«Від початку війни не спілкуюся з російськими колегами і не виконую творів російських композиторів»
Знана у світі українська оперна співачка, багаторічна солістка Віденської опери Зоряна Кушплер напередодні Різдва здивувала інтернаціонального слухача компакт-диском українських романсів та арій з опер
Голос України у світі, оперна співачка Зоряна Кушплер, багаторічна солістка Віденської національної опери, професорка співу в університеті Моцартеум (м. Зальцбург, Австрія) презентувала унікальний для світової музичної культури альбом «Ukrainian InterMezzo/Українське ІнтерМеццо», виданий всесвітньо відомою австрійською студією звукозапису Gramola. Диск зібрав як самостійні вокальні твори, зокрема романси, так і арії з опер «Тарас Бульба», «Назар Стодоля» і «Богдан Хмельницький».
«Це історія про мою країну і мою культуру, мій шлях боротьби за свободу України», — каже виконавиця. Ця розмова журналістки «ВЗ» із Зоряною Кушплер — про благодійність, українських біженців в Австрії, закулісся роботи у Віденській опері, міфи про «великую русскую культуру», однокурсника Василя Сліпака та Різдвяні традиції, які українка береже, живучи вже багато років в Австрії.
— Пані Зоряно, вихід вашого альбому «Українське ІнтерМеццо» припав на Різдвяно-Новорічні свята. Прекрасний подарунок меломанам під ялинку! Уже відбулася його презентація у Відні. Ви задумували цей диск передовсім для іноземного слухача. Які відгуки?
— Уже багато років живу за межами України і розумію, що українська музика є практично Terra incognita для широкого загалу. Відчула, що саме зараз світ має більше дізнатися про нашу музичну культуру. Тому цей диск задумувала власне для того, щоб ознайомити світову спільноту поціновувачів класичної музики з українськими композиторами та їхніми творами. Мені здається, що своєї мети я досягла. Відгуки дуже добрі! Диск продається жваво, і це показник інтересу насамперед до українського репертуару, що представлений на ньому.
— «Українське ІнтерМеццо» ви записували влітку 2022-го у Львові разом із луганським оркестром-біженцем, який у 2014-му переїхав у Сіверськодонецьк, а торік був змушений релокуватися до Львова. Для творчих людей, музикантів такі трагічні події особливо болісні. Що розповідали вам луганські оркестранти, дехто з яких втікав з Донбасу навіть без інструментів?..
— Усе чути на компакт-диску. Усі емоції — емоції війни, втрати, втечі, — усе це відчувається в кожній ноті протягом усього альбому. Ми з оркестром зустрілися у Львові у серпні 2022 року і почали одразу працювати. Усе це разом відчували і передавали в музиці. Слухач зрозуміє, про що я.
— За час великої війни ви організовували і брали участь у десятках благодійних концертів на підтримку України. Наскільки активно європейське музичне товариство долучалося до цих ініціатив?
— Перший благодійний концерт на підтримку України в Австрії я провела 8 березня 2022 року у Віденському соборі Святого Штефана. Мої колеги, друзі, найкращі музиканти Австрії, абсолютно безкоштовно взяли участь у цьому концерті. Безкоштовно грав цілий оркестр! 1400 місць було продано за три дні. У цей вечір ми зібрали понад 70 тисяч євро для України!
Загалом за період війни я заспівала близько 40 благодійних концертів. Це і концерт у Ельбській філармонії, філармонії у Гамбурзі. До речі, цей концерт співорганізовувала моя сестра-близнючка, піаністка Олена Кушплер. Брали участь також Шимановський квартет, Юрій Андрухович та інші прекрасні митці. За цей вечір ми зібрали понад 100 тисяч євро.
— Ви вже 25 років живете за межами України — від часу вашого вступу до Гамбурзької музичної академії 1998-го. Відтоді побудували кар’єру, якій може позаздрити не одна оперна співачка: вам аплодували Париж, Лондон, Мюнхен, Нью-Йорк, Токіо, Шанхай… Ви співали з Пласідо Домінго, Рамоном Варгасом та іншими видатними співаками. Чи часто доводилося зустрічатися з упередженим ставленням до себе як до іноземки?
— Я завжди пишалася і пишаюся своїм походженням. І в першу чергу наголошую, що я з України! Для мене дуже важливою є власна ідентифікація, це виховую і в своєму синові. Якщо ти пишаєшся своїми витоками і робиш свою роботу на всі сто відсотків, причому завжди, то упереджень у ставленні до тебе бути не може. Такий мій особистий досвід.
— Майже п’ятнадцять років ви були солісткою Віденської опери, куди вас і зараз запрошують як солістку. У чому особливість роботи в таких знаменитих світових операх, як Віденська? Можливо, можете порівняти із буднями українських оперних театрів?
— Порівняти не можу, бо ніколи не працювала в українському театрі як стала солістка. Тому буду говорити про Віденську оперу. У цьому театрі найбільший у світі репертуар — 54 опери, які щосезону в такій кількості. Щороку до восьми прем’єр. Репертуар сягає від бароко до модерну. Потужний репертуар з творів Моцарта, Ваґнера, Верді, Пуччіні, Ріхарда Штрауса (не плутати з Йоганом Штраусом, який писав оперети)… Навантаження для постійних солістів величезне. Увечері співаєш виставу, а на ранок на 10.00 тебе викликають на репетицію до іншої опери. По дорозі можуть подзвонити і сповістити, що ти в цей вечір третю виставу співаєш, бо колега захворіла, а ти — перша у списку на заміну… Але я любила цей адреналін! Тому ці 14 років в театрі на постійному контракті були мені в радість.
— Повномасштабна війна росії проти України стала поштовхом до розвінчання багатьох міфів про «великую русскую культуру». У світі класичної музики, в оперному світі ці міфи і ця «велич» особливо потужні. Які процеси ви помітили за останні два роки у цьому напрямі?
— Як на мене, то поволі цей ефект перестає діяти… Всіх, кого «відміняли», знову кличуть виступати… Особисто я від початку війни припинила спілкування з російськими колегами, які не висловилися проти війни або продовжують виступати в росії, а також не виконую творів російських композиторів.
— Чи у світі класичної музики зріс інтерес до української музики?
— Інтерес однозначно є. І тому важливо представляти українську музику в якісному виконанні.
— Цієї зими ви вдруге головуєте у Львові у журі конкурсу молодих вокалістів імені Василя Сліпака. Василь був вашим однокурсником. Згодом ви обоє зробили приголомшливі кар’єри в Європі. Яким запам’ятався вам Василь, Герой України?
— Василь — не просто мій однокурсник, він — мій улюблений однокурсник. Він був надзвичайно талановитим. Бог дав йому все! Сценічну фактуру, розум, хист і прекрасний голос. Василь вільно розмовляв кількома мовами: французькою, італійською, англійською. Ми були дуже великими приятелями. І на заняттях із бального танцю в музичній академії завжди стояли в парі. Я бачу його просто зараз перед собою… Нас єднало почуття гумору і любов до співу. Ми бачилися кілька разів у Парижі, коли я там співала. Мали плани виступити разом у Львові у виставі «Кармен». Не судилося…
— У вас — дуже творча сім’я. Ваш батько Ігор Кушплер був видатним оперним співаком, народним артистом України (загинув в автокатастрофі одинадцять років тому. — Г. Г.). Ваша сестра-близнючка Олена Кушплер — піаністка, як і ваша мама Ада Кушплер. У творчості зростає і ваш 9-річний син Марко. Які настанови, перейняті свого часу від батька, даєте синові у творчих починаннях?
— Тато мені завжди казав, що будь-яку освіту треба давати професійну, а не аматорську. До всього, за що берешся, треба ставитися серйозно, відповідально і доводити справу до кінця. Ці слова я передаю синові, а також українську пісню, яку мій тато так любив. Він би своєму онукові їх співав і казки розповідав. Тато був прекрасним оповідачем казок! Ми з сестрою на них виросли. Тепер я оповідаю казки синові. У мене від тата багато уподобань і хисту.
— Марко, народжений в Австрії, вільно володіє українською. Відвідує у Відні українську школу?
— О, так! У Відні є фантастична українська суботня школа. Гадаю, що другої такої годі й шукати. До повномасштабної війни там навчалося 250 учнів, а зараз — 1000! Школа працює в суботу та неділю у три зміни. Окрім звичайних уроків, син відвідує і український «Пласт». У Відні бути українцем нескладно — аби мати бажання!
— Австрія прийняла понад 50 тисяч українських біженців. Чи з багатьма українцями, здебільшого українками, які тікали від війни, вам доводилося перетинатися за останні два роки? Може, є якась персональна історія, що вразила вас?
— Історій безліч… Але знаєте, ті, хто пережив трагедію, не говорять про неї. Це великий біль, який ти бачиш в очах цих людей… Але одну історію все ж розкажу. Це історія про маму Ольгу і її онкохворого хлопчика Петрика. Я знала цю сім’ю ще до війни і допомагала їм з лікуванням. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з Олею весь час були у контакті. Це героїчна жінка! Коли почали обстрілювати Київ, вона добилася того, щоб її з сином «швидкою» довезли до Відня. Снаряди вибухали поруч з дорогою, якою вони їхали. А у квартиру, яку вона винаймала, лікуючи у київській клініці сина, наступного дня влучив снаряд і все знищив… Зараз вони у Відні в безпеці, але далі борються за життя Петрика. Вірю, що з такою мамою Петрик має подолати хворобу!
— Наша розмова відбувається напередодні Різдвяно-Новорічних свят. Яких українських Різдвяних традицій дотримується ваша сім’я?
— Цього року будемо святкувати Різдво не двічі, а один раз — 24/25 грудня. Це велика радість для греко-католиків! Дякую владиці Святославу, з яким я знайома вже багато років, за мудре рішення. Ну, а традиції в нас такі: 12 страв (це кожного року челендж). Кутю робить моя мама — це її «недоторкана» страва. Вдягаємо українські строї. Кілька років тому я започаткувала традицію вішати на вільні стільці за столом вишиванки мого дідуся і мого тата. Таким чином вшановуємо їхню пам’ять. Колядуємо, приймаємо вертеп, який щороку робить Українська суботня школа.
Довідка «ВЗ»
Зоряна Кушплер закінчила Львівську середню спеціальну музичну школу ім. С. Крушельницької за класом скрипки. Випускниця вокального факультету Львівської національної музичної академії імені
