Як в Україні створити справжню поліцію?
Слабкість органів правопорядку мала б бути помітною не тільки широким масам, але і владним колам
Ще пару таких Кагарликів чи Броварів, і громадяни будуть змушені створювати для захисту від тітушок і перевертнів у погонах свої власні загони самооборони.
Голова експертної ради при МВС Євген Захаров наводить оцінки від 60 до 90 тисяч випадків насилля з боку поліції на рік, і всього до півмільйона протиправних діянь, котрі вчиняють поліцейські щорічно.
Відтак, Україні очевидно треба створювати справжню поліцію, котра не буде коїти беззаконня, а запобігати злочинності і боротися з нею — так, як це робиться у цивілізованих країнах.
Як же зробити так щоб поліція не катувала, не вбивала, не застосовувала спецзасоби у протиправний спосіб, не закривала очі на порушення у зонах своєї відповідальності, і т.д.
Причина нинішнього стану — це відчуття безкарності, котре панує нині у середовищі поліції. Єдина інстанція, котрої боїться поліцейський — це його начальство.
На суспільство очільникам правоохоронної системи вже давно плювати («посмердять і перестануть»).
Рішення суду поліцейським вдається безкарно ігнорувати. Навіть не інші правоохоронні органи на кшталт ДБР чи СБУ — з ними до сих пір існує пакт про ненапад, і силовики притягують одне одного до кримінальної відповідальності тільки по домовленості начальства.
Змову безкарності слід подолати через введення незалежного зовнішнього контролю над поліцейськими. Нині такого немає взагалі, хоча у законі про національну поліцію він задумувався як невід'ємний елемент поліцейської реформи.
Тоді, у 2015 році, законодавці прописали детальні правила інформування органу, котрий здійснює нагляд за законністю дій поліції, щодо усіх дій правоохоронців, котрі можуть істотно порушувати права людини — застосування фізичної сили, зброї тощо.
Але хтось постарався зробити поліцію слухняним інструментом начальства.
Поліцейські мають ретельно звітувати про такі випадки, але, на жаль, нині вже немає в державі органу, котрий був би повноважний давати приписи поліції щодо припинення протиправних дій. Відтак, немає незалежної та повноважної інстанції, куди звичайним громадянам можна скаржитися у типових ситуаціях — коли, приміром, поліція протиправно не пускає в суд чи не затримує злочинців.
Це дуже важливо, щоб було кому поскаржитися, коли відбуваються такі порушення. Особливо, ті, котрі не тягнуть на злочин — приміром, приховування свого обличчя маскою в не-карантинний період, чи використання шолому без номерів, і т.п. Це ще не злочини, але порушення подібних правил є передумовою, сприятливим фоном для скоєння більш тяжких проступків.
І взагалі, наявність незалежної контролюючої інстанції (прокуратури чи іншого подібного органу) дисциплінує низових виконавців у поліцейській системі, зменшує можливості для корупції, порівняно з нинішньою закритою ієрархією поліцейських чинів.
«Куди дзвонити, коли вбиває поліція?» — дуже влучне питання, а краще було б формулювати про більш ранню стадію, стадію попередження правопорушення: «Куди скаржитися, щоб поліція навіть не думала про злочини?».
