«Китайці казали: „Ми за мир“, а я пояснювала, що ми — за перемогу!»

Всесвітній економічний форум у Китаї ще називають «літнім Давосом». Тема 14-ї щорічної зустрічі New Champions 2023 — «Підприємництво: рушійна сила глобальної економіки». У Форумі брали участь понад 1500 учасників — лідери серед бізнесу, уряду, громадянського суспільства, міжнародних організацій та науковців. Львів’янка Cоломія Паславська представляла на Форумі молодіжну спільноту Global Shapers Community Lviv Hub.

Соломія працює операцій­ним менеджером Громад­ської спілки Techosystem (це об’єднання українських тех­нологічних компаній). На Всес­вітньому економічному фору­мі вона презентувала українську технологічну систему та україн­ські технологічні напрацювання.

— Швейцарському економіч­ному форуму — 70 років, а у Ки­таї відбулась лише14-та зустріч, — розповідає «ВЗ» Соломія Пас­лавська. — Це була перша зустріч після ковіду. Молодіжна спіль­нота Global Shapers Community, World Economic Forum обрала мене представником від України. Таких молодіжних хабів в Украї­ні є три: у Києві, Львові та Одесі. Щороку вони обирають учасників серед молодих людей, які зро­били серйозний вклад у розви­ток своєї країни або регіону. Мені випала унікальна можливість по­бувати торік у Давосі (Швейца­рія) та цього року — у місті Тянь­цзінь (КНР), яке розташоване за 140 км від Пекіна.

У мене справді був культур­ний шок на кожному кроці! Треба було пред’являти ковідний сер­тифікат, заповнювати спеціаль­ну декларацію здоров’я (вказу­вати, які у мене є хвороби, яких немає).

Що мене вразило? По-перше, таких великих міст у принципі не бачила. У Китаї грандіозні відста­ні! По-друге, відчувається, що на кожному кроці за тобою стежать… Наприклад, у Китаї не можна роз­раховуватися банківською карт­кою. Для того, щоб скористатись карткою за допомогою мобіль­ного телефону, треба встановити спеціальну програму. Для цього потрібно зареєструватись у від­повідній соціальній мережі та вка­зати паспортні дані.

У жоден музей Китаю не мож­на зайти без паспорта. А щоб по­трапити у найпопулярніші музеї, треба заздалегідь надіслати свої паспортні дані. У багатьох турис­тичних місцях люди давали свої паспорти, їхні обличчя фотогра­фували. Такого не бачила ніде у світі. Дивні відчуття… З іншого боку, почуваєшся у безпеці.

Такого рівня організації я теж ніде не бачила, хоча була на ба­гатьох конференціях. Все було організовано ідеально — до дріб­ниць! Не встигла вийти з аеро­порту, мене уже зустрічали. Коли учасників Форуму підводили до автобусів, то давали жовті і бла­китні картки (хто їхав в один го­тель, отримував жовту картку, хто в інший — блакитну). Поруч ці картки виглядали як український прапор. Було приємно.

Форум має свою соціальну мережу, свої цифрові візитки. Відсканувавши бейдж, можна отримати на телефон усі контак­тні дані його власника. На Давосі у Швейцарії збирається 2,5−3 ти­сячі осіб, на китайському Форумі було до 1500. Форум у Китаї був утричі меншим і не отримав та­кого розголосу у ЗМІ. На Форумі представляли лише одну тема­тику — все зводилося до техно­логій та інновацій, які розвива­ються. Політичні чи геополітичні теми не порушувались.

Говорили про штучний інте­лект, метавсесвіт, кібербезпеку та цифрові навички, було багато пи­тань стосовно енергетики — змен­шення викидів СО₂ і пошуку нових специфічних способів заоща­дження енергоресурсів. Є дум­ка, що у літаках потрібно вико­ристовувати новітнє пальне, яке не шкодитиме атмосфері. Також висвітлювалося багато інновацій­них тем, пов’язаних з охороною здоров’я, зокрема ментального, коли люди переживають склад­ні етапи свого життя — не можуть виходити з дому, наприклад, піс­ля ковіду. Приділялася увага но­вітнім технологіям, які використо­вують під час складних хірургічних операцій, пошуку нових ліків…

Великий інтерес приділяли темі розумних міст — смарт-сіті. Наприклад, є транспорт у місті, який перевозить багато людей, а є маршрути, де людей їздить мало. Але кількість транспор­ту на обох маршрутах однакова, що нерозумно. Тому у транспор­ті встановлюють спеціальні дат­чики, за допомогою яких можна визначити, яким чином розван­тажити той чи інший маршрут, створити умови, аби людям у громадському транспорті було максимально комфортно. На­селення у світі стрімко зростає, тому потрібно створювати у міс­тах такі умови, щоб усе працю­вало як єдиний злагоджений механізм. У Пекіні, наприклад, складна міська інфраструктура, і забезпечувати людей усім необ­хідним складно, а модернізува­ти — ще складніше.

— Як ставилися до вас ки­тайці, коли дізнавалися, що ви з України?

— Замість запитань про інно­вації та технології мене розпи­тували, як ми живемо під час війни, як виглядає наш побут, чому не покидаю свою країну і не їду до іншої тощо.

Китайці доброзичливі та гос­тинні. Усі казали, що «вони за мир». А я їм говорила, що ми за перемогу! І чому вона так важ­лива для нас. Пояснювала це на побутовому рівні. Наприклад, у вас є квартира. У ній — дві кімна­ти, кухня, коридор, ванна. До вас вриваються злочинці і окупову­ють ваше помешкання: спочатку ванну, далі коридор… Що ви бу­дете робити? Відповідають: «Бу­демо обстоювати!». Я кажу: «От і ми обстоюємо! Перемога наста­не тоді, коли ми повністю відно­вимо наші кордони, коли людям виплатять репарації. Коли керів­ництво росії відповість за свої злочини у Міжнародному кримі­нальному суді. Лише тоді зможе­мо говорити про мир…». Китай­цям потрібно було пояснювати такі базові речі. Коли я була на Форумі у Швейцарії, учасникам це все було більш зрозуміле.

— Китайці мають доступ до інформації?

— Багато західних медіа у Ки­таї заборонені. Утім, китай­ці знаходять способи обійти ці заборони, щоб мати доступ до інформації. Пересічні китайці не налаштовані агресивно проти України, мають розуміння ситуації. Вони точно розуміють, що росія напала на Україну.

— Чи допомагають китайці Україні?

— Багато людей, з якими я спілкувалася, казали, що дона­тили на гуманітарні програми. Не можу сказати, що це масове яви­ще, бо відстань між нашими кра­їнами досить велика, і це відіграє свою роль. Загалом я відчува­ла повагу, інтерес до нашої кра­їни. Інтерес до історії України, до того, чому наша позиція є саме такою. Китайцям треба бага­то пояснювати. Тому я рада, що мала можливість поїхати туди. Я спілкувалася з близько 40 ки­тайцями і використала цей шанс, щоб пояснити їм наші перспек­тиви. Коли бомбардували Львів, я їм надіслала фотографії, відео. Розповіла, як це було. Чим біль­ше людей у світі буде про це зна­ти, тим краще буде для нас. Тоді не буде інформаційного вакууму!

— Якими були ваші аргу­менти у розмовах з китайця­ми про російську агресію?

— Для китайців важливим ар­гументом є те, що є державний суверенітет, державний кордон, і порушувати їх не можна! Вони болісно реагують на питання, які стосуються енергетики та при­роди. На прикладі Каховської ГЕС, яку підірвали рашисти, я показувала китайцям пагубний вплив цих злочинів, зокрема на екологію. Ця трагедія відкрила їм очі! Коли китайське телебачен­ня брало у мене інтерв’ю, у ку­луарах журналісти знову почали розповідати, що китайці за мир… І мені вкотре довелося поясню­вати, що злочинці мають відпові­дати у Міжнародному суді за усі звірства, які накоїли в Україні, що наші кордони мають бути віднов­лені, а усім постраждалим мають бути виплачені репарації…

— Що вас вразило у побуті китайців?

— Китай — розвинена країна, яка активно застосовує новіт­ні технології. У мене був шок від масштабу міст, один район яких розміром з Київ! Є у них пробле­ми, наприклад, з переміщенням. Таксі можна чекати годину… Я знала, що у КНР буде важко роз­рахуватися банківською карт­кою, тому взяла зі собою готівку — долари, яких у мене не взяли ні у банку, ні у пункті обміну валют, бо вони були складені вдвоє. Хоча це були новесенькі купюри, без пошкоджень. Мені сказа­ли, що гроші мають бути рівни­ми! Телефоном я також не могла оплатити — не вдалось встанови­ти програму.

— Які сувеніри везли до Ки­таю?

— Завжди маю зі собою «від­критки» з зображеннями Львова. Цього разу везла шоколад. Мені сказали, що у Китаї дуже лю­блять шоколад. На Форумі нам робили багато подарунків: ки­тайські солодощі, вино, сувенір­ні магнітики, іграшки. У Китаї до­волі смачна їжа. У них популярні різноманітні страви з локшини та цзяоцзи (китайські варени­ки) з різними начинками, зокре­ма з капустою (у нас її називають пекінською). Китайські солодо­щі мені не сподобалися — не со­лодкі.

— Які пам’ятки архітектури відвідали?

— Мене запросили подиви­тися на Велику китайську сті­ну та Літній імператорський па­лац у Пекіні. Про стіну я знала зі школи, тож великого бажан­ня її побачити не було. Але по­їхала. Була здивована, що там дуже обмежена туристична інф­раструктура. Адже коли в Україні приїжджаєш у якесь туристичне місце, там багато кав’ярень, яр­марок з сувенірами… Думаю, це зробили для того, щоб не затри­мувати тисячний потік туристів.

На стіну можна піднятись ка­натною дорогою, пройтись 5 км в один бік і 5 км — в інший. Далі прохід заборонений.

— У комуністичному Китаї справді низькі ціни на товари?

— Це правда. Я подумала про те, щоб докупити сувеніри в останній момент, і мені показали сайт, де товари були від 1 долара на всі випадки життя. Замовила чашечки та палички для їжі. Мені доставили товари впродовж 1 години в готель у неділю о 18.00! Але, звичайно, є товари і премі­ум-класу, ціна на які дуже висока.

Хотіла купити китайського чаю, він у КНР коштує від 1 і до 100 USD. Там популярні чайні це­ремонії, а чай китайці п’ють з ма­лесеньких чашечок — менших, ніж долоня. Листя засипають у чайничок, заливають водою, на­грітою до температури 90 гра­дусів, а потім готовий чай роз­ливають у горнятка — виходить не більш ніж 1,5 ковтка! У такий спосіб чай запарюють від 6 до 20 разів, і щоразу смакові якості бу­дуть іншими. Чайна церемонія — це своєрідна медитація! Я такий чай купила. Тепер залишилось навчитися його готувати.

Я була рада можливості пре­зентувати Україну, наші ціннос­ті та цілі у Китаї. Кожен з нас є своєрідним послом України, і чим більше буде таких можли­востей для молоді, тим швидше ми розвіємо міфи та сформуємо у світовій спільноті нове розумін­ня нашої країни.