Три важливих питання, без яких і годі починати мобілізацію
Про мобілізацію
Можемо віддзеркалити ситуацію з ворогом і поділити на цінності та помножити на фінансові та інші ресурси.
Почнімо з цінностей. Ворог, як суспільство, менше цінує людське життя і має більший мобілізаційний ресурс. При цьому українські пасіонарії та герої давно вже або в армії, або загинули, поранені чи в полоні.
Фінансові можливості рф значно більші, особливо при тому, що Україна залежить від допомоги Заходу, яка все не йде.
Тепер згадаємо, як аналізували наші та Західні аналітики мобілізаційні можливості рф, і віддзеркалимо на себе.
Мобілізувати людей можливо. Питання полягає в їх навчанні, наявності командирів середньої та нижчої ланки, які здатні ними керувати, а найголовніше питання, як їх озброїти.
Не просто забезпечити формою, броніками, трусами, цивільним транспортом, а озброїти.
Коли моя «погана» бригада відправлялась на різні ділянки фронту окремими батальйонами, то ми частково забезпечували себе озброєнням самі, через різні механізми, державні підприємства, мерів міст. Потім у нас з’явилося трофейне озброєння, ми самі шукали командирів, розрахунки, вчили їх.
Перша САУ Богдана була розібрана в перші дні війни, її відновили, і перший розрахунок ми шукали по всьому ЗСУ, з тих хто брав участь у заводських випробуваннях, а провідного інженера Краматорського заводу, який брав участь в її створюванні знайшли на блок посту в Західній Україні, бо його мобілізували. Забрали і долучили до Гармати.
Після того цією єдиною САУ валили під Кривим Рогом, на Харківщині, Херсонщині, по острову Зміїний і довели її ефективність. Паралельно почали готувати запасні розрахунки, а коли Держава зрозуміла, що нам потрібна Українська САУ, то ми створили перший дивізіон, навчили людей, і у нас найбільший коефіцієнт застосування 155 міліметру. Бо ми їх обслуговували, ми цим займались.
Не менш цікава історія з нашим танковим батальйоном, він створився повністю з трофейних танків, потім прийшло три недопалки з Польщі, ми знайшли екіпажі, комбата, цей танковий батальйон був постійно приданий до інших підрозділів, але ми його не кидали, а допомагали, ремонтували.
Жодного ПТРК в моїй бригаді не дало МО. Але наші підрозділи захищали Київ, Кривий Ріг, зупиняли наступ на Антонівський плацдарм тощо.
Я на прикладі своєї та інших бригад розумію, що мотивовані щось робити закінчуються, їх закінчили. А хто буде озброювати нових мобілізованих, чим, в умовах, коли не вистачає снарядів та техніки на тих, що вже є у війську. ХЗ.
Далі грошове забезпечення. Ми не можемо закупити, відремонтувати чи модернізувати достатньо навіть старої бронетехніки, я вже не кажу про нову. У нас легкового транспорту не вистачає. У нас одна міна на заборону дії в деяких підрозділах. Ну мобілізуємо ми ще 500 000. А чим озброювати? Де навчати, де брати командирів, коли у нас командирів бригад відсторонюють пачками. А зарплати плати, лікування плати, відпустки плати, оздоровчі плати тощо. Тобто, не факт, що ми зможемо ефективно застосувати мобілізованих, окрім тих, що поновлять втрати в бригадах, а грошове забезпечення іншим плати. Це неефективне застосування витрат, що лягає на бюджет.
Перед тим, як проводити мобілізацію, а вона потрібна, ми маємо поставити собі жорсткі запитання і дати відповідь:
- Грошове забезпечення.
- Озброєння та боєприпаси. Техніка та БПЛА.
- Командири, які будуть ними командувати та навчання.
Я міг би ще поставити ряд питань, але поки не дати відповідь бодай на ці три, то годі і починати.
Якщо ми хочемо не програти, не виграти, а саме не програти, то маємо почати мислити реальним поняттєвим апаратом: фінанси, ресурси та їх грамотне застосування.
Ми маємо ставити першочергові цілі і досягати їх. Сучасна війна виграється озброєнням. Нам потрібні артилерія, снаряди, дрони і НАВЧЕНІ люди.
Інакше нас чекає катастрофа, вийти з якої ми зможемо тільки людськими життями та непотрібним Героїзмом.
А це зменшує можливість досягнення нашої стратегічної мети — збереження Нації та Держави.
