Передплатити Підтримати

Бруно ФЕРРЕРО: «Перший обов’язок батька щодо дітей – любити їхню маму»

Відомий італійський автор притч, священик Бруно Ферреро став найголовнішим духовним гостем ХІХ Форуму видавців у Львові. Вражений увагою до себе та своєї творчості, він і уявити не міг, що черга за автографами до нього вишикується чимала – люди, окрім книг на підпис, несли йому квіти й шоколадки.

Історія Форуму такого не пам’ятає — понад півтори години без перерви тривала автограф-сесія Бруно Ферреро, а книги з притчами отця розмели зі стендів видавництв вже у перші дні літературної лихоманки. У Львові автор представляв дві нові книги — «Ваші діти мають лише Вас!» (видавництво «Дон Боско») та «365 коротких історій для душі» (видавництво «Свічадо»).

— Отче, як ви ставитеся до того, що ваші книги називають християнськими бестселерами? І чи взагалі щось духовне може бути «бестселером»?

— Звісно, коли людина робить якусь роботу і бачить, що її сприймають, відчувається сатисфакція. Мене це стимулює працювати далі. Бо зазвичай нас оточують ті люди, які не підбадьорюють і не підтримують. Багато моїх співбратів вважають, що те, чим займаюся, — марна трата часу. Щодо поняття «християнський бестселер», думаю, це напрочуд добра річ. В Італії християнська книга не може «зайти» до звичайних світських книгарень. Через це потрібно було відкривати спеціальні християнські кни­гарні. Це — гетто. Бо таким чином християнська культура залишається на маргінесі.

— Кого вбачаєте в адресатах своїх притч? Наскільки такого виду розповіді є дієвими?

— Мої притчі написані для того, щоб допомогти людям, які мають найважчу роботу, — розповідати. Є багато тих, хто говорять, але інші мало слухають. Найгірший результат — із дітьми та молоддю. Їм нудно. Якщо ви дозволите дитині хоча б раз «знудитися», вона більше ніколи не слухатиме вас. Треба робити все, щоб кожним своїм словом дарувати дітям щось для їхнього внутрішнього світу, а то він буде порожнім. Ми в змозі виховувати їхню уяву й фантазію. Головне — не розкладати їм по поличках все до кінця. Молодь звикла брати готове. Кожна історія — маленьке зернятко, яке має прорости в людині. Це підживлює уяву, яка допомагає підростати розумові. Саме Євангеліє складається з оповідей. Зараз більшість роз­повідей вчать нас, як треба поводитися і що робити. Притча ж навертає і може змінити людину.

— Є щось, що намагаєтесь вкласти у кожну оповідь?

— Кожною своєю притчею пропоную вам дружбу. У всякої історії є ідея — це користь, яку вона приносить. Якщо відчуваю, що користі не буде, не публікую цих оповідей. Найлегше писати розважальні твори, історії, які будуть промовляти, — важче. Завжди ставлю питання сам собі: що та чи інша притча може означати для людей? Постійно отримую листи про ті історії, які сподобалися найбільше. За 40 років творчості ще ніхто не написав про одну й ту ж.

— Наскільки важливо ділитися своєю духов­ністю? Як ви помічаєте — люди тягнуться до цього просвітництва чи їх щось відштовхує?

— Люди відгукуються на це. Протягом тридцяти років я проводив навчання для батьків. Є багато таких, які сповнені ентузіазму, хочуть брати від цієї науки все. Свого часу на такі лекції приходили лише матері, а зараз більшість — саме батьки. В Італії велика проблема — розлучення. Часто такі навчання — місце колишніх чоловіків і колишніх жінок. Але ніколи немає колишніх дітей.

— Остання ваша книга — саме про виховання і дітей. Де помиляються сучасні бать­­ки?

— Мій батько завжди мало говорив. Був скромним селянином, займався комерцією сільськогосподарської техніки. Вражало те, що батько ніколи не втрачав відваги і надії. Що б не відбувалося, все спокійно переносив. Казав: «Ми зможемо це виправити і пережити». Це одні із найважливіших рис, які повинен дати батько, — відвага, відчуття захисту. Зважаючи на той світ, у якому живемо, одне з найбільших досягнень у житті — мати хорошого батька. У новій книзі я подаю десять заповідей батька. Перша із них говорить: «Перший обов’язок батька щодо дітей — любити їхню маму». І наголошую на тому, що треба час від часу «підміняти» матір у вихованні, даючи їй можливість відпочити, відновитися та віднайти трішки часу для себе. Важливо, щоб діти зрозуміли, що в сім’ї немає покоївок. Усі повинні працювати на благо родини. Якщо на одну людину перекласти усі проблеми, рано чи пізно вона втомиться. Варто взяти на замітку усім мамам — якщо ви робите із себе килимок, з часом інші витиратимуть об нього ноги. Кожен повинен поважати іншого, і подружжя це теж стосується.

— Як гадаєте, ви вже зрозуміли, що таке життя і як його треба проживати?

— Одна із моїх книг має назву «Життя — це все, що ми маємо». Для християн життя — це вічність. Воно не завершується ніколи. Кожна людина на цій землі має своє призначення, своє завдання, і ніхто не в змозі її замінити. Якщо хтось не живе за своїм покликанням і не виконує свого особистого обов’язку, у загальній картині буде дірка.

— Як же у нинішньому світі не втратити свого внутрішнього світла, зберігати спокій? Ви завжди напрочуд спокійні…

— Простих рецептів немає. Свічку можна запалити іншою свічкою, яка горить. Пригадується одна притча про коваля, який багато вчився і став майстром своєї справи. Нарешті, коли він відчув, що в змозі працювати і пішов на службу до пана, так і не міг нічого зробити. Він знав про ковальство усе, але не знав, як запалювати вогонь. Багато хто нині не вміє цього робити. Ісус в Євангелії сказав, що він прийшов, аби запалити вогонь. Оце наше головне завдання — палаючий вогонь має «запалювати» інших. Світ переповнений молоддю, яка погашена. Вона знає все про комп’ютер, але не має вогню і не вміє його запалити.

Довідка «ВЗ»

Отець Бруно Ферреро народився в Італії у 1946 році. В юному віці вступив до Салезіянського Згромадження, у 17 років склав перші монаші обіти. У 1974 році став священиком. Вивчав філософію, теологію, психологію, декілька років викладав у школі. Подальша його діяльність була пов’язана з видавничою справою та журналістикою. Сьогодні він є головним редактором Салезіянського Вісника — офіційного журналу Салезіянської Родини, який тільки в Італії виходить тиражем 350 000 примірників. Отець Бруно Ферреро є автором педагогічних праць та книжок на теми сім’ї, виховання, а також історій для дітей та молоді. Відомий завдяки підготовці серії книг під загальною назвою «Короткі історії для душі» («Квіти просто квітнуть», «Звуки арфи», «Політ сокола», «Життя — це все, що ми маємо», «Це знає тільки вітер», «Сорок казок у пустелі», «Часом досить промінчика», «Спів польового цвіркуна», «Таємниця червоних рибок», «Кола на воді», «Троянда також важлива»).