Диктатор бананової республіки? Зеленський ще може зупинитись

Український президент Володимир Зеленський щойно оновив майже весь уряд, включаючи прем'єр-міністра. Його Офіс позиціонує це як оновлення. Насправді ж ми бачимо індикатор того, що Зеленський втрапив у велику халепу. Менш ніж за рік після отримання перемоги на президентських виборах завдяки тому, що догоджав своїми словами усім.

Ця риса допомогла Зеленському та аморфній партії «Слуга народу» тріумфувати на президентських та парламентських виборах. Утім, це не спосіб керувати країною, що зіштовхнулася з величезними економічними та політичними викликами.

Його недосвідченість як політика — притаманна в тому числі найближчим радникам — може, зрештою, проявити себе та затьмарити весь той оптимізм, який супроводжував електоральні перемоги 2019 року. Помилки і хибні кроки стали нормою. У владних коридорах панує невизначеність. Удари в спину та поширення чуток — ці вічні ознаки чогось неладного в рядах правлячої еліти — посилились. Схоже на те, що адміністрація не знає, як підійти до продажу сільськогосподарських земель, однієї з найбільш важливих задекларованих реформ.

Відсутність визначеної стратегії заважає усім лідерам, але ця проблема особливо загострена у випадку Зеленського, оскільки приголомшливі перемоги його та партії сконцентрували величезну владу та відповідальність у недосвідчених руках. Подобається вам це чи ні, та зараз Зеленський є стержнем української політичної системи. Він керує усім шоу. Все відбувається так, наче він був зіркою реаліті-шоу під назвою «Україна» і раптом збагнув, що як продюсер, режисер і сценарист більше не знає, як діяти далі.

Через брак досвіду в розроблянні політики, у результаті з’явилась така-сяка імпровізація, непродумані ідеї та підходи, які продукувала недостатньо підготовлена політична еліта на чолі з технічно підкованими людьми з мінімальним розумінням урядування. Відтак вочевидь роздратований Зеленський почав лютувати і сваритися у манері, притаманній слабким авторитарникам, які знають, що несуть повну відповідальність за те, що відбувається, але не розуміють чи не контролюють цього повністю.

Не дивно, що більшість інтелектуальної еліти України повернулась чи повертається спиною до Зеленського. Деяка їх критика надмірна й несправедлива. Втім, принаймні для Зеленського суть полягає в тому, що еліта ставить під питання — якщо і зовсім не відкидає — його легітимність. Зеленський все ще залишається популярним у народі. Та жоден демократично обраний президент не зможе довго виживати як ефективний лідер, якщо інтелектуальна еліта ставиться до нього як до узурпатора, чи ще гірше — маріонетки Путіна чи українського олігарха Ігоря Коломойського.

Нинішній стиль правління Зеленського менше за все підходить для вирішення чотирьох викликів, які йому треба здолати якомога швидше.

Першим у цьому списку йде те, що Зеленський має виконати всі ті популістські обіцянки, які він дав своєму електорату. Особливо це стосується завершення війни з Росією, викорінення корупції та зростання економіки на 7%. Царю-філософу буде складно досягнути усіх цих цілей: дратівливий новачок, чия популярність і легітимність опирається на сподівання громадськості на надзвичайно швидкі зміни, напевне спіткнеться. Спокуса відмовитися від заборгованого, обвинуватити парламент у власних хибах та зосередитись на зміцненні свого авторитету з часом може стати непереборною.

По-друге, політично недосвідчений Зеленський має перетворити своїх депутатів на ефективну законодавчу гілку, не зосереджуючи надто багато влади у своїх руках. Можливо, багато українців готові не помічати деякі диктаторські тенденції в обмін на реформи, але Захід та інтелектуальний клас до них не приєднаються.

По-третє, дипломатично недосвідчений Зеленський пообіцяв реінтегрувати окуповані території Східної України, здавалось би, не усвідомлюючи того факту, що Донбас постійно протистояв просуванню України у західному напрямку ще з часів незалежності 1991 року. Реінтеграція цього регіону в українські політичні органи, особливо з їх російськими агентами та проросійськими сепаратистами, рівнозначно політичному самогубству для української держави. Якщо ці окуповані території знову приєднаються до України як сателіти-васали Росії, вони припинять усі реформи та знищать президенство Зеленського.

По-четверте, попри вражаюче економічне зростання у 2019-му та деякі хороші економічні політики екс-міністра фінансів Милованова, багато економістів вказують на велику ймовірність того, що Україна зіштовхнеться зі складними та все гіршими економічними умовами в 2020 році. Нині очікується, що ВВП країни виросте до 3,5%, з ймовірністю того, що криза з коронавірусом може понизити цей темп, оскільки глобальна економіка йде не спад. Якщо серйозної земельної реформи не відбудеться, українська економіка може впасти навіть більше.

Всі ці виклики вимагають координованої, систематичної відповіді — чогось такого, що Зеленський та його адміністрація досі не видали. Якщо Зеленський та його новий кабінет не візьме на себе реформістську ініціативу негайно, настане політична ізоляція та тривала деградація. Українці не потерплять другосортного авторитарника, який не може виконати жодну зі своїх обіцянок.

За такого сценарію третє народне повстання, подібне до Помаранчевої революції 2004-го чи революції Євромайдану 2014-го ставатиме все більш ймовірним, якщо тільки Зеленського не вдасться зсунути з посади внаслідок «двірцевого» перевороту. І варто сказати, що ні народне повстання, ані переворот не посприяють стабільності та привабливості України для іноземних інвесторів. Кремль, однак, зрадів би будь-якій з цих подій.

Що варто робити Зеленському? Передусім він мусить усвідомити, що попри фантастичну електоральну перемогу, він не може правити один. Йому потрібні компетенції, досвід і професіоналізм демократичної опозиції як для розробки обґрунтованої політики, так і для захисту від народного гніву. Зеленський поки не диктатор бананової республіки. Йому ще не пізно взяти паузу та попросити у патріотів допомоги у керуванні надзвичайно складною країною.

Переклад з російської

Джерело