Помер перший очільник МЗС України: чим запам'ятався відомий дипломат?

Про це повідомив колишній заступник міністра закордонних справ України, експостпред України при Є С Костянтин Єлісєєв у Twitter.

«З невимовним болем отримав трагічну звістку про те, що не стало першого глави МЗС незалежної України, мого вчителя і дипломатичного батька Анатолія Максимовича Зленка! Все, чого я досяг в дипломатії, завдяки його школі дипломатії. Щирі співчуття родині Зленко. Вічна пам'ять!»

Зленко народився 2 червня 1938 року в селі Ставище Київської області. Двічі був міністром закордонних справ України, з липня 1990 року по серпень 1994 року і з жовтня 2000 року по вересень 2003 року.

Читайте також: Помер відомий радянський актор: грав в «Іронії долі» та «Службовому романі»

У 70−80-ті кар'єра Анатолія Зленка була пов'язана із ЮНЕСКО. Він був співробітником секретаріату організації у Парижі, потім працював постійним представником УРСР при ЮНЕСКО.

У 1987 році повернувся до Києва і обіймав чільні посади у МЗС радянської України, у 1990-му став міністром. У часи президентства Леоніда Кучми працював у постійному представництві України при ООН, а згодом — послом у Франції та Португалії.

Коли повернувся до Києва у 2000 році, Леонід Кучма знову призначив його міністром закордонних справ. Анатолій Зленко пробув на цій посаді до 2003 року, потім був радником президента.

У 2010 року став директором Інституту славістики та міжнародних відносин Київського славістичного університету.

За європейський напрям

У липні 1990 року, коли Анатолія Зленка затверджували на посаді міністра у Верховній Раді, він заявив, що європейський напрям зовнішньої політики має стати головним для України.

«З урахуванням політичних, економічних і гуманітарних інтересів, зв'язків, що історично склалися, першорядне значення для України набуває європейський напрям зовнішньої політики, приєднання до загальноєвропейського процесу, оскільки Україна практично вилучена з регіональної багатосторонньої співпраці в Європі», — наголошував він.

«Ми не вимагаємо для себе чогось надзвичайного. Україна, як з політичної, так і з міжнародної точки зору, має всі підстави брати безпосередню участь у європейському процесі», — заявляв він.

Іще одним пріоритетом він називав розвиток нормальних відносин з усіма країнами, передусім — з сусідами України, і наголошував на тому, що вони мають дотримуватися «принципу недоторканності кордонів у повоєнній Європі, що історично склалися і знайшли своє закріплення у Гельсінському заключному акті».

І ці слова лунали у той самий час, коли прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер навіть не припускала можливості незалежності України і встановлення дипломатичних відносин її країни з Україною і проводила такі аналогії: «Британія не веде окремих переговорів з Аляскою чи Каліфорнією».

Саме Анатолій Зленко у серпні 1990 року готував перший візит до України президента іншої держави, під час якого була підписана угода про двосторонні відносини. Цією країною була Угорщина.

Налагодження стосунків з іншими державами відбувалося дуже швидко. Усього за рік після референдуму про незалежність у грудні 1991 року дипломатичні відносини були встановлені із 110 країнами.

Анатолій Зленко був одним із учасників історичного процесу розлучення України із СРСР за президентства Леоніда Кравчука, зокрема переговорів про ядерне роззброєння України та поділ Чорноморського флоту.

Другий прихід і скандали

Прийшовши на посаду вдруге у жовтні 2000 року, за президентства Леоніда Кучми, він назвав роботу попередників (а перед ним міністрами були Борис Тарасюк та Олександр Чалий) «декларативною дипломатією» і пообіцяв, що європейський вибір буде «матеріалізовуватися у конкретних формах».

«Наш курс на євроінтеграцію залишається незмінним. А головна мета зараз полягає в тому, щоб активніше вишукувати нові нестандартні підходи, інструменти і механізми його реалізації», — заявляв Анатолій Зленко.

Але цей його період роботи збігся у часі зі скандалами, внаслідок яких Україна опинилася у міжнародній ізоляції.

Ідеться про так званий «касетний скандал», вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і звинувачення Києва у продажу зброї — систем «Кольчуга» — Іраку.

У 2000 році на саміті Україна-ЄС спільна заява сторін передбачала «подальше поглиблення співпраці як значний внесок у забезпечення миру, стабільності і процвітання Європи». Експерти прогнозували, що вже того ж року Україна стане асоційованим членом ЄС.

Але вже наступного, 2001 року оптимізм ЄС стосовно України згас саме через «касетний скандал». І тоді ж українська влада почала говорити про необхідність двовекторної міжнародної політики, іншими словами, поглиблення співпраці із Росією.

Із жовтня 2003 року Анатолій Зленко не посідав високих посад в Україні.

Не виключено, що частину вини за охолодження відносин із Заходом тодішній президент Кучма поклав і на главу зовнішньополітичного відомства.

За часів президентства Віктора Ющенка Анатолій Зленко був представником України у Комісії ООН з прав дитини, а коли до влади у 2010-му прийшов Віктор Янукович — перейшов на викладацьку роботу.

Книга «Дипломатія і політика», яку Анатолій Зленко написав у 2003 році, тобто після того, як залишив роботу в МЗС, стала підсумком і його особистої дипломатичної кар'єри, і зовнішньополітичних здобутків України.

«Життєво необхідні стосунки»

Ексміністр закордонних справ за часів президентства Петра Порошенка мав свою власну позицію стосовно Росії.

«Дуже шкода, що ми йдемо на жорстку конфронтацію з сусідами. Звичайно, я не виправдовую Росію, яка пішла на недружній крок стосовно України. Але не хотілось б, аби ми зруйнували основу майбутніх відносин на багато років уперед.

У будь-якому разі, коли закінчаться ці речі на Сході, нам доведеться шукати спільну мову і будувати нормальні стосунки із сусідами. Зокрема з Росією… Нам потрібні будуть стосунки з Росією. Я не перебільшу, якщо скажу, що вони життєво необхідні", — казав він в інтерв'ю виданню Kp.ua у січні 2015 року.

Також Анатолій Зленко вважав, що заради встановлення миру на Донбасі слід вести переговори і з ватажками самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».

«Я готовий сісти за стіл навіть із дідьком, якщо це дасть нам шлях до миру. (…) Ніколи не боятимусь подібних заяв».

Через п'ять років нова влада на чолі із Володимиром Зеленським, фактично, повторювала ті самі слова: про те, що заради миру готова вести переговори з ким завгодно.