Краще б і справді не повернулась з полону…
Тільки маму шкода
Рознесло. Товста. Не пташка. Бройлер. Савченко. Жирна.
Дякую за підтримку, вдячність і повагу до дій. Дякую за те, що не знаєте і чверті моєї історії. Дякую, що вірите «знайомій знайомої вашої знайомої». Дякую, що шукаєте «чому я не герой». Я не герой. Я людина. Не я з себе зробила героя. А ви. Не я зробила себе популярною. Не я постила свої фото з цинічними молитвами, щоб потім казати: а ми ж за тебе молились. Ми молились, а ти поправилась. А ти не відповідаєш нашому ідеалу. Не тих підтримуєш. Не так воюєш. Не те говориш. Не такі погляди. Не така зовнішність. Не таке волосся. Не така Пташка.
Так от шановні. Хочете залізти в мої труси — лізьте. Я важу 85 кг, користуюсь соцмережами, курю, і, блін, живу. На ваш жаль. Не забудьте тими вустами, якими проклинаєте мене потім поцілувати своїх дітей.
По 20 годин я працювала не для «дякую». Відмовлялась виїжджати, щоб не покидати хлопців не для «дякую». Співала я не для вас. Співала я для хлопців. Які теж від мене відмовились, бо я «медійна». Бо я «запишалась». Залишилась тільки мама, тато і брат. Залишився шеф з мотошколи і його дружина. Для решти я «змінилась».
Я вірю, що вам болить. Але винна в цьому не я. Війна для вас закінчилась. Або й не починалась. Я не хочу повертатись. Мені нема куди повертатись. Пробачте всі, хто підтримує мене. Але я хочу залишитись під землею Донбасу. За півтора року я вислухала більше, ніж за все життя. І я щиро не знаю, чим я заслужила це. Краще б і справді не повернулась з полону. Тільки маму шкода.
