Чи будуть дочасні вибори?

Директор Національної розвідки США Ден Коутс подав Сенатському комітету з питань розвідки доповідь про глобальні загрози. У цьому доволі об’ємному документі аналітики поважних американських спецслужб стверджують, зокрема, що в Україні «незадоволення населення темпом реформ, погіршення стандартів життя, думка про те, що корупція посилюється, та загострення політичних протистоянь напередодні запланованих президентських та парламентських виборів у 2019-му можуть призвести до дочасних виборів».

Новину одразу ж підхопили деякі ЗМІ, взяли у зуби політики з невтіленими амбіціями, а також, - хто б сумнівався, - Раша-тудей.

Не беруся звинувачувати заокеанських спеціалістів у некомпетентності чи непоінформованості у царині українських реалій. Населення, невдоволене темпами реформ (я б сказав, - реформами взагалі), і нікудишні, навіть як на пострадянський простір, стандарти життя, і спрут корупції, з якою хоч і відчайдушно борються в Україні назагал, зате на побутовому рівні толерують (ще й як толерують!), – усі аргументи Нацрозвідки США, без сумніву, присутні. Однак робити з них радикальні прогнози я б не брався.

Бо… У Штатах, пам’ятаю, теж були спалахи невдоволення владою – з ними довелося мати справу і Бараку Обамі (згадаймо OWS - Occupy Wall Street), і Дональдові Трампу (одразу ж після ночі виборів на вулиці вийшли сотні тисяч американців, які обурювалися приходом у Білий Дім «клоуна» і «безвідповідального бариги»). Ці велелюдні акції навряд чи можна порівнювати з тим, що час від часу відбувається у Києві під проводом Саакашвілі (привіт Нідерландам!), Андрія Білецького або інших – ще маргінальніших осіб. Але нікому й до голови не приходило, що ліваки з «Окупай» чи екзальтовані феміністки – опонентки Трампа, здатні штовхнути країну на дочасні вибори.

Або ж приклади, ближчі до України і географічно, і ментально.

Чи змели владу «ПіСу» велелюдні протести проти заборони абортів, нищення незалежних судів і ЗМІ у Польщі? Ні, - президент Дуда цілком впевнено почуває себе у Бельведерському палаці.

Чи наблизили відставку урядовців не менш потужні (300 тисяч на вулиці!) антикорупційні демонстрації у Румунії, які тут, в Україні, подавалися за взірець активності народних мас? Жоден високопосадовець у Бухаресті й не думав евакуюватися з теплого фотеля. Не кажучи вже про дочасні вибори… Наслідком стали парламентські маневри, і закон про помилування казнокрадів відклали у довгу шухляду. До кращих часів.

Може, це звучатиме цинічно у контексті наших уявлень про демократію, однак тектонічні зсуви на кшталт дочасних виборів, зміни уряду, ба більше – відставки президента, - залежать, далебі, не від вражень народу про владу. Теорія «революційних ситуацій» почила у Бозі, рівно ж як і її адепти – марксисти. Для кардинальних змін, перш за все, потрібен консенсус еліт, присутність у владних середовищах критичної маси осіб і лідерів, яким ці зміни або на руку з огляду на подальшу політичну кар’єру, або ж відкривають прямий шлях до влади.

Що маємо в Україні? «Справжніх буйних» у владі мало. Дещиця антикорупціонерів, єврооптимістів не робить погоди у парламенті. Тим паче, що й вони певним чином інкорпоровані у схеми справді сильних українського (і не тільки українського) світу. Популісти, які мімікрують під «буйних», почуваються пречудово, торгуючи політичним ресурсом власних фракцій. «Колишні» з Опоблоку теж пригрілися у місці під сонцем – голоси у Верховній Раді дають непоганий зиск, а бізнеси як були, так і залишилися успішними. Про БПП та Народний фронт годі й говорити, - жупел НАБУ, яким ще недавно лякали усіх і вся, знівельовано бар’єром парламентської згоди на зняття недоторканності з потрібних осіб. Хай навіть їх схопили на гарячому… Тобто маємо консенсус не у питанні змін, а навпаки – у питанні збереження статусу-кво.

Щодо перспективи дочасних президентських виборів, то мушу вкотре відіслати читача до Конституції. Правничих підстав для  цього немає. А закону про імпічмент – й поготів. Чому? Відповідь читайте вище…

І ще одна ремарка. Особисто я не думаю, що особи, які на словах войовничо проштовхують ідею позачергових президентських перегонів, насправді готові очолити країну під час реформ, а найголовніше – під час війни.