Ігор Гулик

Отже, вибори відбулися. Тепер час на аналіз і висновки.

Усі спроби дискусій між прихильниками та опонентами чинного президента, зазвичай, закінчуються залізобетонним аргументом з боку останніх: «Він відчайдушно тримається за крісло, його завдання — будь-що утриматися при владі». Хоча сам Порошенко кілька разів казав, що це не так, і навіть розповів про свою мрію на випадок, коли йому доведеться піти з посади, — стати депутатом Європарламенту.

Я, мабуть, і не писав би цього тексту, позаяк скільки вже сказано-переписано про президентські перегони, їхніх учасників, скандали і технології.

Якщо хтось зауважив у Зеленському — його манері, тактиці передвиборчої боротьби, стилі поведінки і намірах — щось незвідано нове та ексклюзивне, мушу таких розчарувати. Схоже вже траплялося, причому, настільки часто, що навіть перетворилося на літературні метафори, по-сучасному, на меми.

Мабуть, не тільки мої ровесники, а й люди молодшого віку, пам’ятають триллер Стівена Монро, назву якого винесено у заголовок.

Після оприлюднення результатів першого туру президентських перегонів значна частина українців пережила шок.

Це не обов’язково третій похід до виборчих урн, це, за задумом сценаристів, перш за все, некерований процес руйнації державності і, по суті, капітуляції перед Росією

Демонізований в Україні олігарх Ігор Коломойський якось зронив фразу: «Життя — це великий супермаркет, бери, що забажаєш, але пам’ятай, що попереду каса».

Ті, хто формує порядок денний для сучасного україн­ського суспільства, особливо під час виборів, чудово розуміють, з ким мають справу.

Злочинець завжди повертається на місце свого лиходійства.

Парад блазнів сягнув, видається, своєї кульмінаційної точки.

Джерела існування російсько-радянської ідентичності на­справді аж надто реальні і відчутні, як кажуть, на дотик

Найнебезпечнішою є наша толерантність до лицемірних еліт, які насправді не є державницькими і патріотичними

Днями до редакції зателефонував читач і став докоряти мені за те, що я пишу у своїх колонках на шпальтах «Високого Замку»

Фейсбук-спільнота час від часу впадає у дивний стан ейфорії і тішиться купою повідомлень від такої ж купи провидців, астрологів і просто охочих побавитися у футурологію, які твердять про швид­кий крах Путіна.

Казус, що трапився у прямому ефірі одного з телеканалів із народним депутатом та кандидатом у президенти Сергієм Капліним, наштовхує на невеселі роздуми про виборчий процес в Україні взагалі та його можливі наслідки зокрема.

Треба бути зовсім сліпим і недолугим, аби не розуміти, що в країні, понад мільйон громадян якої пройшли горнило Донбасу, в країні, яка втратила десятки тисяч життів у протистоянні російським окупантам, жартувати з такими речами не те що неетично і непристойно, — це цинізм, злочинна безвідповідальність і наруга над святими речами

Русофільська політична та церковна тусовка у Києві після повернення з розваленого Томосом «Третього Риму» мала б міцно замислитися над власною долею

На п’ятому році українсько-російського конфлікту наше суспільство вперто не хоче позбутися легко­важно-ілюзорної ейфорії, вважаючи війну чимось да­леким, незрозумілим і, зрештою, терпимим.

Нещодавно у двох поважних газетах — The Guardian та Libеration — було оприлюднено маніфест тридцяти авто­ритетних інтелектуалів, серед яких і лауреати Нобеля, під назвою «Європейський дім у вогні».