«Декого з критиків Путіна вбили. Інші загинули за нез’ясованих обставин»

У Лондоні відновилися публічні слухання щодо убивства наприкінці 2006 року екс-офіцера ФСБ Олександра Литвиненка. Той перед смертю звинуватив у злочині Путіна. Британські слідчі з’ясували, що отруїли Литвиненка його колишні колеги із ФСБ — Андрій Луговий і Дмитро Ковтун. Тепер з’ясувалося, що вбивці робили цілих три спроби отруїти Литвиненка радіоактивним полонієм-210. Під час першої спроби доза виявилася замалою, друга — провалилася. Британські ЗМІ пишуть, що Литвиненко міг загинути від кулі, та страшну смерть «заробив» собі викриттями. У статті, написаній перед смертю, Литвиненко звинуватив Путіна у... педофілії. На слуханнях, які триватимуть до квітня, Путіна вже назвали замовником ядерного теракту в Лондоні... «ВЗ» поспілкувався з другом Литвиненка та співавтором викривальної книги «ФСБ підриває Росію» Юрієм Фельштинським (на фото), який втік від Кремля в американський Бостон...

— Литвиненко писав, що Путін — педофіл. Нібито було навіть відео з компроматом на Путіна (секс із хлопчиками-дітьми)... Ви коли-небудь обговорювали з Литвиненком цю тему?

— У Литвиненка таких плівок не було. У нього було припущення, що такі плівки є, і що керівництво ФСБ, яке посадило Путіна в крісло президента, зробило це, бо мало на Путіна компромат. За допомогою якого начебто сподівалося контро­лювати Путіна... Я скептично ставився до цієї теорії. Ми про це не раз говорили з Литвиненком. Жодними даними, крім викладених у статті Литвиненка, ця тео­рія не підтверджується. Звісно, припущення Литвиненка не могли сподобатися Путіну.

— Литвиненка вбили з третьої спроби. Чи тема Путіна-педофіла могла стати останньою крап­лею, що переповнила чашу терпіння господаря Кремля?

— Знаю про дві спроби отруєння Литвиненка — 16 жовтня та 1 листопада 2006-го (остання — успішна, після пиття чаю з Луговим і Ковтуном у готелі Millennium). Чи могли тверд­ження про Путіна-педофіла стати головною причиною вбивства? Думаю, ні. Чи могли вони бути останньою краплею в чаші терпіння Путіна? Могли. Який президент захоче про себе таке читати? Проте для ФСБ і Путіна головним «злочином» Литвиненка була книга «ФСБ підриває Росію».

Існує довгий список людей, які критикували Путіна. Декого з них вбили — Анну Політковську, Володимира Головльова, Сергія Юшенкова, Литвиненка. Деякі, як Артем Боровик і Юрій Щекочихін, загинули за нез’ясованих обставин. Боровик — в авіакатастрофі, Щекочихіна, певно, отруїли. За вбивством Литвиненка стоять ФСБ і Путін. За вбивством Політковської — президент Чечні Рамзан Кадиров. Юшенков на час вбивства створював на гроші Березовського партію «Ліберальна Росія». Головльов був його партійним партнером і займався бізнесом, який у Росії завжди складний і ризикований. Боровик, коли загинув, готував до публікації матеріал про біологічну матір Путіна, — Віру Путіну, яка жила в Грузії (стаття опублікована після смерті Боровика та обрання Путіна президентом, коли політичної гостроти в статті вже не було).

Коли така потужна структура, як ФСБ, проводить операцію з захоплення влади в Росії і подальшого утримання цієї влади, то прислів’я «ліс рубають, тріски летять» слід сприймати буквально. Для людей, що віддають накази прибрати політичних чи особистих ворогів, їхні жертви — лише «тріски» історичного процесу. Для Леніна, Сталіна і Гітлера «трісками» були мільйони. Для Путіна — тисячі. Але він тільки починає...

— Відновлення слухань пов’язано з вій­ною в Україні? Що Лондон може зробити Москві, адже Кремль навряд чи видасть Ковтуна і Лугового?

— Литвиненко помилково вважав, що у Британії, особливо після того, коли він отримав британське громадянство, ФСБ його не вб’є, бо не захоче погіршувати британсько-російські відносини. Помилився. Стосунки між Путіним і тодішнім британським прем’єром Тоні Блером погіршились, але британське правосуддя ухилилося тоді від жорстких формулювань і не стверджувало, що за вбивством стоїть ФСБ, а тим паче — Путін.

В англійців були важелі тиску на Росію, аби допитати Лугового і Ковтуна. Вони їх не використали. Лондон підійшов формально — запросив екстрадицію. Уряд РФ не просто відмовив в екстрадиції на підставі російської конституції, але публічно підтримав Лугового, який став членом Думи і заступником Жириновського в ЛДПР. Так Путін нахабно показав світу не лише те, що за вбивством Литвиненка стоять ФСБ і російський уряд, а й те, що агентів ФСБ, які виконують завдання, влада не здасть, а навпаки, буде нагороджувати. За російськими законами, видавати злочинців РФ не зобов’язана, — але зобов’язана розслідувати злочини. Луговий і Ковтун мали сидіти у в’язниці, але російській. Після окупації Криму і частини сходу України політична ситуація в світі змінилася, і британському правосуддю стало комфортніше розглядати справу про вбивство Литвиненка. Можна очікувати, що англійський суд назве речі своїми іменами.

— Яким бачите майбутнє Росії та її війни проти України? До чого можуть довести Росію санкції, дешева нафта і самоізоляція?

— У Росії немає шансів перемогти у цій війні. Росія слабка в економічному і військовому сенсах, у цій війні в неї немає союзників. На жаль, з того, що Росія програє, не випливає, що Україна війну виграє. У сутичці один на один Україна не може перемогти Росію. Захід має допомогти Україні, руйнування України Росією не в інтересах Європи.

Проект «Новоросія», задуманий у форматі бліцкригу, подіб­ного до кримського, — провалився. Путін сподівається не так на російську армію, як на повернення високих цін на нафту. І на те, що українці самі зруйнують свою державу політичними міжусобицями і економічними негараздами.

Якщо ЄС, США і Канада поч­нуть надавати Україні пряму військову допомогу, то воєнна поразка Росії буде нищівною. Але ЄС досі дивиться на Украї­ну як на буфер між Росією і НАТО, і хоче цей буфер зберегти. Прий­мати Україну в НАТО сьогодні ніхто не буде. У НАТО Україну приймуть лише після поразки Росії.

Довідка «ВЗ»

Юрій Фельштинський народився 1956 року в Москві. 1974-го вступив на історичний факультет Московського педагогічного інституту. 1978-го емігрував до США, де продовжив вивчення історії в Брандайському університеті, згодом — у Ратгерському, де отримав ступінь доктора філософії з історії. 1993-го захистив докторську дисертацію в Інституті історії Російської академії наук, ставши першим іноземцем, якому в Росії присудили вчений ступінь доктора. Автор книг «Більшовики та ліві есери», «До історії нашої закритості», «Крах світової революції», «Вожді в законі». 1998-го приїхав у Москву дослідити політичні проблеми РФ, познайомився з підполковником ФСБ Олександром Литвиненком. 2000-го Фельштинський з Литвиненком почали писати книгу «ФСБ підриває Росію», в якій йдеться про причетність ФСБ до терактів у Росії 1994-1999 років, зокрема вибухів у житлових будинках.