Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Дзвоніть, кому нудно…

Мав рацію відомий філософ Серен К’єркегор, написавши: «Після змін дзвоніть усім, кому нудно…».

Перші півроку «зеленої влади» переконують, що навіть за відсутності реальних змін, ба більше, — часто за імітації змін або ж відвертого регресу, — нудно не буде нікому. Підозрюю, Зе! Команда обрала за стратегію хайп, скандальність і сумнівну екстравагантність ведення державних справ для того, аби втриматися на хвилі. Стратегія наразі безпрограшна, оскільки вбиває двох зайців: сяк-так тримає рейтинги, що закономірно позвуть униз, з кожним днем загрожуючи зірватися у піке, і, що важливо, за димовою завісою обговорень несуттєвого, другорядного, часто висмоктаного з пальця, уможливлює ухвалення рішень, наслідки яких можуть бути катастрофічними для держави.

Однак є речі, які приховати важко. До прикладу, серія репресій проти банківського топ-менеджменту: починаючи із затримань і оголошення підозр колишнім керівникам VAB банку (серед них — Олександру Писаруку, який обіймає посаду очільника рейтингового Райфайзен Банку «Аваль») і закінчуючи «викраденням» посеред вулиці, на очах дитини голови правління Укрексімбанку Олександра Гриценка. Викраденням, яке виявилося спецоперацією, проведеною одіозним прокурором Костянтином Куликом навіть без санкції суду.

Годі уявити собі, що думають пересічні вкладники про репресивне цунамі, яке накрило банкірів, — воно прямо загрожує людським заощадженням. Ще важче спрогнозувати враження і висновки місії МВФ, яка акурат приїхала в Україну, сподіваючись обговорити деталі майбутнього (трирічного, за словами прем’єр-міністра Гончарука) траншу допомоги Україні. Але що мають на гадці місіонери, коли їх відверто намагалися не пустити на зустріч з керівництвом НБУ?! Мабуть, що потрапили у якусь макабричну країну, де бал править мафія…

Все, що відбувається в Україні, цілком лягає у схему, оприлюднену з уст Ігоря Коломойського, — ображеного попередньою владою олігарха, фігуранта гучних справ, що розглядаються зараз Канлерським судом штату Делавер (США), ексвласником ПриватБанку. Якщо хтось трактує його екстравагантні заяви про відмову від співпраці з МВФ, про те, що Україні варто оголосити дефолт і взяти 100 мільярдів доларів від Путіна лише як помсту постмайданній команді, то це лише частина задуму Коломойського. Насправді колишній «жидобандерівець» воліє значно більшого. Зрозумівши, що ПриватБанк йому не повернуть (це виглядало б в очах і вітчизняного обивателя, і серед міжнародних фінансових кіл вкрай непривабливо), майстер афер поклав око на інші банки. Бажано, державні, як от Укрексім. Попередня «обробка» громадської та експертної думки вже проведена. Міністерка фінансів Оксана Маркарова вже заявила, що в Україні занадто багато державних банків, і що їх частку у фінансовому секторі варто зменшити до чверті. Якщо це станеться, то навчений не одним «кидком» вітчизняних горе-банкірів вкладник просто забере свої грошики, оскільки саме державні банки вважалися досі острівцями надійності. А владні стратеги знову волатимуть про потребу внутрішнього інвестування економіки і, за відсутності такої, — підніматимуть і тарифи, і податки…

Здавалося б, держава та її відповідні структури мали б реагувати на схоже зухвальство окремих надто самовпевнених громадян. Вони й реагують, але якось дуже дивно. До прикладу, герой пранкерських скандалів генпрокурор Руслан Рябошапка (отой, що «на 100 відсотків моя людина» з розмови Зеленського і Трампа) у недавньому інтерв’ю заявив: «Маємо сильну підтримку президента та парламенту. У мене є право розслідувати будь-кого, включно з Коломойським, Ахметовим та іншими олігархами». Право є, але чи є на те політична воля самого Зеленського? Навряд чи вчорашній компаньйон Ігоря Валерійовича у бізнесі «1+1» і 95-му Кварталі дасть «добро» на розслідування бодай частини сумнівних витівок свого патрона. Навіть володіючи такими інструментами як ГПУ, ДБР та СБУ. Бо, як справедливо зауважив недавно відомий футуролог Френсіс Фукуяма у розмові з російським опозиціонером Олексієм Навальним, «вважаю, що найнебезпечніша форма популізму — коли лідер каже людям: «Люди, ви мене обрали, я ваш прямий представник, тому мені не потрібні жодні інститути». Володимир Зеленський, схоже, належить саме до такої когорти обранців.

Зрештою, навіть якщо б доля Коломойського та інших охочих реваншу і залежала від Руслана Рябошапки, то навряд чи від нього можна було б очікувати різких рухів. Генпрокурор, який вважає, що злочинної організації Віктора Януковича не існувало (!), що вона — «видумка» Юрія Луценка, а відтак дає своїм підлеглим завдання звинувачувати того ж таки Олександра Гриценка з Укрексіму у… легалізації грошей «злочинної організації Януковича», — це, погодьтеся, вершина логіки.

Або ж чи може генпрокурор взяти за барки одіозного Андрія Єрмака? Весь світ, починаючи з Америки, де цей помічник президента спробував надурити і завербувати для роботи на ФСБ вашингтонських високопосадовців, волає про токсичність цього персонажа. А що Зеленський? Мовчить, як риба. І це мовчання красномовніше, ніж тисячі слів.

Схожі новини