«російські агресори завдали нищівного удару по місту, а українські кінематографісти маріупольців добили…»

У День Незалежності України відбулася прем'єра фільму «Юрик». Одразу ж після виходу фільму маріупольці, яким пощастило вибралися із захопленого російськими військами міста, почали бити на сполох. Вони назвали стрічку «грою на емоціях і плювком в обличчя тим, хто це пережив». І перерахували низку невідповідностей подій у фільмі реальності: відсутність комфортних і освітлених кімнат у підвалах, сирен, зв’язку і зелених коридорів, мобільного зв’язку та автівок ОБСЄ, які начебто вивозять маріупольців зеленим коридором. Маріупольці вимагали від авторів фільму прибрати його з трансляції та з майданчиків для перегляду.

Канал СТБ, який транслював прем'єру, вилучив з показу поточну версію художнього фільму. На своїй сторінці в Інстаграм канал СТБ написав повідомлення: «Дякуємо жителям Маріуполя, захисникам міста та всім українцям, які звернули нашу увагу на невідповідність частини сцен у художньому фільмі „Юрик“ історичній правді. СТБ вилучить з показу поточну версію стрічки та приносить вибачення перед глядачами, яких ранив її показ».

«Юрик» — це проєкт спільного виробництва, який на замовлення СТБ створили український продакшн OSNOVAFILM та естонський телеканал ETV (ЕТеВе).

У фільмі розповідають історію 11-річного Юрика, який з родиною жив у Маріуполі. Під час обстрілів міста тато, дідусь і сестричка школяра загинули, і він разом з мамою та важкохворою бабусею переховувався у підвалі будинку.

Мама Юрика, щоб врятувати дитину, відправляє його самого до Естонії, де в них живуть родичі. На спині хлопчика вона пише номер рідних і садить дитину на евакуаційний автобус з Маріуполя. Дорогою Юрик переживає різні ситуації.

У хлопчика є реальний прототип — 11-річний Хасан, який у березні минулого року сам виїхав із Запоріжжя до Словаччини. Свого часу сім'я Хасана перебралася до України з розбомбленого Алеппо. Щоб син не загубився, мама написала номер телефону словацьких родичів йому на руці.
По яку воду і світло можна говорити у блокадному Маріуполі, а тим більше про те, що люди вільно пересувалися містом? Бо ж насправді відомо багато випадків, зафіксованих на відео, коли в жителів на спустошених вулицях у Маріуполі стріляли. «Цей фільм не про Маріуполь! Спитайте у кожного маріупольця! Це плювок у наші душі!».

Сюжетну лінію про евакуацію ОБСЄ, якої у Маріуполі насправді не було, глядачі критикують найбільше. Фотограф Євген Сосновський, який 62 дні пробув у блокадному місті та вивіз звідти відомий щоденник 9-річного хлопчика Єгора, називає «вишенькою на торті» показану в кіно машину ОБСЄ, з якої гучномовець запрошує людей на евакуацію коридором, який нібито буде відкритий з 10.00 до 18.00.

Продюсерка «Юрика» Тетяна Куц переконує, що цей фільм — не документальне кіно і не кіно про Маріуполь. «Це історія конкретної дитини, викладена у художньому творі».

Після критики з фільму замінили титри «Засновано на реальних подіях» на текст, який попереджає глядачів, що стрічка «є виключно художньою і не претендує на відображення реальної трагедії, яку вчинили окупаційні війська рф у Маріуполі».

На думку відомої української акторки Ірми Вітовської, скандал з фільмом «Юрик» має стати приводом, щоб замислитися всім, хто вироблятиме ігровий контент про війну. «Є багато історій, що просяться на екран, багато можливостей знімати про сьогодні, не торкаючись такої складної теми… Все ще буде, потім, і знято буде надталановито, бо визріє (а може, вже зріє) той, хто зможе це прокричати. Але це буде тоді, коли цей „крик“ буде не тому, що треба, а тому, що він нестримний і чесний». «Прошу колег не брати гріх на душу. Маріуполь, Буча, Ізюм… ще багато пекла відкриємо, не ризикуйте власним ім'ям. Для таких тем є документальне кіно», — сказала Ірма Вітовська.

Як до фільму поставилися маріупольці, яким понад рік вдалося вирватися з того пекла, яке рашисти створили у Маріуполі, журналістка «ВЗ» запитала у педагога-вихователя Центру підтримки переселенців «Я — Маріуполь» у Львові Оксани Павлової.

— Ми схиляємося до того, що фільм «Юрик» знято на замовлення ОБСЄ, щоб якось пояснити свою місію — що було зроблено у Маріуполі, — каже Оксана Вікторівна. — З 2014 року, як представники цієї структури у нас з’явилися, вони жили у найкращих готелях, харчувалися у найкращих ресторанах міста. 2022-й рік став для них перевіркою. Що найбільше вразило усіх маріупольців? Це те, що ніяке ОБСЄ не їздило з рупорами, ніхто нікого не вивозив. Ми ж спілкуємося з людьми з усіх районів центру «Я — Маріуполь», тож усі в один голос заявляють: «ніхто не бачив, щоб їздили машини ОБСЄ і когось вивозили». Вони тікають завжди першими, йдуть на «лікарняні», як тільки щось — їх нема. Це — мертва служба, яка не принесла жодної користі. До них насправді є дуже багато питань. Вони не думали, як когось нагодувати, чи вивезти. Найбільше вразило маріупольців, які ховалися по підвалах, що у фільмі лежить у підвалі старенька бабуся на гарненькій чистій подушці, горить світло… Мене особисто вразила мудрість актриси Ірми Вітовської, яка сказала, що зараз не треба знімати художні фільми — їх потім зніматимуть генії. Треба знімати лише документальне кіно, щоб наступні покоління знали про той жах, який російські окупанти творили у Маріуполі. Ми, маріупольці, вважаємо, що фільм «Юрик» — як знущання з нас. Бо це суцільна брехня! російські агресори завдали нищівного удару по місту, а українські кінематографісти фільмом «Юрик» маріупольців добили…