У бою в районі Авдіївки загинув історик та педагог Анатолій Карбан

«Стримуючи ворожий наступ ворога, загинув не просто член нашої команди, а справжній друг, побратим, людина з великої літери. Анатолій Євгенович як педагог зростив не одну сотню дітей, прививаючи їм любов до рідного краю та до України. А з початком повномасштабного російського вторгнення він взяв до руки зброю, щоб дати гідну відсіч окупантам і власним прикладом показати силу патріотизму і любові до Батьківщини», — пишуть полтавські партійці.

Близькі друзі Анатолія Євгеновича згадують, що він ніколи не шукав легких шляхів, не оминав життєвих перепон, не відсиджувався і не пересиджував: «Ти діяв завжди за покликом совісті, моралі і відповідальності, ти завжди діяв так, як тобі підказував твій внутрішній, незрадливий голос. А голос цей міцно тримав тебе на поверхні бурхливого життя. Ти гідно витримував удари, гідно тримав свою душу. Ти — вчитель, ти — директор школи, ти — депутат міської ради, ти єдиний син у старенької, хворобливої матусі, та то б був не ти».

«Ти завжди знав, що твоя боротьба із ворогом — це твоя доля. Ти готувався до неї від початку свого свідомого життя… Ти тренувався, займався спортом, мав щоденні кілометрові пробіжки, обливався холодною водою у будь-яку пору року, купався навіть узимку, ти читав спеціальну, підготовчу військову літературу… Одним словом — ти готувався до війни…ти плекав свій дух і готував тіло…

Ти мав бунтарський дух, ти був на всіх майданах, ти був тим директором школи, який відмовився 2010 року вивісити у кабінеті директора школи портрет одіозного зрадника, а потім і втікача. І навіть погрози звільнення, звільнення не вплинули на твоє рішення.

Ти став тим головою районної ради, якого підтримала громадськість міста, району і змусила депутатів переобрати на цю відповідальну посаду у 2014 році тебе, найдостойнішого! Як же це муляло тим, хто не має честі…

З дитинства, від розповідей твоєї мудрої бабусі Ганни, для якої ти був єдиним і улюбленим онуком, ти всотував кожну її розповідь, кожен спогад, переказ і тому питання про подальший вибір спеціальності був очевидним: історія, яка стала у твоєму житті головною. Ти знав її достеменно, ти вивчав її усе життя і саме вона стала для тебе рушійною силою для подальших дій. І тому тобі важко було зрозуміти людей, які не знали, не цікавилися, не вивчали історії своєї країни.

Урівноважений, виважений, завжди акуратний і підтягнутий, упевнений і безкомпромісний щодо справедливості і рішень, які були лише для державної користі ти привертав увагу до себе. Таких, як ти мало… Таких, як ти — одиниці. Тому ця втрата для твоєї родини і для нас — не співмірна ні з чим…

Твої усміхнені очі, відкрита для друзів душа завжди притягувала до себе, як магніт. Ти рідко коли дратувався, та ті, хто тебе добре знали завжди могли відразу це зрозуміти, що комусь, чи чомусь добряче довелося постаратися…

Про тебе можна розповідати багато: годинами, навіть більше, бо ти та людина, яка є цікавою для твоїх друзів, приятелів. Та не для недругів, які дратувалися від одного твого імені. А ти їх мав, бо ти не був таким, як усі, бо ти — був справжнім, був собою…

Зараз кожен із багаточисельних твоїх друзів, приятелів, знайомих, твоїх учнів, які тебе щиро любили і ставилися з великою шаною, згадають про тебе свій спогад. Згадають те, як ти вплинув на кожного з них, що казав кожному, що радив і про що говорив і перед очима кожного постане твій світлий образ, який лишиться назавжди у наших серцях…

Ми стільки мали планів, стільки нездійсненних мрій… Ми не встигли помандрувати Карпатами, як мріяли, об'їхати автівками всю Україну, Європу, подивитися світ… Ми не встигли… Та зараз ти помандрував у найдовшу в світі мандрівку, мандрівку, з якої не повертається ніхто… Доля розпорядилася так, що ти помандрував сміливо у засвіти сам. Тебе там зустріне твоя улюблена бабуся Ганна. А ми, колись, обов’язково до тебе доєднаємося…кожен у свій час… Спокій твоїй душі…".

«Європейська Солідарність» висловлює щирі співчуття мамі, дружині та донькам, усім рідним, друзям, колегам і учням Анатолія Карбана.