Дивилися «Євробачення» — думали й про вибори

У минулі вихідні багато було розмов про «Євробачення», про збої з голосуванням за його переможця, якого мали визначити через мобільний застосунок «Дія», розроблений Міністерством цифрової трансформації України. А нам мимоволі згадалося про вибори. Бо саме з «Дією», цим своїм розпіареним «ноу-хау», нинішня владна команда пов’язує голосування на майбутніх політичних перегонах. Цікаво: як «супертехнології» зможуть опрацювати десятки мільйони голосів виборців, якщо під час пісенного конкурсу не дали собі ради з кількома сотнями тисяч і «загнулися» на перших секундах? Про хибність непродуманих підходів до серйозних речей ми спілкувалися із членом Центральної виборчої комісії України у 2004−2018 роках, експертом із конституційного права Андрієм Магерою.

Не результати розважальних шоу цікавлять росію…

— Що ви подумали, коли ді­зналися про конфуз із елек­тронним голосуванням за пе­реможця шоу-проєкту?

— Зовсім не здивувався, що таке могло трапитися під час ві­йни, коли існує стільки ризи­ків для української державності. Лише дуже наївна людина може вірити, що у такий час буде без­печно застосувати будь-який елемент електронних виборів — зараз чи пізніше, через кіль­ка років. Це неможливо через те, що через можливе стороннє втручання в «електроніку» сьо­годні ніхто не може гарантувати дотримання двох основополож­них принципів виборчого пра­ва. А саме: принципу вільних ви­борів — тобто, що ніхто не буде тиснути, впливати на того чи ін­шого виборця. А також — дотри­мання принципу таємності го­лосування (що ніхто не знатиме, як саме той чи інший виборець проголосував).

Приклад з «Дією» засвідчив те, про що експерти давно го­ворять і через що застерігають владу, чого їй робити не варто. Але інколи, знаєте, дитина хоче набити власні ґулі перед тим, як послухати-повчитися в інших…

— Люди, дотичні до «Дії», запевняють, що йшлося не про вплив ворожих хакерів, а про надзвичайну активність власних громадян. Можна лишень собі уявити, що було б, якби за «Дію» взялися кі­бертерористи…

— Російські спецслужби не дуже цікавляться результатами українського національного від­бору на «Євробачення». Їм від того, за великим рахунком, ні холодно ні жарко. Але коли йти­меться про вибори чи референ­дум, коли на кону стоятимуть підсумки якогось важливого го­лосування в Україні, то, очевид­но (я про це давно кажу), для ро­сійської федерації не існує такої ціни, яку вона не заплатила б за те, аби втримати Україну в ор­біті своїх інтересів. Навіть якщо громадянам рф доведеться хо­дити в лаптях, сидіти на хлібі-воді, їздити на фірі з кіньми, у кремлі зроблять все для того, щоб вплинути на цей процес.

Дехто з опонентів, ратуючи за електронне голосування, на­водить приклад зручності бан­кінгу. У мене він теж є. Але це непорівнювані речі, коли йдеть­ся про втручання в якийсь бан­ківський рахунок окремо взятої людини — і про втручання у ре­зультати виборів чи референ­думу у країні, які мають істотне значення для подальшого роз­витку і подальшого майбутнього країни. Бо якщо зламати доступ до рахунку у банку, ціна зламу — лише вартість коштів, які є на цьому рахунку. А ціна зламу сис­теми голосування на виборах чи на референдумі не матиме вартості. Її не можна визначи­ти ні у мільйонах, ні у мільярдах. Бо йдеться про безцінне — дер­жаву!

— Ще про новітні технології. У законопроєкті про мобіліза­цію пропонують запровадити електронний кабінет призо­вника. А якщо і у цій системі обліку військовозобов'яза-них станеться збій?

— Такі ризики існують, вони досить великі. Якщо в електронний кабінет зможуть заліз­ти ворожі спецслужби, то на якомусь файлі у деталях отри­мають дані про всіх без винятку військовозобов'язаних в Укра­їні. І тоді виникає питання: чи не нашкодимо ми своїй безпе­ці? Де гарантії, що цього не ста­неться? Тут серйозна проблема. Вже не кажу про те, що жоден закон України не зобов’язує на­ших громадян мати електронну пошту чи купувати смартфон…

Вакууму влади у державі бути не може

— У листопаді глава МЗС Дмитро Кулеба заявляв, що президент розглядає мож­ливість організації виборів під час воєнного стану, «зва­жує різні плюси та мінуси». А згодом сам Володимир Зе­ленський заявляв інше: «…всі ми розуміємо, що зараз, у воєнний час, коли є безліч викликів, абсолютно безвід­повідально — якось так… лег­коважно та граючись вкидати в суспільство тематику вибо­рів». Для чого наші вожді так довго «жують-пережовують» тему виборів під час війни?

— У них буває «сім п’ятниць на тижні». Чіткого бачення не ма­ють. А головне — немає знань і професіоналізму. Немає розу­міння стандартів проведення виборів. Вибори — не річ у собі. Це процес, який ґрунтується на певних принципах і засадах. Якщо їх неможливо реалізувати під час дії воєнного стану, то про жодні вибори мови взагалі бути не може.

Що я порадив би українській владі? — хоча навряд чи вона ці рекомендації братиме до уваги. Треба, поки не пізно, звернути­ся до Конституційного Суду по офіційне тлумачення окремих положень Основного Закону, зокрема статті 108: чи можли­ве проведення в Україні вибо­рів під час дії воєнного стану? Якщо це неможливо, то слід по­яснити, що відбуватиметься з виборними органами і посадо­вими особами, строк дії пред­ставницького мандата яких уже вичерпано. Думаю, КС, розтлу­мачивши цю норму, як кажуть юристи, забезпечив би реаліза­цію принципу правової визначе­ності. Тоді ситуація була б зро­зумілою раз і назавжди. І вже ні у кого не виникало би ні «семи п’ятниць на тижні», ні «семи чет­вергів на тижні».

Моє розуміння: під час воєн­ного стану жодні вибори немож­ливі. Статтю 108 Конституції можна протлумачити так: пре­зидент виконує свої обов’язки доти, поки після припинення во­єнного стану не буде проведе­но нові президентські вибори, а після них його на своєму по­сту замінить інша обрана осо­ба. Тільки до того часу. Це не тільки право президента, а й обов’язок. Тому що вакууму вла­ди у державі, особливо під час воєнного стану, бути не може.

Дуже хотів би отримати щодо цього рішення Конституційного Суду. Але немає не те що його — відсутнє саме звернення. Його не скеровували у КС ні прези­дент, ні члени парламенту.

— Народний депутат кількох скликань Михайло Косів каже, що 20 травня завершаться президентські повноважен­ня Володимира Зеленського, відтак він перестане бути ле­гітимним як у нашій країні, так і поза її межами. А це, мовляв, «може призвести до неконтрольованих трагічних наслід­ків». Пан Косів каже, що на кі­нець травня треба призначити нові вибори президента. Про­ясніть ситуацію щодо легі­тимності, «неконтрольованих трагічних наслідків».

— Глибоко поважаю Михай­ла Косіва — одного з батьків но­вітньої української державності. Водночас це не означає, що він не може не помилятися у певних судженнях, оцінках. Зокрема, коли говоримо про Конститу­цію. Неправильно вважати, що після спливу п’ятирічного тер­міну повноважень президента Зеленського відразу ж першого наступного дня глава держави стане нелегітимним. У частині 1 статті 108 Конституції написано, що президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного президента України. Цим коротким речен­ням багато що сказано. Зокре­ма те, що президент не може просто так піти зі своєї посади і не виконувати своїх обов’язків, усунутися від їх виконання — як свого часу зробив це Янукович (то був дуже поганий приклад).

До якого моменту президент має виконувати свої обов’язки? Конституція теж про це каже — доти, поки його не замінить но­вообраний президент. А обра­ний він має бути на виборах. А вибори які мають бути? — лише на засадах тих принципів, які визначені і у Конституції, і у між­народних документах. Зокре­ма, на принципі вільного ви­борчого права: щоб ніхто ні на кого не впливав, щоб у кожно­го була свобода пересування і вибір місця проживання, право на мирні зібрання, свободу дум­ки і слова. Реалізацію цих прав зупинено під час воєнних дій, їх неможливо реалізувати. Має також бути гарантовано прин­цип загального виборчого пра­ва, коли усі без винятку грома­дяни України повинні отримати можливість проголосувати — а з цим дуже великі і великі про­блеми.

Я зачепив лише два принци­пи, а їх є п’ять.

От кажуть, що про повнова­ження парламенту у Конститу­ції написали прямим текстом, а про президентські - начебто ні. Але ж Конституція — це не папу­га! Вона не повинна повторюва­ти очевидні речі у кожному роз­ділі - зокрема про повноваження президента, місцевих органів влади. У своєму четвертому роз­ділі Конституція показує вектор розуміння проблеми під час дії воєнного стану. Четвертий роз­діл передує п’ятому (про прези­дента України) і розділу 11 (де йдеться про місцеві ради, місь­ких, сільських, селищних голів, яких теж обирають на виборах). Не бачу проблеми у розумінні Конституції. Але важливо, щоб Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення.

Чому з парламенту втікають «слуги»?

— Інша грань виборчої теми. Ряди парламентської моно­більшості регулярно рідіють. «Слуги» відмовляються від своїх мандатів. Є інформація про те, що заяви про складен­ня депутатських повноважень написали ще 17 представ­ників президентської фрак­ції. Що за цим стоїть? Чи не йдеться про якусь політичну спецоперацію з метою пара­лізувати парламент?

— Формально народний де­путат може скласти свій мандат навіть під час дії воєнного ста­ну. Але є і моральна складова: чи має право член парламенту у такий важкий для країни час ухилитися від виконання сво­їх обов’язків і, по суті, втекти від відповідальності? Це дуже і дуже неправильно. Пів біди, коли йти­меться про депутатів-списочни­ків — їх легко замінять наступні кандидати у партійному вибор­чому списку. Небезпека кри­ється у складанні мандатів де­путатами-мажоритарниками. За законом, їх можуть замінити інші депутати, обрані у цьому ж окрузі на наступних проміжних виборах. А вони не відбувають­ся у час воєнного стану…

Проблема з відмовниками-мажоритарниками особливо го­стра через те, що фактичний склад парламенту нараховує трохи більше 400 законодавців (а мало би їх бути 450). За Консти­туцією, рішення ухвалюють 226 депутатів — безвідносно до того, якою є фактична кількість народ­них депутатів. У нас голосує не більшість присутніх, а більшість конституційного складу Верхо­вної Ради. Із цим можуть бути труднощі. Дуже гострою пробле­ма стане, коли фактична кіль­кість нардепів стане меншою за 300. Тоді склад парламенту буде неповноважним…

Чому «слуги» йдуть з парла­менту? Це відповідальність пре­зидента — він їх знайшов, покли­кав у свій список. Ці люди були абсолютно не відомі суспіль­ству, потрапили у парламент завдяки колись високому рей­тингу нинішнього президента. Підводити главу держави, Вер­ховного Головнокомандувача щонайменше дуже не гарно.