базової та спеціалізованої підготовки працюють. Є ще й група вищої спортивної майстерності, до якої найсильніші та найвитриваліші потрапляють. Саме тут, виховуючи майбутніх майстрів спорту, чемпіонів та чемпіонок України, з найздібнішими працює досвідчений тренер Володимир Савчин. На недавньому чемпіонаті України з велоспорту, який у середині квітня відбувся у Трускавці, Бориславі та кількох гірських селах, які входять до складу Трускавецької, Бориславської, Дрогобицької та Східницької ОТГ, двоє вихованців школи виправдали надії своїх наставників. Анастасія Сатурова перемогла в індивідуальній гонці на 15 кілометрів серед дівчат, а Денис Данилюк став чемпіоном України у гонці вгору на 10 кілометрів серед юнаків. «Медик» залишається вірним своїм традиціям. Хоч здавалося б, що куди вже там, інколи примножує, перевершує себе у досягненнях, як це, наприклад, сталося за підсумками 2023 року, коли було здобуто 17 чемпіонських титулів.

Без сучасної бази не обійтись

Дрогобич, мабуть, єдине місто в Україні, яке власним бюджетним коштом фінансує роботу спеціалізованої спортивної школи вищої категорії, якою є «Медик». Як почали 50 років тому, так все й залишилось дотепер. Але ж так не повинно і не може бути. Рівень, на якому піднявся та працює «Медик», потребує зовсім іншого матеріально-технічного та інвентарного забезпечення. Не можна, побудувавши хату «на курячих лапках», вигравати конкурси на звання найкращих, найсучасніших осель. Сьогоднішні вимоги до підготовки висококласних спортсменів-велосипедистів передбачають наявність належної матеріально-технічної бази. А що ж «Медик»? Приміщення школи жалюгідне. Грубо кажучи, це пристосований для тренувань сарай. Дітям після тренувань навіть помитись немає де. Все могло змінитись на краще, вже була виготовлена відповідна проєктно-кошторисна документація на капітальний ремонт споруди школи, але почалась війна. Звісно, що тепер не до реконструкцій та ремонтів. З іншого ж боку … Подивіться, що робиться довкола. Масштаби та інтенсивність будівництва житла у Дрогобичі, де базується «Медик», та в Трускавці, на гірських підйомах якого під час тренувань ледве не щодня тиснуть на педалі велосипеда вихованці школи із сусіднього міста, переконливо доводять, що для тих, хто дуже хоче та чогось прагне, війна — не завада. Своє вони роблять. І немало на цьому, мабуть, заробляють. У «Медику», який вже третій рік поспіль проводить велогонку на підтримку ЗСУ (переможці отримують призи Ярослава Поповича — О.Д.), до участі в якій з усієї України запрошуються учасники, вдячні всім, хто, не злякавшись ризиків сьогоднішнього дня, знайде спосіб інвестувати кошти у добру справу. Це відкриє нові можливості для сотень дітей, усі вони отримають доступ до тренувань у кращих умовах.