Передплатити Підтримати

Хто сказав, що проституція жіночого роду?

Те, що проституція – найдавніша професія, – знають усі. І що головними героями тут виступають жінки різного віку, і що поділяються вони на різні категорії – теж не таємниця.

Проститутки елітні, або ті, що стоять на трасі, так звані трасовички, чи ті, які працюють у готелях... Та й саме слово “проституція” — жіночого роду. А як назвати представників сильної статі, які обслуговують жінок за гроші? У народі їх називають жиголо. Це французьке слово колись мало значення найманого партнера для парних танців. У наш час слово жиголо трактується як чоловік, що надає послуги чоловічої проституції. З 24-річним жиголо, який назвався Юрієм, журналіст “ВЗ” познайомилася у Києві під час запису програми на тему “Хлопець за викликом” на одному з українських каналів телебачення. Не буду переповідати, як експерти і масовка відверто знущалися над Юрієм, але він не лише мужньо витримав усю розмову, а й погодився після програми на інтерв’ю.

- Як вам прийшла ідея в голову заробляти ось таким чином?

— Зарплата була маленькою. Мені минуло 22 роки, всього хочеться, а грошей на це нема. Півтора року тому у нічному клубі мені сподобалася жінка, якій на вигляд було років 35. Ми познайомилися. Ще трохи посиділи, і вона запросила мене до себе додому. Коли я прокинувся десь під обід, побачив на столику гроші.

- Тобто вона вас і підштовх­нула на такий заробіток?

— Вона мене не підштовхнула, а підказала шлях, як можна зароб­ляти гроші. Як кажуть, “зняла” мене (сміється. — Г. Я.). Якщо я зумів задовольнити гарну жінку бальзаківського віку, а таких жінок є дуже багато, то чому б їм не допомогти? Так став частим гостем цього нічного клубу, знайомився з жінками. А потім зрозумів, що це не постійний заробіток. Можна ж втратити вечір і нічого не заробити. Тому й розмістив в Інтернеті дані про себе. Друзі мені допомогли зняти відеоролик, у якому я з квітами зустрічаю дівчину у центрі міста, ми йдемо у кафе випити горнятко кави, а потім туди, куди вона забажає.

- Що значить, забажає? Хіба не ви пропонуєте готель чи квартиру?

— Не обов’язково. Ми усі питання узгоджуємо телефоном. У відеоролику є сюжет, що ми довго гуляємо містом, можемо прийти у якесь товариство, де цій дівчині треба показати, що вона не самотня, у неї — молодий бойфренд. Ми можемо просто вечеряти у ресторані, і я у “ролі жилетки” вислуховую усі її складні життєві проблеми.

- Тобто жінка, яка натрапить на вашу сторінку в Інтернеті, бачить ваше обличчя, фігуру, а по телефону ще й може зрозуміти ваш інтелектуальний рівень?

— На сторінці вказано всі мої параметри і навіть розмір пеніса. Він трохи більший від 17 сантиметрів. Ми телефоном обумовлюємо все, що треба буде робити. Узгоджуємо кожен крок і домовляємося про суму гонорару.

- І скільки берете за свої послуги?

— Розцінки різні. Скажімо, година сексу — 400 гривень. Якщо прийти на вечірку у компанію, де треба зіграти роль бойфренда, беру за годину 100 гривень. Одного разу треба було з жінкою гуляти вулицею, де мав би повертатися з роботи її колишній коханий. Така робота пов’язана з ризиком, тому за неї береться і відповідна плата.

- Ого, виходить, за добу берете нормальні гроші?

— Але ж я не просто проводжу час з коханою дівчиною. Це — моя робота. Може, не завжди приємна, бо телефонують жінки з різними фігурами, обличчями...

- Не боїтеся, що коли прий­дете до партнерки додому, там вас зустріне з десяток чоловіків?

— Завжди призначаю зустріч у якомусь барі чи кафе. Розмовляємо. Я бачу людину. І тільки тоді йдемо у призначене місце. На вулиці ж також може чатувати на людину небезпека, скажімо, цегла впаде на голову... Від цього ніхто не застрахований.

- У вашій практиці були такі випадки, коли доводиться переступати через себе і зай­матися сексом з жінкою, на яку страшно глянути, але ви вже домовилися за великі гроші? Як, скажімо, героїня Олени Яковлевої у фільмі “Інтердівчинка” заробляла гроші мамі на шубу, а потім довго відмивалася під душем.

— Не знаю, хто така Олена Яковлева і фільму “Інтердівчинка” ніколи не бачив. Та й уже дуже страшних жінок у мене наразі не було. Мої клієнтки — жінки забезпечені, а багата жінка має можливість за собою доглядати, відповідна косметика, масажі, зачіски...

- Чи не відчуваєте після таких зустрічей порожнечі в душі?

— Ні. Я розумію, для чого це роблю і знаю, на що йду. Це моя робота. Не кожен зможе це робити, а я — можу. І ніколи не переступаю через себе, бо свідомо це роблю.

- Ваша мама знає, чим ви займаєтеся?

— (Сміється. — Г. Я.). Усіх деталей вона, звичайно, не знає, але їй відомо те, що я зустрічаюся з жінками різного віку, супроводжую їх на зустрічі і вечеряю чи обідаю у певних закладах. Поверхневу інформацію мама отримує. На моїй основній роботі про це ніхто не знає, а от друзі мої — в курсі.

- І вони це нормально сприймають?

— А чого б їм сприймати ненормально? Вони ж — мої друзі! Та й, зрештою, кожен заробляє, як вміє і як може.