Замість шкільного зошита — рулон туалетного паперу?

Надія на те, що курс гривні може повернутись хоча б до рівня 10 гривень за долар, тане. Експерти намагаються втішити — платіжний баланс покращується, бо імпорт падає, українці змушені переорієнтуватись на вітчизняні товари, а виробники — замінити імпортну сировину вітчизняною. Та, виявляється, вітчизняні виробники потерпають від зростання курсу не менше за рядових українців. Більшість швейних та взуттєвих фабрик, заводів побутової хімії, фармацевтичних компаній залежні від імпортної сировини, яку замінити нічим.

За словами експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Олександра Жолудя, валюту на міжбанківському ринку купують лише ті, хто не може її не купувати. Скажімо, компанії, яким за зрив контрактів загрожують штрафні санкції. Усі інші воліють поки що не купувати іноземну валюту. А це означає, що імпортні товари і сировину якщо не зовсім перестали ввозити, то скоротили обсяги до мінімуму. Дефіциту закордонних товарів наразі немає, але асортимент косметики, побутової хімії, одягу в магазинах помітно зменшився.

“Раніше ми закуповували і імпортну сировину, і вітчизняну. Хоча намагались все ж використовувати більше вітчизняної сировини. Уже два тижні імпортної сировини не використовуємо взагалі, — розповіли “ВЗ” на львівському підприємстві “Мальви”, яке займається пошиттям дитячого взуття. — Підошви замовляємо у Львові та Запоріжжі, шкіру — у Львові. Але проблема в тому, що навіть українські постачальники почали піднімати ціни на сировину, мотивуючи тим, що долар подорожчав. Відповідно, ми змушені піднімати ціни на продукцію”.

У ще гіршій ситуації опинились видавництва — Україна практично не має власного паперу, на якому можна друкувати чи писати. Тому змушені купувати папір за валюту, яка подорожчала більш як у півтора раза. Тобто підручники, книги, преса стануть ще дорожчими. Та справа навіть не у ціні. Якби раптом почалась війна і закрили кордон, у нас навіть не було б на чому надрукувати листівку. Значну частину паперу Україна імпортує саме з Росії...

“В Україні діє єдина фабрика, яка випускає офсетний папір. За рік вона виробляє приблизно 15 тисяч тонн паперу, тоді як на зошити треба десь 25 тисяч тонн, а на книги та підручники — 100 тисяч тонн, — каже виконавчий директор асоціації «Укрпапір» Едуард Літвак. — Газетного паперу раніше потрібно було 130-150 тисяч тонн на рік. Тепер — близько 100 тисяч тонн. А його не випускають взагалі.

Єдине підприємство, яке випускало газетний папір, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, припинило виробництво 2012 року. Ми писали до президента, до уряду про те, що не можна зупиняти жидачівський комбінат, бо це підриває інформаційну безпеку країни, але його все одно закрили. Найбільша проблема при виробництві паперу в тому, що для офсетного потрібно 100% целюлози. А підприємства, яке б виробляло целюлозу, в Україні нема. Тому фабрики, які раніше займались виробництвом паперу, переорієнтувались з целюлози на макулатуру. А що можна зробити з макулатури — картон, упаковку, гофру, санітарно-гігієнічні вироби. Скажімо, санітарно-гігієнічними паперовими виробами Україна забезпечує себе на 98%”. Таким чином, якщо долар не зупинить свого зростання і нормальний папір буде надто дорогим, нам доведеться писати не у зошитах і блокнотах, а на рулонах туалетного паперу. А що? Досвід є. Скажімо, коли ми вчились у початкових класах (початок 90-х), нормальних зошитів бракувало, тому на “несерйозні” предмети брали зошити з жовтого паперу, в якому неможливо було писати чорнилом — розпливалось і перебивалось на другий бік.

Та проблема не тільки з папером. Навіть ниток та ґудзиків в Україні практично не випускають! З тканинами також проблема — з того матеріалу, який пропонують тканинні фабрики, якісного модного одягу не пошиєш.

Червоноградська фабрика “Калина” випускає хорошу білизну, яка добре продається на європейському ринку. Як експортерам, зниження курсу гривні їм на руку, однак особливих прибутків через девальвацію не очікують. “Переорієнтуватись на вітчизняну сировину при усьому бажанні не можемо. Її нема, — каже голова правління фабрики “Калина” Михайло Чемерис. — Купуємо сировину в Латвії, Польщі, Італії, Німеччині... Була фабрика фурнітури в Радивилові, але вона, здається, вже призупинила роботу. Деякий трикотаж замовляли на київській фабриці “Роза”, але незадоволені якістю. Ціни там високі — майже як на європейському ринку, а якість низька. В Тернополі є фабрика “Текстерно”, яка випускає лляні тканини, але у них невеликі обсяги. Вони працюють один-два рази на тиждень. В Черкасах є фабрика, яка випускає костюмні тканини, в Ромнах є єдиний в Україні виробник гардинно-тюлевих тканин. Ото й уся наша легка промисловість... Сировина дорожчає, енергоносії подорожчали. Ми як експортери від цього не втрачаємо, бо продаємо основну частину товару за кордоном, отримуємо виручку в євро. Але свідомі, що для інших підприємств це серйозний удар.

Потерпають від цього і люди, бо ж зарплату отримують у гривнях. Купівельна спроможність населення падає, тобто вони рідше купують обновки, не користуються послугами, без яких можна обійтись. І це б’є по бізнесу... В плані валютної політики мені дуже подобається Латвія. Там свого часу прийняли, що один лат — це приблизно 2 долари та 1,5 євро. Допустимі коливання курсу в межах 2%. І бізнес знає, на що може розраховувати. А з такими коливаннями курсу, які маємо ми, планувати свою роботу важко”.