«Особисто не можу воювати, але мій обов’язок — допомагати захисникам»

Сильні світу цього. До когорти таких людей належить «азовець» Анатолій Редько з Полтавщини, який, попри ампутацію обидвох ніг, не впав духом, не опустив рук, а й далі продовжує допомагати нашим захисникам. Його не раз запитували: «І як ти не спився?». «Чого б це я мав спитися? Я люблю життя! Свою родину, друзів. Я обожнюю Україну. А кому я буду потрібний спитий?».

Чоловік їздить за кермом автомобіля, вісім місяців вчився їздити на мотоциклі і поїхав на ньому без ніг! На протезах ходить по гриби, запрошує гостей на шашлик, який сам готує. А ще займається будівництвом!

Є у пана Анатолія незвичайне хобі - з копійчаних монет робить унікальні картини. Свої роботи віддає волонтерам на аукціони, кошти з продажу яких йдуть на потреби ЗСУ. «Та я і далі „вибиваю“ для наших хлопців то те то інше, — сказав журналістці „ВЗ“ Анатолій Редько. — Зателефоную, попрошу, поясню, що треба. Добрі люди йдуть мені назустріч. Я особисто не можу воювати, але підтримати наших хлопців — мій обов’язок».
Анатолій Редько народився у Макіївці. Там закінчив школу, училище, а у 18 років пішов в армію. Потім одружився і перебрався у селище Шишаки Миргородського району до бабусі з дідусем.

З 2012-го Анатолій Редько служив у Полтавському козацькому гвардійському корпусі, був начальником штабу, через два роки познайомився з одним з командирів і вступив у батальйон «Азов». Оскільки в «азовців» були проблеми з одягом, їжею, Анатолій Редько взяв на себе обов’язки із забезпечення усім необхідним.

— Багато наших козаків перейшли в «Азов» і почали тренуватися — як бійці, — каже пан Анатолій. — Я ж з іншими хлопцями їздив до голів сільрад, до фермерів, збирали для хлопців допомогу. Потім був Майдан, почалася війна. Нам треба було об'єднатися, бо Україна у нас одна. Кожен з нас розумів — маємо захистити країну, наших дітей. Не з розповідей знаю, як до нас ставляться росіяни. Ще у 1990-му їздив до родичів своєї мами у Пензу. Бачив, що нам не раді, ніхто не приховував свого негативного ставлення до нас. Я їх також не любив вже тоді!

Ще у 2014-му Анатолій з друзями від «Правого сектора» отримали дозвіл на волонтерство, збирали для «азовців» і ще двох інших батальйонів, які стояли на маріупольському напрямку, все необхідне. А тоді сталося те, чого Анатолій Редько не очікував. Приїхали на передову з допомогою, чоловік наступив на якийсь дріт, пробив ногу. Це було 30 грудня 2014 року. Медсестри обробили рану, але, мабуть, у тому дроті була якась отрута. Почалося зараження…

Праву ступню ампутували. Але зараження «блукало» далі в організмі. Потім була наступна операція, потім ще… Загалом за сім операцій ампутували обидві ноги вище колін. Останнє оперативне втручання було у квітні 2019-го.

— Я навіть у лікарні збирав хлопцям допомогу, — каже Анатолій. — Телефоном вирішив багато справ.

— А як прийшла ідея робити картини з металевих гривень?

— У мене була клінічна смерть під час однієї з операцій. До цього я ж ніколи не цікавився мистецтвом. Які фарби? Які картини? Нічого цього не було. В пріоритеті були автомобілі, мотоцикли, інша техніка і зброя. З розповідей друзів знаю: після клінічної смерті я дуже змінився. Став сентиментальним, почав купувати пензлики, лаки, фарби і рамки… Якось мене запитали: «А чого ти не спився? Кому потрібний безногий?».

Дехто думає, якщо у людини горе, то обов’язково треба спитися. А чого я мав би спитися? Я люблю життя! Свою родину, друзів. Я обожнюю Україну. А кому я буду потрібний спитий? У Шишаках є осередок інвалідів. Познайомився з головою цього осередку. Інваліди займаються спортом. От голова мені запропонувала, щоб я поїздив з ними, покидав м’ячики, можливо, взяв участь у нескладних змаганнях. Головне, щоб був серед людей. Я поїхав і побачив неймовірну жагу до життя людей, які не можуть ходити, — візочників, спинальників, людей з хворобою ДЦП. Мене це так вразило! На одному з таких заходів познайомився з дівчиною з Кременчука, яка робить картини з копійчаних монет. Вона мені розповіла про цей процес. Я захопився і вирішив спробувати й собі.

Перша картина — дерево з монет. За словами пана Анатолія, у той проміжок часу, поки вони не їздять на змагання, треба було чимось займатися. От картини той час і заповнювали. А потім Анатолій Редько мав особисту виставку у музеї-заповіднику Миколи Гоголя.

— Деякі картини у мене купили, деякі я подарував. Багато віддав волонтерам на благодійні аукціони. От буквально недавно дві мої картини продали по тисячі гривень кожну. Кошти, звісно, йдуть для наших захисників. Тепер надіслав свої роботи у Вінницю — там також буде аукціон.
Майстер виготовляє картини з копійчаних монет — 1, 2, 5 копійок. Іноді може доклеїти 1-гривневу чи 5-гривневу монетку, але це як виняток. Монети купує на одному зі сайтів в Інтернеті. За кілограм монет платить 100 гривень. На виготовлення однієї картини витрачає близько 250 гривень і 4−5 днів вільного часу. Продає чоловік свої роботи у межах 500 гривень.