«Війна пам’ятників»: у Львові влада міста і області не можуть виробити спільної думки щодо меморіального вшанування героїв

Точніше, не пам’ятника, а… двох пам’ятників. Монументальних комплексів, присвячених подвигам героїв ЗУНР, буде справді два: один «міський», інший — «обласний». Причому розташовуватися будуть за якихось 400 метрів один від одного: міський на вулиці Городоцькій, 40, обласний — на перетині вулиць Листопадового чину та Огієнка. Урочисто відкрити обидва пам’ятники планують у день святкування сотої річниці ЗУНР — 1 листопада.

На гідне монументальне відзначення героїв виділено кошти — з обласного бюджету 2 млн. грн., з міського — 3,5 млн. грн. У конкурсі на спорудження «обласного» пам’ятника переміг проект авторського колективу у складі народних художників України, живописця Любомира Медвідя та скульптора-монументаліста Василя Ярича, і архітекторів Володимира Лавріна (головний архітектор Львівської області) та Анни Андреєвої. Це піраміда, на якій встановлено знак державності — український герб у вигляді полум’я. Пам’ятник є образним втіленням двох сил, які визріли у період ЗУНР, — політичної і військової.

Переможець же конкурсу на міський пам’ятник — знаний скульптор Володимир Цісарик (автор відомих міні-пам'ятників Захер-Мазоху, Львівському бровару, Пікассо тощо). Разом із пам’ятником Цісарик запропонував облаштувати й довколишній громадський простір. Скульптурна композиція складатиметься з фігури лева (три метри заввишки), якого запозичено з герба ЗУНР, та блоків дикого каменю з виноградною лозою — як символ того, що з крапель крові бійців Листопадового Чину та УГА, пролитої у боях за ЗУНР, зародилася вільна Українська держава.

Як розповів під час засідання міськвиконкому головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, цю скульптурну композицію і громадський простір облаштують біля казарм Фердинанда (комплекс давніх казарм на вулиці Городоцькій, названих на честь австрійського ерцгерцога Фердинанда, зараз ці приміщення — власність військової частини). Зараз тут тривають роботи з реставрації фасаду, військові пішли на контакт з містом і допомагають. Із 3,5 млн. грн., наданих на монумент, 2 млн. грн. піде на виготовлення бронзової скульптурної композиції, 1,5 млн. грн. — на реконструкцію площі на вул. Городоцькій, 40.

Як зазначив Юліан Чаплінський, обласна рада, проводячи свій конкурс, не запрошувала на обговорення представників міської ради. Попри це, міськвиконком 31 серпня надав облраді відповідні містобудівні умови та обмеження на це будівництво.

Це вже не перша «війна пам’ятників» між львівськими міською та обласною радами. Лише одна з ілюстрацій перманентного протистояння між керівниками міста й області, яке загострилося у світлі майбутніх президентських і парламентських виборів. Так, від початку року місто і область «перетягували канат» у питанні спорудження пам’ятника Героям Небесної сотні. Обласна рада хотіла спорудити його на Сихові, на площі перед кінотеатром імені Довженка. А міська рада запроектувала меморіал на вулиці Кривоноса. Уже закладено капсулу, яка дала старт будівництву. Ухвала сесії облради передбачала, що для сихівського меморіалу мають знайти гроші і в обласній скарбниці, і співфінансувати цей проект має також бюджет Львова. Також від львівської мерії вимагали погодити місце біля кінотеатру. Натомість місто не погодило ідеї спорудження сихівського пам’ятника і не виділило на це землі. Львівська міська рада бачить площу перед кінотеатром Довженка як громадський простір для проведення заходів, у тому числі і розважального характеру. Тут пропонують облаштувати фонтан, який взимку можна перетворити на ковзанку, висадити зелень і встановити нове освітлення.

Коментар для «ВЗ»

Тарас ВОЗНЯК, генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького

З огляду на те, що готується спорудження двох пам’ятників, присвячених сторіччю української незалежності, думаю, цей тренд має розвиватися. Після цих двох треба спорудити ще «Пам'ятник, присвячений сторіччю української незалежності імені ВО «Батьківщина», «Пам'ятник імені ВО «Свобода», «Імені БПП» та «Імені Народного фронту». Відповідно будемо мати шість пам’ятників. Питання тільки — де їх розмістити у Львові? Це жарт, звичайно. А якщо говорити серйозно, ситуація дуже нагадує стосунки Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Петлюри з Вінниченком, з Грушевським… Не можуть українці знайти якогось спільного визначника, спільного проекту. І це завжди призводить до поразок. Як на мене, це одна з блискучих ілюстрацій українського невміння домовлятися, толерувати одне одного (вже не йдеться про те, щоб любити одне одного). Тим більше, коли йдеться про пам’ять людей, які загинули за Україну.