Хтось у вині «маринується», а хтось — у палянці

Оце так синець на лівому передпліччі! Звідки? - з подивом оглядаю себе. Та ж з води! Від потужних струменів “каруселі” довкола так званого Золотого крана. “Чесне слово, як діти!” - сказала б миша з анекдота...

І справді: дорвалися. Що мале, що старе — усі регочуть, дуріють, не вилазячи з води по три години поспіль. Добре у термалах! Тобто у термальному комплексі в селі Косоні. Це Закарпаття, майже на кордоні з Угорщиною. Називається “Косино”.

Здавалося б, три години! Хіба не набридне сидіти у воді? Але дуже швидко з’ясовується, що три години, що їх тут вважають “нормою” для одноразового відвідування, насправді не так уже й багато. Час збігає непомітно. Поки обійдеш усі басейни з термальною і звичайною водою, гарячою та холодною, поки випробуєш усі водоспади, “гейзери”, “форсунки” та джакузі... А ще й сім саун! Не встигнеш отямитись - час виходити. Дорослих, що почуваються тут як діти, багатенько. Знову і знову заходять на нове коло скаженої водної “каруселі”. Вода підкручує, підганяє “брандспойтами”, що б’ють зі стіни. Відпочивальники з вереском проносяться закрученим коридором і вилітають на водяне плесо просторого басейну. Чого потім дивуватися синцям на руці! Все як у дитинстві.

- Кілька років тому, - розповідає завсідниця “термалів” пані Оксана, - ми сюди приїжджали з батьками, вони мають проблеми зі серцем та суглобами... Жили у таких собі примітивних вагончиках. Саме тут вони стояли, де тепер один із басейнів. Нічого не було, окрім двох давніх басейнів, “Близнюків”. Вони тут з 1988 року, коли знайшли поклади термальної води. Ми щороку сюди їздимо з Рівненщини. Комплекс розрісся — не впізнати. Старі дуби порубали, щоб листя не падало на поверхню води — відтак дерева перетворилися на штучні “пальми” з ілюмінацією.

Ми плаваємо, перемовляючись у блакитному басейні-барі. На високих стільцях, що стримлять під водою, сидять навколо шинквасу з коктейлями у руках відпочивальники. Спостерігають, як майстри викладають на даху готелю покрівлю з очерету. Готель дорогий, не кожному по кишені. Ми лише посміялися, прочитавши на рецепції в табличці з розцінками: “номер обмеженої комфортності - 2700 грн. на добу”. А у нас в сусідньому Береговому - “номер” необмеженої комфортності. Винайняли дві кімнати по два ліжка у кожній, у приватному будинку — по 80 грн. з людини. Є кухня з холодильником. Під вікнами — альтанка з мангалом. На харчуванні можна відчутно зекономити, поєднуючи готування власноруч із відвідуванням місцевих ресторанчиків. На території термалів пообідати — дорого, а в ресторанчиках Берегового, або в Косоні, або у селі Дийді, що теж неподалік, смачна місцева страва коштує у межах 50 гривень — бограч, угорська рибна юшка, боб-гуляш... Ціни на овочі та фрукти — такі, як у Львові, а часом навіть вищі. Виноград був по 40-45 грн., помідори — по 15... Лише місцеве вино усім доступне: 60-70 грн. за літр.

Люди ходять, кумедно вбираючи голову у плечі й переставляючи ноги, як ті бузьки. Цей мілкий басейн (вода по щиколотки) викладений доволі гострими камінчиками. Вони ступні масують. Ще й вода контрастна: на цій ділянці гаряча, а тут уже крижана. Здолаєш усі “відсіки” тортур, накульгуючи на обидві — й одразу виникає відчуття легких ніг: зараз, здається, злечу.

Навколо Золотого крана (на фото) — екстремали, любителі агресивного гідромасажу. Вода з 16-метрової висоти зринає з такою силою, що ледве стоїш у цьому водоспаді, не в змозі очей розплющити. Неподалік у басейні — лагідніші гідророзваги: хтось завмер у воді на причілку побіля форсунки, що б’є зі стіни. Струмінь води масажує спину. Хтось стоїть у басейні, в епіцентрі гейзеру, намагаючись втримати рівновагу. Трошки нахилишся, ляжеш на струмінь — не впадеш, бо вода тебе триматиме, живіт масажуватиме. Неподалік — п’ятиметрова гальба пива, з неї ллється лікувальна вода у басейн-джакузі. А от і п’ятиметрова пляшка вина (на фото), вода під нею червонуватого відтінку і наче відгонить закарпатським вином, додають до неї якийсь ароматизатор. Ще є — теж гігантська — пляшка палянки. Пахне самогонкою. На любителя. Є величезне горнятко кави, під ним кому кавою пахне, а кому звичайною курземе.

А тепер — півгодинна перерва на сауни. Їх тут сім. Кілька хвилин — на евкаліптову та квіткову, трохи часу — на соляну лисячу нору. Тоді - у суху, схожу на фінську, угорську сауну, посидіти біля пічки-кам’янки. Туди у відро з камінням раз у раз виливають гальбу пива... Тепер поніжитись у римській лазні. Але найбільше задоволення, як на мене, - у хамамі, турецькій лазні. Нагрівшись у хмарах пари “до кондиції”, повільно ллєш собі на маківку холодну (ну гаразд, літню) воду з-під крана, набрану у мідну посудинку, а поза шкірою біжать табунці мурашок. Задоволення неймовірне... А в проміжках між тим усім ще й зазирнути у Крижану печеру з її температурою мінус десять. Так, так. З мокрою головою — на мінус десять. Кілька хвилин фантастичних відчуттів. І знову у сауну. А тоді стати під діжку з холодною водою - і смикнути за шворок...

Замало безкоштовних півгодини на усі сауни? (Насправді проплачених, звісно, вхідним загальним чеком). Сиди тут, скільки забажаєш, ніхто не нагадає. Однак на виході з електронного браслета зчитають понаднормовий час перебування у сауні доведеться заплатити по гривні за кожну хвилину.

Інтер’єр готелю термалів у Косино доволі своєрідний. Дивує еклектикою. Тут і фігури братів Кличків на повний зріст, і опудало лисиці з цигаркою в зубах та качкою у лапах, і розкіш “а-ля пшонка”, і елементи народного побуту. Крутий заміс. Персонал вишколений, доброзичливий, готовий допомогти. Та й уся система користування термалами продумана до дрібниць. Електронні браслети фіксують час перебування у термалах і слугують ключем до шафок. Ціни такі: 300 грн. за три години, і ще 30 грн. за шафку. Ми спробували зекономити. Купили на чотирьох один спільний абонемент за 4 500 грн. на 60 годин. Гуляти - то гуляти! Але витратили за три дні не все. Залишилося кілька годин на майбутнє. Протягом року абонемент залишатиметься дійсним. Хто з нас перший поїде у Косино знову — тому пощастить.

Фото автора. с. Косонь, Берегівський район, Закарпатська область.