На вибори треба йти!
Найважливішими є місцеві вибори, бо від них залежить те, як виглядає наше повсякденне життя
Можу припустити, що на виборах цієї неділі ми можемо отримати рекордно низьку явку. І пояснюється вона не пандемією чи побоюваннями громадян за своє здоров’я. Причина банальніша — ця кампанія настільки брудна й нецікава, що в людей просто немає мотивації йти на дільниці. Майже ніхто не вірить, що недільне голосування щось кардинально змінить.
Минулі президентські вибори для багатьох українців стали вирішальним боєм. Обидва кандидати змогли мобілізувати свій електорат. Виборці Порошенка йшли, щоб врятувати країну від загрози капітуляції. Виборці Зеленського йшли, бо вірили, що своїм голосом ламають «стару» систему (чого варта тільки черга студентів на дільниці у Варшаві!). Але минуло півтора роки, ентузіазм давно згас, а в обіцяний кінець епохи бідності від чинного президента вже мало хто вірить. Якщо минулі вибори мали в собі щось від атмосфери Судного дня, то 25 жовтня все буде простіше й без емоцій.
А що вже в такому разі казати про другий тур, який у більшості великих міст проходитиме 15 листопада. 25 жовтня чимало людей прийдуть на дільниці, бо їхні друзі, знайомі чи родичі балотуються — і просять їх за них проголосувати. Натомість, під час другого туру особистої мотивації піти й проголосувати за одного з двох кандидатів у мери залишиться обмаль. Не знаю, як в інших містах, але в моєму рідному Ужгороду другий тур, вочевидь, пройде під гаслом «обоє рябоє», а такий вибір не дуже надихає йти на дільницю.
Але на вибори треба йти обов’язково. Так, обирати наше славнозвісне «менше зло», бо ідеальних партій, особливо на місцевому рівні, де ми добре знаємо біографію й стиль життя кандидатів, не існує. Чомусь в Україні панує переконання, що вибори президента — найважливіші, потім за впливом ідуть вибори до Верховної Ради, а от місцеві виборчі перегони — ні на що не впливають. По суті, все якраз навпаки: найважливішими є місцеві вибори, бо від них залежить те, як виглядає наше повсякденне життя: чи не протікає стріха на будинку, наскільки чистою є вода в крані, в якому стані школи й лікарні, як працює громадський транспорт.
На другому місці за важливістю — парламентські вибори, бо саме у Верховній Раді ухвалюють важливі закони для життя й реформування країни, формують уряд і призначають ще сотню важливих топ-чиновників. Якщо б нашу Конституцію шанували, то саме парламент — як дискусійний майданчик професійних еліт — був би центром прийняття рішень у країні. Натомість президентські вибори, які в нас чомусь викликають найбільше уваги, розташовані на третій сходинці за впливовістю (бо по суті країною мав би керувати Прем’єр-міністр).
Тож навіть якщо не знаєте, за кого проголосувати, все одно йдіть на вибори, читайте в коридорі дільниці біографії й програми кандидатів — голосуйте за тих, хто найбільше сподобається. Оскільки явка буде невисокою, то ціна кожного окремого голосу — надзвичайно важлива. Хтозна, може саме завдяки вашому бюлетеню якісь нормальні люди потраплять у раду?
