Від зарплати до зарплати

Погані умови праці, низька зарплата, понаднормова робота, за яку не те що не заплатять, — дякую не скажуть. Більшість українських працівників готові з усім цим миритись, аби тільки не втратити роботу. Саме тому чимало людей за усе життя змінюють не більше трьох місць праці, хоча для професійного росту радять змінювати роботу кожні п’ять років. Усе це зовсім не тому, що ми так легко прив’язуємось до роботи, до колективу. Виявляється, усе це через нашу бідність.

Через економічну кризу та заходи з економії бюджетних коштів в Україні очікують хвилю масових звільнень. Скільки займе часу пошук нової роботи, ніхто не може вгадати. Але ж увесь цей час треба щось їсти, платити за комуналку... У компанії work.ua провели спеціальне опитування, аби з’ясувати, як довго люди можуть дозволити собі шукати роботу. Результати невтішні. 38,4% українців відповіли, що взагалі не мають заощаджень на випадок втрати роботи. Ще 26,7% заявили, що мають невеликі заощадження, але їх вистачить максимум на тиждень-два. Ще 16,9% зможуть протриматись від одного до двох місяців. Шукати собі роботу до душі, не боячись, що завтра не буде за що навіть на співбесіду з’їздити, можуть собі дозволити лише 5,5% українців. Вони зізнались, що мають достатньо заощад­жень, аби протриматись щонайменше рік. При цьому пошук нової роботи забирає в середньому один-два місяці.

«Я звільнився за власним бажанням, бо запропонували кращу роботу. Уже коли влаштовувався на нове місце, виявилось, що умови праці і зарплата зовсім не ті, які мені пообіцяли спочатку. Спробував відстояти своє, новий керівник сказав, що їм не потрібні працівники, які люблять качати права, — каже Андрій Чирва. — Проситись назад на стару роботу було незручно, почав шукати за оголошеннями. Зареєструвався в службі зайнятості, аби була хоч якась допомога з безробіття, але мені її так і не призначили. Виявляється, її дають не всім, хто стає на біржу, а тільки тим, хто виконує мільйон їхніх умов. Наприклад, тебе запрошують на якісь нікому не потрібні тренінги, і якщо ти їх прогулюєш, то допомогу можуть зняти. Виходить, що для того, аби отримувати допомогу з безробіття, на яку, до речі, усі ми платимо внески, коли працюємо, треба перестати шукати роботу, а “жити в центрі зайнятості”. Як наслідок, у мене на пошук нової роботи пішло майже чотири місяці. Аби не позичати у знайомих, підробляв таксистом. Якби не було машини, мусив би залазити в борги».

Більшість українців не відкладає на чорний день не через марнотратність, а через те, що відкладати нічого. За даними дослідження HeadHunter Україна, 54% чоловіків і 58% жінок систематично опиняються в ситуації, коли гроші на життя закінчуються ще до приходу нової зарплати. Кожен п’ятий офісний працівник відчуває фінансові труднощі щонайменше раз на три місяці. І лише 8% чоловіків і 4% жінок заявляють про те, що таке ніколи з ними не трапляється. При цьому економ-режим і в чоловіків, і у жінок відбувається у три етапи. Спочатку відмовляються від необов’язкових покупок, потім починають скорочувати витрати на відпочинок, далі відмовляються від походів на обід та й взагалі економлять на їжі. 37% чоловіків та 40% жінок зізнались, що їм доводиться економити на харчах. І хоча від зарплати до зарплати живе більше жінок, ніж чоловіків, у борг частіше беруть чоловіки. Про те, що їм доводиться позичати «до получки», сказали 8% чоловіків та 5% жінок.

Серед основних причин, чому грошей на життя не залишається, майже третина опитаних називають форс-мажорні обставини, які призводять до несподіваних необов’язкових витрат. Кожен четвертий офісний працівник вважає, що його заробітна плата занадто мала, щоб на неї можна було прожити цілий місяць. І тільки кожен п’ятий зізнається в тому, що не вміє планувати свій бюджет і розподіляти зарплату правильно. Є й такі, хто змушений економити постійно, адже їхній роботодавець систематично затримує заробітну плату (14%). При цьому більшу частину зарплати доводиться проїдати — 68% опитаних заявили, що основна частина витрат йде саме на їжу.

«Середня зарплата в Україні трохи більше трьох тисяч гривень. Це означає, що десь дві третини працівників отримують менше трьох тисяч гривень, і є невелика частина людей, які отримують значно вищі суми. Знаєте, як пишуть у звітах, — середня зарплата по підприємству 4000 гривень: працівники отримують мінімалку, а директор із заступниками вдесятеро більше, — каже бізнес-тренер Юрій Мулов. — Можна говорити про те, що українці не вміють планувати свій бюджет, що значна частина заробленого йде на спонтанні покупки... Але як вимагати від людини, заробітку якої вистачає лише на задоволення базових потреб, робити заощадження? Особливо у нинішніх умовах, коли купівельна спроможність українців знижується мало не щодня. Проблема загострюється ще й тому, що телебачення нав’язує рівень життя, який більшість українців не можуть собі дозволити. Від цього наше позерство. Основ­на частина витрат йде на те, що бачать інші, — одяг, гаджети, машина, а не на те, що справді потрібно для себе, — освіта, здорове харчування, спорт, охорона здоров’я».