Передплатити Підтримати

На чорницях селяни заробляють кілька тисяч гривень за день...

Деякі «ударники» по сто літрів за раз примудряються зібрати!

Цього року чорниці вродили як ніколи. Попри те, що наприкінці весни у Карпатах були приморозки (вночі) і цвіт трохи примерз, на врожай афин, Богу дякувати, це не вплинуло.

Липень — гаряча пора збору чорних ягід. Чи не усі жителі карпатських гірських сіл — від малого до старого — зраненька вирушають на “чорничні плантації”. У кожному селі є кілька хат, де приймають зібраний врожай, а потім здають заготівельникам. За посередництво їм платять гривню з кожного зданого кілограма. А селянам, що здають ягоди, за кілограм платять нині 18 гривень. Люди нарікають, що дешево, а заготівельники виправдовуються, мовляв, ягід дуже багато, конкуренція серед збирачів велика, тому і ціна “демпінгова”. Торік чорниці слабше вродили, то брали навіть по 30 гривень за кілограм. Нині місцевим торгуватися не доводиться, бо сезон короткий, усі хочуть заробити, а заготівельники лякають, що взагалі припинять купувати, бо, кажуть, збуту нема. Мовляв, українські агрофірми, які продають карпатські чорниці “за бугор”, не уклали з якихось причин угоди. А для внутрішніх потреб багато ягід не треба.

Пані Галина вже два тижні поспіль щоранку, окрім неділі, ходить на полонину збирати афини. Часом їй допомагають діти — 12-річна Оксанка та 15-річний Павло. Йдуть зазвичай о сьомій ранку, збирають до 11-12-ї, бо в хаті ще господарка — дві корови, кури, треба доглядати. “Сьогодні втрьох зібрали близько 80 літрів (один кілограм — це приблизно півтора літра. — Авт.), - розповідає жінка, у якої пальці аж фіолетові від чорниць (хоч збирають селяни спеціальними саморобними гребінцями-чесалками, але потім руками перебирають, забирають листя). - Ледь до хати дотягнули. Малий скаржився, що спина його болить несамовито”. Власне спина найбільше страждає у збирачів карпатського “чорного золота”. По-перше, весь час у позі букви “г” стоїш, що потім годі розігнутися, по-друге, з полонини доводиться кілька кілометрів нести повні відра до села. Пекельна то праця! Я у минулі вихідні також по ягоди ходила, літрів вісім власними ручками зібрала, то поперек досі ниє... Але селяни не нарікають. Вони не такі ніжні, як ми, люди з асфальту. Крім того, чорниці — це живі гроші, яких у гірських селах заробити більше немає де. Хіба восени білі гриби підуть (наразі лише повилазили підберезники та підосичники, та й то червиві). А гроші в селі потрібні. Хто має школярів, то на зароблені від дарів лісу гривні купує дітям усе необхідне до школи. Хто школяриків не має, купує муку, комбікорми тощо.

Пані Галина каже, деякі її сусіди вже о п’ятій ранку по ягоди йдуть, в обід повертаються з пов­ними відрами, а після обіду знову йдуть на полонину. Один “ударник”, розповідає пані Галина, за день сто літрів примудрився зібрати! Можливо, натрапив на дуже рясний чорничник, де ще “не ступала нога” конкурентів. Бо усі “жирні” місця, де ягода велика та рясна, селяни знають і стараються першими там попрацювати. Адже деякі місцини збирачі “прочісують” по кілька разів, залишаючи по собі голі патички, де не тільки ягід немає, а й листочків…

Фото автора

Сколівський район