Волонтери «Львівської кухні» б’ють на сполох: їх знову виселяють з приміщення

Департамент освіти та науки ЛОВА надіслав до Львівської волонтерської кухні листа, у якому просить… звільнити приміщення департаменту. Волонтери опублікували у Фейсбуці усі ці документи. Громадськість обурилась: невже для чиновників війна уже закінчилась?

Нагадаємо, у цьому при­міщенні (35 «квадратів») на вул. Просвіти ось уже дев’ять років волонтери су­шать овочі та фрукти для страв швидкого приготування для на­шого війська. Журналістка «ВЗ» вкотре завітала до волонтерів.

Керівниця Львівської во­лонтерської кухні Оксана Мазар каже:

— Департамент освіти і науки нас попередив листом, що ми маємо звільнити це приміщен­ня до 25 липня. Їм воно не по­трібне, але сказали, що будуть проводити реконструкцію бу­динку. Зробили підкопи з різних боків, мовляв, потрібно міняти каналізаційний колектор. А та­кож треба міняти дах, робити ремонт у санвузлі… А нас попе­редили, що відімкнуть електро­енергію і водопостачання. На території стоятиме будівельна техніка, тому маємо звільнити приміщення.

Коли почався галас, до мене телефонували з департамен­ту освіти і просили, щоб я зняла свій допис у Фейсбуці, бо Паска (керівник департаменту освіти і науки. — Авт.) — добрий чоловік. Я кажу: «Я ж ніде не написала, що він поганий чоловік. Я про­сто констатувала факт». Наша організація відома не тільки в Україні, а й за кордоном. У нас 30 іноземних волонтерів працю­ють щодня! Допомагають нам. Дуже задоволені, що можуть долучитися. Мусимо пояснити причину, чому ми зачиняємося?

— Ви ще 2018 року мені розповідали, що вам хотіли запропонувати інше примі­щення…

— Нам міська рада пообіцяла приміщення на вул. Хорватській (біля Краківського базару). Воно більше, ніж те, яке зараз маємо, але усіх наших запитів не покриває. Там немає скла­ду, де можна зберігати ово­чі. Щодня пів тонни овочів пе­реробляємо! Ми ж не можемо щодня довозити по 500 кг ово­чів. Привозимо якусь частину — дві-три тонни, розвантажуємо, і тиждень-півтора переробляє­мо. Потім знову привозимо. Тут маємо подвір'я, гараж і кори­дори. І всюди у нас щось стоїть. З тим всім ми не можемо пере­їхати на Хорватську.

Але у департаменті освіти кажуть, що їхній будинок має тріщини. Тому вимушені робити ремонт. Я їм кажу: «Чи це один будинок у Львові має такі про­блеми? Чому робити ремонт будуть саме там, де ми? І на це виділені кошти… Це дуже підо­зріло». До мене дійшли чутки, що цей будинок у майбутньо­му планують приватизувати. За державний кошт хочуть зроби­ти ремонт…

— Ви справді будете звідти виїжджати?

— Сподіваємося, нам хтось допоможе. Тому я і опублікува­ла цей допис. Працюю дев’ять років. Я вже так втомилася, що не маю сил боротися з вну­трішнім ворогом. Руки опуска­ються… Деякі депутати кажуть: «Навіщо ця кухня потрібна, хіба хлопці не мають що їсти?».

Я на нашій сторінці у Фейсбуці написала звіт про те, що ми зробили від початку повно­масштабної війни. Хоча пра­цюємо 9 років, все нереаль­но порахувати. А ось за останні півтора року ми перероби­ли 300 тонн овочів! Зробили масу всього, зокрема 20 тонн енергетичних батончиків. На­віть важко собі уявити, які це об'єми. Зробили тисячі сухих страв, медівників і багато чого іншого. Усе це відправили на фронт. Як ви думаєте, хто це з'їв? Ми щодня отримуємо за­пити від військових з різних ку­точків України. Буває так, що хлопці спробували в іншої бри­гади, їм засмакувало. Просять, щоб їм теж передали сухпайки.

Вантажимо машини щодня. Допомоги із-за кордону за­раз надходить менше… Наші страви швидкого приготування на фронті не зайві. Нещодав­но з фронту приїжджав хлопчи­на, розповідав, що після запе­клих боїв поки що не мають де приготувати їжу… А у нас є такі супи «гаряча кружка» — їх окро­пом заливають, і страва готова. Ми йому дали тушкованок, ме­дівників. Хлопчина задоволе­ний поїхав, бо він би цього не зміг ніде взяти на той момент. А хтось каже «А навіщо це?».

— А департамент освіти вам пропонував якесь примі­щення?

— Паска нам пропонував 35 «квадратів» десь у гуртожит­ку від Політехнічного. Де треба ліском йти догори… Де навіть немає санвузла. Приміщення маленьке. Людина з нами стіль­ки часу поруч, але уявлення не має, які ми об'єми переробляє­мо, щоб нам таке пропонувати. Вони почали нас ще з осені ви­ганяти, бо їм у гараж треба по­ставити буса, якого їм дала Ні­меччина. Я їм кажу, щоб вони знайшли гараж в обласній раді. Там купа гаражів. Це ж неда­леко. А вони: «Як ви смієте нам таке казати?».

Іти нам наразі немає куди. Приміщення на Хорватській не готове. Навіть не маємо доку­ментів на це приміщення. Там грибок усередині. Потрібно ро­бити ремонт. Там немає елек­троенергії. І поки у нас не буде на руках документів, не зможе­мо електрику підключити… Але Паска розповідає, що ми маємо приміщення і робимо ремонт. Як можна таку брехню говорити?

…На волонтерській кухні - море іноземців! Географія ши­рока: Південна Корея, ПАР, Велика Британія, США, Япо­нія, Франція, Іспанія, Німеччи­на, Тайвань… Здається, англій­ську тут чути навіть частіше, ніж українську.

— Ви вже вивчили україн­ську мову? — запитую 24-річ­ного Тіма, який приїхав до Львова з Німеччини.

— Морква, капуста, карто­пля, цибуля, кабачки, — каже з усмішкою Тім. — Погано, дуже погано, маленький, великий.

За мить Тім кудись біжить у волонтерських справах. А я тим часом цікавлюся в інших во­лонтерів, звідки дізналися про львівську кухню? Виявляєть­ся, більшість з них знайшли ін­формацію у Твіттері. Про те, що приїхали до Львова, не шкоду­ють. Коли я прийшла, усі друж­но чистили кабачки…

Знайомлюсь з двома профе­сорками антропології зі США — Дженніфер і Ладою. Обидві не­погано говорять українською.

— Я народилася в Америці, а мої батьки — з України, — каже Лада. — Про цю кухню дізналася від української антропологині Оксани Кісь, щоби розповісти американцям, яку ініціативу їм підтримати. Сподіваюсь на те, що теж долучаться до допомо­ги українцям… Тут така робота, що можна не бути спеціалістом, але підключитися і допомогти. Ми коли тут працюємо, відчу­ваємо, що хоч трішки корисні. А люди на фронті з'їдять щось смачне.

Хоча чимало наших друзів та знайомих бояться їхати до України. Коли було бомбарду­вання Львова, я була за кіло­метр від епіцентру. Ми щодня бачимо цей контраст… Попри жахіття війни, життя у місті ви­рує. Люди позитивні. Будемо у Львові близько місяця. Тут си­туація — більш-менш нормаль­на.

До столу з кабачками повер­нувся Тім. Каже, він у Львові уже понад 150 днів.

— Я передивився усі відео та фото про війну в Україні, і не можу скласти руки і нічого не робити… У Німеччині вивчаю політологію та історію, але за­раз взяв академічну відпустку. Можливо, у майбутньому змі­ню спеціалізацію. Ще шукаю себе… (усміхається. — Авт.). Перебування у Львові дає мені можливість все добре обдума­ти. Планую тут залишатися яко­мога довше.

Мама Тіма вирішила теж приїхати до Львова і подиви­тися, де її син перебуває стіль­ки часу. Останнім часом він дуже змінився, подорослішав… Мама переконалася, що зі си­ном усе гаразд, і повернулася до Німеччини.

А тим часом…

Після розголосу цієї спра­ви керівники Львівської ОВА й ЛОР разом з депутатами та во­лонтерами обговорили питан­ня на нараді. Про це повідоми­ла народна депутатка Софія Федина.

За словами нардепки, на жаль, є значне нерозуміння специфіки роботи волонтер­ської кухні… Є також образи на ФБ-розголос.

«Волонтерську кухню не бу­дуть викидати з приміщення дворика департаменту осві­ти, допоки не буде знайдено достойне й доступне альтер­нативне приміщення, — напи­сала на своїй сторінці у ФБ Со­фія Федина. — Відрізати воду та електрику теж не будуть. Управління майном має до 21.07.2023 р. опрацювати і по­казати волонтерам наявні до­ступні приміщення, що можуть відповідати волонтерській по­требі. За станом на зараз при­міщень для переїзду немає. Приміщення має бути не мен­ше, ніж 200 „квадратів“. Мати місце для зберігання овочів… Пильнуємо ситуацію — і ані кро­ку назад!».