Передплатити Підтримати

І один у полі… агродрон

Електротачку вже охрестили «бульбороботом»

Тачка з причепом їде вулицею сама, без сторонньої допомоги, повертаючи праворуч або ліворуч при зеленому сигналі світлофора.

Пам’ятаєте епізод з «Вечо­рів на хуторі біля Диканьки»: товстелезний Пацюк на очах здивованого коваля ковтає вареники, які самі, мов живі, летять йому у рот, розбриз­куючи на льоту сметану. А тут не менш вражаюче диво: тач­ка з причепом їде вулицею сама, без сторонньої допо­моги, повертаючи праворуч або ліворуч при зеленому сигналі світлофора, везе з городу гарбузи, розлякуючи курей і котів. І не «стріляє» ні димом, ні полум’ям…

Зустрічні іномарки сиг­налять, озираються всі пе­рехожі й віри не ймуть: що за невидима сила її штовхає?! Дехто хреститься і, щоб не по­трапити під колеса «машинерії», взагалі тікає з дороги зі слова­ми: «Свят-свят- свят!».

Це один із різновидів горо­днього робота — радіокерована електротачка. Складається вона з двох частин — моторного бло­ку та причепа. Керується дис­танційно, за допомогою пульта, як, скажімо, іграшковий автомо­біль. Здатна їхати вперед і на­зад, здійснювати «поліцейський розворот». І вже встигла стати зіркою місцевого масштабу…

Змайстрував диво-пристрій тернополянин Петро Голова­тий — вчитель фізики та інфор­матики за освітою, проєкту­вальник меблів за професією. І возить з дачної ділянки різно­манітні вантажі — гарбузи, кар­топлю, капусту, іншу городину. Електротачка «розганяється» до семи кілометрів за годину, «бере на борт» майже півто­ра центнера врожаю і під час руху не буксує. Бездоріжжя їй не страшне. Замінює собою, за словами автора винаходу, тя­глову силу однієї людини. Отож йому більше не доводиться тя­гати мішки за плечима.

Електротачка допомагає гос­подарю підгортати та копати картоплю, а взимку вона розчи­щає від снігу тротуари, і навіть катає дітей.

Під час збирання врожаю ніх­то ніколи не бачить пана Петра без електротачки. Він мало не молиться на неї.

— Без робота як без рук! — каже господар. — Незамін­ний на городі. Бензину не про­сить і працює, як годинник. Не­ймовірна зручність: нічого не доводиться носити зі собою. Натисну кнопку на пульті дис­танційного керування, і мій по­мічник під’їжджає, куди потріб­но. Накидав гарбузів чи картоплі — і хоч на ринок мандруй.

Цей пристрій тернополя­ни вже охрестили «бульбо-роботом», «гарбузовозом», про­те пан Петро називає його аг­родроном. Заряджається від звичайної електророзетки. За­ряду вистачає на два дні роботи у полі. Ширина агродрону ста­новить 75 сантиметрів, довжина — 90 сантиметрів. Важить понад сто кілограмів.

— Я створив агродрона для того, щоб полегшити працю на городі, — хитро примружується Петро Головатий. — Він змоде­льований за принципом роботи електрокара. Схеми пристрою малював на комп’ютері, адже не знав, чи усі деталі поміс­тяться у його габарити. Рама агрегата — з металу, електро­двигуни та батареї — з електро­велосипедів та ноутбука. Елек­троніку змонтував власноруч з китайських радіодеталей. Ви­користав також ланцюги і зі­рочки від мотоциклів, колеса — від автомобілів. А керування «машиною» здійснюю за допо­могою пульта від іграшкового гелікоптера.

Є багато охочих придбати цей агродрон. Зате Петро Го­ловатий не поспішає його про­давати. Винахідник загорівся ідеєю щодо створення цілого набору знарядь для обробітку городу. А нещодавно вже скон­струював мініатюрний трактор-всюдихід.