Бандити Аксьонова катували заручників

Після жорсткого ультиматуму української влади, який прозвучав у середу ввечері на засіданні РНБОУ, самопроголошена кримська влада у четвер вранці відпустила на волю напередодні захопленого у заручники командувача ВМС України Сергія Гайдука. Разом з ним визволено з полону сімох українських активістів-майданівців — сина екс-міністра оборони України Олексія Гриценка, його однодумців Сергія Супруна, Юрія Шевченка, Максима Тривиденка, Михайла Давиденка, Андрія Щекуна, Анатолія Ковальського. До усіх них під час багатоденних допитів у підвалі сімферопольського військкомату кримські спецслужби застосовували тортури. Доля ще кількох українських заручників наразі не відома.

Про те, як вдалося вмовити сепаратистів випустити українців, офіційний Київ наразі не повідомляє. Але зрозуміло, що угоди досягли не тільки через «дипломатичні канали». Коментуючи звільнення заручників, міністр молоді і спорту Дмитро Булатов (у часи Майдану його теж викрадали) сказав: «Нарешті! Наші товариші на волі. Чекали, працювали, працювали разом з нашими спецслужбами, мовчали, щоб не зірвати операцію. Все добре, що добре закінчується…».

Серед бранців кримської влади та її поплічників, російських окупантів, був 41-річний уродженець села Тухлі на Сколівщині, вчитель за освітою, один із лідерів кримського Євромайдану Андрій Щекун. У минулому номері «Високий Замок» писав про драматичну історію його життя у Криму і захоплення на залізничному вокзалі у Сімферополі. У день викрадення, 9 березня, керівник самопроголошеного кримського уряду Сергій Аксьонов зізнався, що Щекуна затримали представники «кримських спецслужб». Що у нього начебто вилучено «масу провокаційних матеріалів і документів». Аксьонов обіцяв випустити Андрія після референдуму, якщо той «не вестиме підривну діяльність на території Криму».

А ось що розповідав про це затримання син напарника Андрія Щекуна — Сергій Ковальський:

— З Києва нам передавали невеликий пакет з матеріалами української символіки — стрічки, прапорці... (саме їх Аксьонов назвав «провокаційним матеріалом». — І. Ф.). Зустрічати бандероль поїхали мій батько, Анатолій Ковальський, і Андрій Щекун. Поки батько залишався на пероні, Щекун зайшов у вагон. Очевидно, впізнали його за неголеною щетиною. У вагон увірвався цілий загін молодиків — і Анд­рія буквально виштовхали на перон. Оточили і мого батька. Били. Не стільки фізично, скільки так, щоб принизити…

Учора кореспондент «Високого Замку» поспілкувався з дружиною Анд­рія Щекуна. Їй першій подзвонив чоловік, тільки-но разом з друзями по нещастю перетнув адміністративний кордон АР Крим з Херсонською областю.

— В Андрія травматичними гумовими кулями прострілено обидві руки і ноги, — розповідає Людмила Щекун. — Дякувати Богу, загрози його життю немає. Чоловік нормально розмовляє, рухається. Коли ми з вами спілкує­мося, лікарі витягують з його тіла ці кулі, обробляють рани. Після надання медичної допомоги він із Херсонщини поїде у Київ, я тут його вже чекаю.

На зв’язок зі мною Андрій вийшов у четвер, 20 березня, близько сьомої ранку, із херсонського селища Чонгар. Повідомив, що — живий, що їх нарешті звільнили. Сказав, що до нього застосовували тортури. Місцеві силовики випитували, хто дає гроші на кримський Євромайдан і чи має Анд­рій відношення до «Правого сектору». Андрій заперечив як одне, так інше. «Аксьоновці» не повірили, що кримський Євромайдан ніким збоку не фінансується. Не могли збагнути, що майданівці у Криму виходять протестувати за покликом серця. Тому вибивали з Андрія те, що не міг їм сказати. Утримували його у сімферопольському військкоматі. Про інше розпитати не встигла — для мене зараз подробиці не важливі. Головне, що чоловік незабаром буде вдома.

Дзвонив Андрій з чужого телефону. Його власний, як і нетбук, як і гроші, сепаратисти відібрали, так і не віддавши. Чоловік зараз у такому стані, що спілкуватися з кимось іншим у нього немає сили…

Коментарі для «ВЗ»

Анатолій ГРИЦЕНКО, народний депутат, екс-міністр оборони України

Чому мій син Олексій опинився у Криму? Як активний громадянин, який пройшов Майдан, один з ініціаторів, координатор Автомайдану, разом з іншими хлопцями-дівчатами вони вирішили робити те, що, на жаль, довго не робила держава, кинувши військових напризволяще. Зібрали між собою гроші, сіли у свої машини і протягом тижня їздили по українських військових частинах Криму — привозили їжу, медикаменти, електричні генератори, спальні мішки. Допомагали офіцерам — зв’язували їх зі мною по телефону, щоб, не маючи жодних посад, я міг хоча б якось їх морально підтримати, бо не мали жодних чітких команд, як діяти. 13 березня о 23-й годині був останній телефонний дзвінок від Олексія. Він повідомив, що за ними женуться три джипи, лунають постріли. З того часу вісім днів не було жодного зв’язку, не було жодної офіційної інформації, де вони, що з ними роблять. Паралельно надходила неофіційна інформація: від — «ваші хлопці живі-здорові, за годину-дві їх відпустять», до — «висловлюємо співчуття рідним і близьким покійного, незабаром пришлемо вам його вуха, він похований там-то…». Слава Богу, це не підтвердилося...

У четвер, 20 березня, близько сьомої ранку, я отримав дзвінок від Олексія: «Тату, все гаразд! Нас звільнили…».

На перших порах хлопців били по всьому тілу, приставляли заряджений пістолет до скроні, Сергію Супруну запихали його дуло у рот. Погрожували: якщо не відповідатимуть на запитання, то будуть відрізати пальці і відправляти їх рідним...

Як з’ясувалося зараз, сина більшу частину часу утримували окремо, у Севастополі. Де точно, не знає. Але за описами, можна припустити, що це була гауптвахта Чорноморського флоту Росії. Решта перебували у Сімферополі на вулиці Київській, у приміщенні військкомату, яке захопила «Самооборона Криму».

Як вдалося визволити наших хлопців? Ця частина історії мені наразі не відома. За півгодини до дзвінка сина був дзвінок від заступника голови Адміністрації президента Андрія Сенченка, він сказав, що заручники вже у Чонгарі, протягом години їх повинні звільнити.

Що після всіх цих пригод я радитиму синові? Ми у нашій сім’ї всіх дітей виховували активними громадянами. Під час першого Майдану у 2004 році старша донька Світлана, син Олексій не запитували у мене дозволу — пішли туди і жили у наметах. Так само і цього разу з першого дня Євромайдану Олексій був там. Ризикували, діючи в Автомайдані, — бо за ними полювали, трощили їхні машини. Влада Януковича оголосила Олексія у розшук, через це він змушений був переховуватися. Не думаю, що тепер громадянська позиція моїх дітей зміниться…

Хотів би сказати про інше. Увага до патріотів України з боку держави повинна бути завжди. Під час Майдану, коли «Беркут» захоплював активістів, вожді на сцені криком кричали: звільніть заручників! А коли ці вожді сіли у владні крісла — про захоплених у Криму активістів Майдану забули. Ультиматум російській владі висунули лише на сьомий день, і то, будьмо відвертими, — не через майданівців, а через захопленого командувача ВМС адмірала Сергія Гайдука. У пакеті з ним прозвучала вимога звільнити цивільних заручників. З боку влади не було жодного слова підтримки рідним цих людей…

Елмаз КІРІМЛІ, телеведуча державної телекомпанії «Крим»

Андрій Степанович Щекун — один із справжніх українців, який ніколи не зраджував своїх патріотичних принципів. Ще зовсім юним педагогом він був моїм вчителем української мови та літератури у Бахчисарайській кримськотатарській школі. Не знаю, чи саме тоді почалася його дружба з кримськими татарами, але сьогодні він є героєм кримськотатарсько-українського націо­нального руху. Наша сила — в єдності! Україно! Знай та шануй своїх героїв!

n Андрій Щекун (крайній справа) разом із друзями на херсонській землі

через кілька годин після звільнення з полону.