Путін і «кінець лібералізму»

На початку 2000-х нав’язливою ідеєю Путіна була «суверенна демократія». Нею намагалися обґрунтувати «унікальність» Росії, відтак закамуфлювати процес формування новітнього диктаторського режиму, «задобрити» Захід у надії інвестицій та приспати його увагу. Мушу сказати, їм це вдалося.

Аби виправдати свої агресивні плани щодо сусідів, з путінського бункера донеслося волання про найбільшу гуманітарну катастрофу ХХ століття, якою, на думку «вождя», став крах СРСР. А позаяк колишні колонії обрали шлях незалежності і почали позирати у бік Заходу з його оборонними можливостями, ідея відновлення імперії набула для Путіна дуже актуального звучання. І він спробував — спочатку у Грузії, а відтак, 2014-го, і в Україні повернути навспак колесо історії, реанімувати Союз, а, отже, втрачену велич Росії. Однак світ зреагував жорстко, та й жертви агресії не капітулювали перед загрозою мілітарного монстра.

Насправді ж Путіну розходиться не лише на Україні. Йому йдеться про руйнування світоглядних підвалин західної цивілізації. Бо, розбивши привабливу вітрину успішних країн, йому буде легше пояснити негаразди у власному домі, відсталість російської економічної системи, бідність і безпросвітність побуту «росіянців», примітивність методів, якими їх утримують у вуздечці.

В арсеналі путінських гібридних воєн проти демократії — політична корупція, фінансування радикалів та популістів різних мастей (що лівих, що правих), формування умов для масових потоків біженців (та ж війна у Сирії). І водночас розпалювання нетерпимості до іммігрантів в європейських обивателів, підігрівання недовіри до державних інституцій, акценти на їх неспроможності вирішити проблеми безпеки саме через їхню демократичну природу.

Квінтесенцією цієї стратегії стало інтерв’ю Путіна впливовому західному виданню The Financial Times, у якому він кинув в обличчя своїм візаві на саміті G-20 в Осаці, що ліберальна модель державного ладу, яку культивують на Заході, вже не годиться. Відповідаючи на запитання редактора Лайонелла Барбера та керівника московського бюро газети Генрі Фоя, кремлівський «філософ» заявив: «Ліберальна ідея передбачає, що нічого не треба робити. Вбивай, грабуй, ґвалтуй — тобі нічого, бо ти мігрант, треба захищати твої права. Які права? Порушив — отримай кару за це… Ліберальна ідея застаріла. Вона увійшла у протиріччя з інтересами переважної більшості населення».

Цинічна казуїстика, чи не так? Адже звучить вона з уст ініціатора жахливих військових злочинів.

Та найцікавіша тут реакція західних лідерів. Кандидат на посаду британського прем’єра, екс-глава МЗС Великої Британії Борис Джонсон вказав опонентові з Москви, що в його країні, де лібералізмом і не пахне, «капітал, як кажуть, зосереджений в руках олігархів та соратників вождя, журналістів вбивають, над „ліберальними цінностями“ насміхаються, за даними Росстату, третина населення не може дозволити собі більше двох пар взуття на рік, а 12 відсотків людей ходять у туалет на вулиці».

А глава Євроради Дональд Туск заявив: «Той, хто каже, що ліберальна ідея пережила себе, також стверджує, що себе пережили свободи, верховенство закону і права людини… Ось що я вважаю насправді застарілим: авторитаризм, культ особи, владу олігархів. Навіть якщо іноді вони можуть здаватися ефективними».

І попри такі жорсткі оцінки керівники G-20 жваво тиснули руку російському диктаторові на саміті в Японії, з ним говорили про важливі теми, радилися, щось узгоджували, про щось домовлялися… А якщо врахувати, що буквально за кілька днів до зустрічі в Осаці Росія отримала першу за 5 років перемогу на дипломатичному фронті з Україною у ПАРЄ, то лицемірство і бажання Заходу улестити агресора і руйнівника міжнародного права дуже схоже на історію з 30-х років минулого століття. Чим заплатило людство за такі реверанси — добре відомо.

Тож має рацію російський публіцист Віктор Шендерович, який по-своєму відгукнувся на скандальну заяву президента РФ: «…і всі кинулися доводити Путіну, що лібералізм не застарів. Замість того, щоб просто відійти від цього типа на санітарну відстань»…

І справді, — якщо поміркувати, то Путін чітко дав зрозуміти — його головний опонент і ворог Захід. Ідеологічно, світоглядно і ментально. І з цим ворогом нічого говорити «езоповою мовою», загортати у папірці свою неприязнь. А Захід, видається, проковтне і образи, і агресію, і свавілля кремлівського гопника.

Своєю заявою про смерть лібералізму Путін, по суті, розв’язав ідеологічну війну, а від неї до «гарячої» — один крок.