В Україні вимальовується нова форма правління - Слуганат або Слугархія

Секретар ЦК КПРС Дмитро Шепілов, який не вгадав, кого слід підтримати на з'їзді партії, теж був відсторонений від всіх посад та звань з формулюванням «та Шепілов, що примкнув до них».

Цей вислів дуже полюбився трудовому люду СРСР. У гастрономах нерідко можна було почути: «Хто Шепілов?». Так шукали третього, щоби скинутися по рублю та купити півлітри за 2.87 і один плавлений сирок за 13 копійок.

Значно пізніше, коли СРСР вже давно розвалився, пішла у світі нова мода: видатні оперні тенори почали співати не по одинці у невеликих театрах, а разом утрьох на великих спортивних аренах. У такий спосіб Лучано Паваротті, Пласідо Домінго та Хосе Каррерас пробували свої сили на естраді. Це виявився непоганий спосіб монетизувати свій талант.

Мистецтво та політика довго шукали одне одного, щоби нарешті об'єднати свої зусилля на президентських та парламентських виборах в Україні. Ця видатна подія сталася у рік 2019 від Різдва Христового.

Спочатку «три видатних тенори» — Ахметов, Пінчук та Коломойський - об'єднали свої зусилля для підтримки успішного продюсера та актора у його бажанні навчитися співати їхніми голосами. Коломойському навіть довелося спростовувати наклепи, що президент Зеленський від нього залежний. Валер'їч, як і Мітріч, казав чисту правду: Зеленський від нього не залежить, бо залежить від усіх трьох.

І першим це відчув індійський власник Криворізького металургійного комбінату. Він мав якось необережність купити цей комбінат у чотири рази дорожче, ніж це зробили Пінчук з Ахметовиму 2004 року під дембельський акорд президента Кучми. Але гроші індійського інвестора дісталися не Пінчуку з Ахметовим, а поповнили бюджет держави. Такий «злочин» індійського інвестора не має ані часу давності, ані поблажливості. Тому лейтенант Баканов спочатку звинуватив власника АрселорМіттал у всіх екологічних бідах Кривого Рогу, який до приходу індійського гостя славився своїм кришталево чистим повітрям. А потім передумав і сказав, що звинувачує не хорошого власника, а його поганих менеджерів. І тим прозоро натякнув, що хороші менеджери є тільки у пана Ахметова, і скоро вони заявляться на Арселор-Криворіжсталь, щоб ощасливити індійського інвестора разом з усіма його 9,2 мільярда доларів капіталовкладень. У суді вже розглядається справа щодо невиконання інвестором своїх договірних зобов'язань.

І щоби інші іноземні інвестори не мали жодних сумнівів у щирій любові до них української влади, президент Зеленський того самого дня підписав указ про «Любов до іноземних інвесторів та заборону рейдерства». Джордж Орвелл напевно би заплакав від усвідомлення нікчемності своїх фантазій, порівняно з нашими реаліями. Президент Зеленський тим часом висловив намір скоротити державні видатки об'єднанням трьох міністерств: інформаційної політики, культури та молоді і спорту у одне міністерство. Це хороша ініціатива, і він зробив би ласку невтішній пам'яті Орвелла, якщо би скромно назвав новоутворене відомство міністерством Любові.

Мав рацію Черномирдін, коли казав, що яку партію не будуй на пострадянському просторі, все одно врешті-решт виходить КПРС. Партія «Слуга народу» з врахуванням мажоритарників матиме у Верховній Раді 9-го скликання більшість — понад 254 голоси за необхідних 226 для призначення уряду. Якщо припустити, що за кулісами «Слуги народу» приховалися «три тенори», то для нової форми правління слід підшукати відповідну назву. Якщо країною править емір, то така форма правління дає підстави називати країну Еміратом. Якщо править султан, то це — Султанат. А для нашої форми правління, мабуть, підійде назва Слуганат або Слугархія, якщо за взірець брати традиції Древньої Греції.

Але навіть такій партії як КПРС для утримання влади потрібні були гроші. Головним джерелом прибутку був продаж нафти. І коли прийшов тривалий період низьких світових цін на нафту, КПРС засумувала, а СРСР розвалився.

Для нової форми правління одним з основних джерел фінансування є, наразі, кредити МВФ і залежні від них кредити інших міжнародних кредиторів. Тому на посаду прем'єра Три тенори мусять пропонувати людину, яка має довіру МВФ, в тому сенсі, що МВФ вважатиме її прихильною до реформ.

Спадають на думку кілька прізвищ: Владислав Рашкован — директор МВФ від України, Айварас Абромавичус — колишній міністр економіки, та Олександр Данилюк — колишній міністр фінансів. Ще згадують прізвище Андрія Коболєва, але це навряд чи.

В нього зараз дохід на посаді голови правління «Нафтогазу України» становить мільйони доларів на рік з урахуванням бонусів. Йти на посаду зі значно меншою винагородою він погодиться тільки у тому випадку, якщо буде впевнений, що не втримається на своїй нинішній посаді. Хоча призначення на посаду прем'єра людини з нафтогазової галузі було би доброю ознакою, що українська влада нарешті не словом, а ділом готова виборювати повернення Криму.

Мабуть, і Олександр Данилюк, перебуваючи деякий час на посаді Секретаря РНБОУ, міг дійти думки, що поверненню Криму, а з ним і завершенню війни, дуже посприяло б швидке зростання видобутку газу в Україні. І саме у такий спосіб можна було б скоротити витрати, пов'язані з війною. Якщо це так, то він був би найбажанішим прем'єром. Тому що сприяв би поверненню великих іноземних інвесторів, які, на відміну від наших, доморощених, дійсно можуть за кілька років значно збільшити видобуток газу в Україні. Але якщо у нього є такі думки, то його точно не призначать, бо Три тенори не можуть забездурно відмовитися від втручання у газовидобування, а це значно сповільнює процес введення в експлуатацію нових родовищ.

Оце така Пастка-22 і тому маємо те, що маємо.

Прем'єром скоріше за все буде людина, що обмежиться обіцянками реформ у обмін на кредити МВФ. На Юзівському та Олеському родовищах буде видобуватися стільки ж газу, як і досі. Тобто ніскільки.

Росія рано чи пізно добудує Північний потік-2 і перекриє кран в українському напрямку. А пані Меркель, яка зараз запевняє, що цього не станеться, піде на пенсію. Тоді розведе руками і процитує безсмертні слова Черномирдіна: «Хотіла як краще, а вийшло як завжди».

Тим часом Святослав Вакарчук має вирішити чи приєднувати свій баритон до Трьох тенорів за таких обставин. Це нелегкий вибір, через який пан Шепілов у 1957 році увійшов до історії. Точніше, вляпався у неї.