Олексій КАСЬЯНОВ: «Тренер їздить з нами всюди. Навіть ходить по магазинах за компанію»

Поки самі атлети обговорюють нове покриття на Letzigrund Stadium, журналісти сперечаються, чи вдасться Богданові Бондаренку цього разу взяти рекордну висоту і чи наважиться новий рекордсмен світу у приміщенні зі стрибків з жердиною, Рено Лавіллені, відібрати у Сергія Бубки рекорд на стадіоні. А також намагаються відгадати імена нових чемпіонів, які дивитимуться на світ з висоти п’єдесталу пошани — у дірочку, вирізану у медалі креативним дизайнером.

Нашим же уболівальникам цікаво, чи стане швейцарський сектор для потрійного стрибка щасливим для нашої Ольги Саладухи, якій останнім часом ніяк не вдаються чемпіонські польоти? А можливо, цього разу своє європейське “срібло” зразка Гельсінкі-2012 на медаль найвищої проби обміняє десятиборець Олексій Касьянов? Рекордсмен України, у скарбничці якого є уже три срібні нагороди світової та європейської першостей, незважаючи на травми, має усі підстави сподіватися на перемогу. Про те, чому у багатоборстві суперники сприймаються радше як друзі, аніж опоненти; яким повинен бути найкращий наставник у світі — Олексій Касьянов розповів в інтерв’ю “ВЗ”.

— Попри те, що у зимовому сезоні відсутній найслабший мій вид — метання списа, я все ж віддаю перевагу змаганням у повному обсязі на стадіоні, — розповів Олексій Касьянов. — Минулого літа через травму я не тренувався, а взимку, метаючи спис, працював переважно над технікою. Чи вдалося нарешті знайти спільну мову з метанням списа, якраз і покаже цей чемпіонат Європи. Зимою це була наче робота наосліп: коли спис зупиняє сітка, не можеш навіть приблизно визначити, як далеко він міг би полетіти.

— Дівчата-багатоборки під час змагань виглядають великою дружною компанією, наче поруч не суперниці, а давні хороші приятельки...

— Чоловіки-багатоборці вміють дружити ще заповзятіше. Така вже специфіка нашої дисципліни: ми не змагаємося напряму один з одним. У нас можливо стати чемпіоном, не перемігши у жодному з видів багатоборства. Тобто ми усі конкуруємо самі з собою, з власними особистими досягненнями.

Наша дружба направду щира. Ось американський багатоборець Ештон Ітон запрошував нас з Анею (Мельниченко — чемпіонка світу-2013 з багатоборства і дружина Касьянова — О. С.) тренуватися до себе. У нього з дружиною Бріан Тейсен-Ітон є власний котедж, де пропонують нам жити. Разом, кажуть, веселіше. Тренування у багатоборстві — передусім вміння терпіти. Самому непросто щоразу переступати через себе — у швидкому темпі бігти кілометр чи виконувати іншу роботу на виснаження. А у компанії, де кожен намагається підтримати тебе, і результат зростає, і тренуватися легше.

— Дівчата усі види багатоборства поділяють на улюблені і ненависні...

— У чоловіків зазвичай розподіляють багатоборство на види, які добре вдаються, та проблемні. До останніх, окрім метання списа, у мене належить ще й стрибок з жердиною — поки мені не вдається стрибати високо і стабільно. Зрештою, у переважної більшості багатоборців стрибки з жердиною є головним болем: не впіймавши свій стрибок, можна здобути “баранку” і вибути зі змагань. Та навіть попри це я люблю усі, навіть найбільш проблемні види. Від самого початку мріяв стати багатоборцем. Хоча уперше на змаганнях пройшов багатоборство лише у 2006-му, мені тоді виповнився 21 рік. З першої спроби я виконав норматив майстра спорту і посів третє місце.

— Вам пророкували успішну кар’єру. Так, зрештою, і склалося: ви доволі швидко увійшли до світової еліти. Та щоразу щось перешкоджало вам у перегонах за чемпіонським титулом...

— Навіть не уявляєте, які почуття охоплюють на другій сходинці п’єдесталу світової першості! Не кожному спортсмену, який весь свій час присвячував спорту, вдається досягти такого. Я задоволений тим, як складається моя кар’єра. Якщо ж здоров’я дозволить продовжити її ще довше, я кайфуватиму від кожного проведеного у спорті дня. Так, я мрію про “золото”. Але якщо ця мрія і не здійсниться, не вважатиму, що життя минуло надарма.

— Анна Мельниченко розповідала, що ви — чудовий кулінар, який володіє таємницею, як можна здорове харчування зробити смачним...

— Я не кулінар, а просто людина, яка вміє готувати. На приготування їжі не витрачаю багато часу. Щоб приготувати вечерю, мені вистачає півгодини. Готую просту, здорову їжу — ніяких кулінарних шедеврів. Анні ж найбільше подобається, як я готую м’ясо. Ми усе робимо разом: підказуємо одне одному на тренуваннях, вирішуємо побутові питання. У нас утворився нероздільний тандем. У спорті навіть тріо — я, Аня та наш тренер Дмитро Льопа, який завжди цікавиться, який у нас настрій та самопочуття.

— Ви з Анею називали вашого наставника найкращим тренером світу. Чому?

— Не тому, що в нього величезний досвід, хоча це, беззаперечно, — великий плюс. Просто Дмитро Іванович не витискає усі соки зі своїх учнів. У нас немає такого — вбитися, але виконати усі тренувальні завдання. Якщо тренер бачить, — а він завжди усе помічає, — що учні недобре почуваються, оперативно змінює завдання, підлаштовуючи усі графіки під наш організм.

Незважаючи на поважний вік, наставник їздить з нами всюди. Ось узимку ми сорок днів були на зборі у Португалії. Утрьох винаймали квартиру, самі собі готували — жили такою собі сім’єю. Нам було добре так. Щоправда, тренер не ходить з нами прогулятися містом. Йому потрібен час побути наодинці з собою, тож блукати містом любить сам. А ось по магазинах за компанію пройтися — завжди будь ласка. Особливо любить ходити у продуктові крамнички, порівнювати українські та європейські ціни (усміхається. — О. С.).