«Під час конфлікту чоловік вилив на дружину відро з фарбою»

В Україні триває акція «16 днів проти насильства». Її мета — підвищити рівень обізнаності українців щодо форм та проявів домашнього насильства, протидії йому та відповідальності, що загрожує кривдникам. Насильство — це явище, про яке не можна мовчати… Журналістка «ВЗ» дізнавалася, скільки на Львівщині зафіксовано випадків домашнього насильства.

Заступник начальника відділу зв’язків з громадськістю управління Патрульної поліції у Львівській області Віра Проців розповідає:

— З початку року зареєстровано близько 16 тисяч повідомлень про випадки домашнього насильства. Підтверджених таких випадків відповідними органами поліції 35%. Складених протоколів за вчинення домашнього насильства за ст.173 (п.2) Кодексу України про адміністративні правопорушення (Вчинення насильства в сім'ї, не виконання захисного припису або непроходження корекційної програми) — 6005. Винесено термінових заборонних приписів — 2740.

— Але не усі виклики підтвердились про домашнє насильство, лише 35%?

— Ми керуємося законом про запобігання та протидію домашньому насильству, зокрема, статтею 3 цього закону, де є визначено коло осіб, які підпадають під дію цього закону. Тобто це мають бути люди, які мають родинні зв’язки — подружжя, чи колишнє подружжя, батьки та інші родичі. Тоді поліцейські визначають, чи це правопорушення є насильством. Іноді люди повідомляють і про крадіжки, і про інші одноразові конфлікти, які насправді не є домашнім насильством.

— Чи збільшилась кількість випадків про домашнє насильство з початку війни?

— Попри війну не зникла проблема домашнього насильства. Але у лютому-березні кількість повідомлень про домашнє насильство була меншою. Але, швидше за все, першочерговим було для людей виживання. На тимчасово окупованих територіях люди не мали можливості повідомити будь-яким службам, зокрема, про випадки домашнього насильства. Ця проблема стала не такою пріоритетною. Однак вже до кінця березня ми почали отримувати приблизно таку саму кількість повідомлень, як і зазвичай.

Кожен випадок домашнього насильства є індивідуальним, — веде далі Віра Проців. — Тому до кожного такого випадку у нас індивідуальний підхід. Окрім того, що працівники поліції виїжджають на місце події, ми так само залучаємо і велику кількість інших служб. Це служба у справах дітей, мобільні бригади психологічної і соціальної допомоги. А також Ювенальна превенція, коли присутні діти під час вчинення домашнього насильства. Діти за законодавством автоматично визнаються постраждалими особами (навіть, якщо діти фізично не постраждали, а лише спостерігали за цим явищем).

— Зазвичай, домашнє насилля чиниться у нетверезому стані?

— У 70% люди у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння вчиняють правопорушення, які пов’язані з домашнім насильством. Утім алкоголь не є причиною насильства, це тригер, який спонукає людину вчиняти такі дії. Людина і до того вчиняла певну форму насильства, зокрема, це може бути психологічне насильство. А алкоголь лише додає впевненості і людина починає поводити себе більш агресивно. Зрозуміло, що у такому випадку небезпека для постраждалої особи зростає. До нас звертаються жінки, їх 90%, але часто телефонують також чоловіки і діти, які спостерігають за тим, як поводяться батьки.

Домашнє насильство — неодноразова акція, це систематичність. Це може тривати роками. Дуже важливо, щоб людина розуміла, де є межа між нормою правопорушення. Визначала о ці перші дзвіночки, які порушують її особисті кордони.

Домашнє насильство має чотири форми: фізичне, психологічне, економічне і сексуальне. Але найчастіше ми зустрічаємося з психологічним та фізичним насильством. Ось нещодавно був випадок: жінка телефонує на лінію 102, кричить, пояснити нічого не може… Лише зрозуміло, що її б’ють, дома знаходяться маленькі діти.

Приїжджають поліцейські, бачать постраждалу жінку, яка в синцях. На неї чоловік ще вилив відро фарби, бо в них вдома був ремонт. Під гарячу руку нападника потрапив син. Ще інші родичі були присутні.

Часто нам телефонують сусіди, які чують крики, або знають, що відбувається в родині, і це дуже важливо. Вже немає такого поняття «моя хата скраю», «це інша сім'я, нехай там відбувається все що завгодно». Особливо важливо, коли у такій родині знаходяться люди похилого віку, або люди з інвалідністю, які самі не завжди можуть звернутися до поліції.