Коронавірус як шанс виправити помилку Леоніда Кучми

Це має величезне значення для малого та середнього бізнесу, оскільки безпосередньо впливає на умови позики для підприємців.

Коли облікова ставка становила 17 процентів, комерційним банкам не було сенсу надавати позику менше, ніж за 20% річних. Бо, у разі потреби, вони самі не змогли би поповнити свої резерви через Нацбанк дешевше, ніж за 17% .

Зменшення облікової ставки до восьми відсотків дає надію, що комерційні банки зможуть позичати малому та середньому бізнесу під 10 процентів річних. Це величезний крок вперед у порівнянні з 20% річних, але не максимальне досягнення.

Нацбанк Росії зменшив основну ставку у квітні до 5,5 відсотка. Оскільки НБУ досі видивляється, що роблять «за порєбриком», є надія, що знизить облікову ставку до п'яти або нижче. І це надасть змогу десяткам тисяч малих та середніх підприємців діставати позики під сім процентів річних. Таке рішення стало б величезним стимулом для розвитку української економіки.

Нацбанк України тримав облікову ставку високою, тому що у такий спосіб легко вгамовувати інфляцію. Але це водночас пригнічувало малий та середній бізнес, бо кредити були занадто дорогими, щоб стимулювати підприємницьку ініціативу.

Великий бізнес страждав значно менше, бо мав доступ до дешевих західних кредитів. А хто не мав, то вигадував шахрайську схему «кишенькових» банків, яка луснула у 2014 році. При цьому ліквідовані банки завдали шкоди вкладникам і державі на 200 мільярдів гривень через неповернення боргів фірмами, пов'язаними з власниками банків. Крім того, банкрутство ста банків позбавило на певний час Нацбанк важливого інструменту контролю за інфляцією, що полягає у зменшенні грошової маси в обігу через підвищення вимог до банківських резервів. МВФ бентежили, у першу чергу, високі темпи інфляції в Україні. Тому за основну мету Нацбанку України поставили інфляційне таргетування.

Це означало, що Нацбанк зосереджує усі свої зусилля на тому, щоб зростання цін не перевищувало встановлені МВФ орієнтири. Як тільки створювалася загроза прискорення інфляції, Нацбанк підвищував облікову ставку до 17% річних.

Інфляція, або іншими словами, зростання всіх цін, відбувається тоді, коли обмеженій кількості товарів протистоїть значна маса грошей. Наприклад, на базар приїхала тільки одна тітка зі сметаною. До неї у чергу вишукувалося десять покупців. Для тітки ця черга є сигналом, що може підвищити ціну і все одно розпродасть свій товар. А коли на базарі стоять три тітки зі сметаною і є лише два покупці, то це сигнал для тіток, що слід зменшувати ціну. Оскільки тітки є водночас і виробниками, то висока ціна заохотить їх більше виготовляти сметани, а низька ціна спонукатиме припинити її виготовлення і зайнятися чимось іншим.

Якщо банки заохочують людей брати кредити на купівлю товарів, то вони сприяють підвищенню цін, бо тій самій кількості товарів буде протистояти більша купа покупців і грошей. Такі кредити називаються споживчими. У таких кредитах, крім банків, зацікавлена уся торгівля. Тоді уся купа грошей, що протистоїть товарам, складається не просто з усіх зарплат, а й отриманого кредиту.

Коли Нацбанк підвищує облікову ставку, то зростає ставка за споживчими кредитами і люди беруть менше кредитів. Відповідно, усій масі товарів тепер протистоїть менша кількість грошей і ціни йдуть униз.

До певної міри розширення споживчого кредиту корисно для економіки, бо коли на що-небудь зростає ціна, ця ціна є сигналом для виробника, що слід випускати більше цього товару. Так ринкова економіка вирівнює попит та пропозицію. Заохочення попиту за допомогою споживчих кредитів сприяє зростанню виробництва. Але водночас і розкручує інфляцію.

Можна стимулювати економіку не з боку покупця, а з боку виробника. Бо завдяки дешевому кредиту виробник скорочує свої витрати через зменшення відсотку, який сплачує за кредит. Відтак більш схильний до ризику нарощувати виробництво і за відсутності потужного сигналу від зростання ціни на товар. Щоправда, якщо стимулювати виробництво дешевими кредитами і водночас обмежити споживчий кредит, ціни підуть вниз, бо товарів стане значно більше, ніж бажаючих їх придбати. Це явище називається дефляцією, і воно, як і висока інфляція, теж погане для економіки. Тому що виробник, який бачить зменшення ціни на товар, не зацікавлений нарощувати випуск такого товару. Навіть при дешевому кредиті.

Ідеальним вважається помірковане річне зростання цін на два-три відсотки. Це все ще стимулює виробника до розширення виробництва і не сильно зменшує купівельну спроможність покупців.

Наш Нацбанк (як і більшість нацбанків світу) стимулює економіку з боку попиту (споживача), а не з боку пропозиції (виробника).

Тому споживчі кредити у нас розвинуті набагато краще, ніж кредити малому та середньому бізнесу. Про інтереси цієї значної і важливої частини суспільства Нацбанк не дбає. Бо цього не вимагає МВФ. Не вимагає тому, що більшість економістів у світі схиляється до стимулювання економіки через збільшення попиту, а не пропозиції.

Коронавірус зробив нікчемними побоювання інфляції, бо десятки тисяч людей втратили роботу і, отже, змушені скорочувати свої витрати. Попит на товари стрімко впав, тому у Нацбанку немає підстав побоюватися зростання цін. У МВФ теж. Саме тому Нацбанк почав знижувати облікову ставку. Низька облікова ставка призводить до здешевшання споживчих кредитів і теоретично мала би стимулювати споживача брати їх. Але коли 45% людей тимчасово втратили роботу, то і споживчі кредити суттєво зменшаться.

Подальше здешевшання кредиту матиме нарешті позитивний вплив з боку стимулювання пропозиції, а не попиту. Малий та середній бізнес побачить для себе вигоду у банківському кредиті у межах семи відсотків річних. Цей неочікуваний здобуток епідемії набагато вигідніший для української економіки, ніж для будь-якої західної. На Заході малий та середній бізнес і до коронавірусу мав доступ до дешевого кредитування.

Дешевий кредит для малого та середнього бізнесу є надією не тільки на зростання виробництва в Україні, але й заміну мирним шляхом олігархічного ладу на республіканський. Прискорене економічне зростання малого та середнього бізнесу трансформується і у зростання політичного впливу. А це призведе до припинення субсидій з державного бюджету на користь купки олігархів. Саме великі бюджетні субсидії та інші менш очевидні пільги для великого бізнесу примушують уряд з року в рік примножувати державні борги. Якщо олігархат не матиме прямої вигоди від субсидій з бюджету, то й політика його не буде цікавити, тільки повага держави до права власності. Таку повагу та охорону права власності середній бізнес забезпечить не гірше за самих олігархів.

Стимулювання економіки з боку виробника, а не споживача, в українських реаліях матиме дефляційний ефект. Принаймні у найближчі два роки. Якщо виробництво зростає більш прискореними темпами, ніж зарплати, то пропозиція товарів перевищує попит, і ціни падають. Це дасть змогу Нацбанку тримати облікову ставку на низькому рівні і тим підтримувати малий та середній бізнес.

За роки незалежності в Україні виросло покоління економістів, які своєю головою, а не головою МВФ, можуть здійснювати макроекономічне регулювання економіки, враховуючи стимулювання як споживача, так і виробника. Це не точна наука, і тому у світі існує сім різних економічних шкіл та думок щодо регулювання економіки.

Разом з великими негараздами, які приніс коронавірус, він дав шанс виправити помилку президента Кучми, що створив олігархів в Україні. З того часу вони керують державою, незалежно від того, яке прізвище у президента або прем'єра.

Зростання середнього бізнесу швидкими темпами виправить цю помилку у мирний спосіб.