Парафіяни допомагають фронту, а фронтовики — парафіянам у їхній біді…

Дізнався новину, від якої перехоплює подих. Воїн ЗСУ Віталій Іваникович передав три тисячі своїх «бойових» гривень на майбутнє будівництво нового храму у рідному селі Сможому на Сколівщині. Бо стара, із дерева, 150-річна церква Архистратига Михаїла два тижні тому через замикання електропроводки пішла з вогнем…

П’ятеро малолітніх дітей у хаті, батько захищає їх на війні…

Через те нещастя зі святинею священник ПЦУ Віталій Когут (у селі є також громада УГКЦ) змушений був публічно перепроситися перед іншим воїном — Михайлом Бугрієм, бо не з власної волі парафіяни взяли паузу у допомозі йому та іншим краянам-фронтовикам. Але все ж не зупинили збір коштів на так потрібну їм апаратуру для радіоелектронної боротьби з ворожими дронами. Із необхідних 160 тис грн. зібрали уже половину.

Попри все, віримо, рано чи пізно помічну «глушилку» для Михайла та його побратимів сможанці таки придбають, як і багато чого іншого. Отець Віталій принагідно розповів нам, яким самовідданим захисником України є його односелець:

— Михайло добровільно пішов на фронт ще у часи АТО. Не стояв у стороні і під час широкомасштабного вторгнення. Тричі йому відмовляти у військкоматі, а він таки пішов захищати кожного з нас! Один-єдиний син у батька. Залишив вдома п’ятеро дрібних діточок. Зараз бореться з орківською навалою у складі 14-ї окремої механізованої бригади на куп’янському напрямку. Не раз із хлопцями вони потрапляли під удари ворога, практично своїми силами ремонтують пошкоджені автівки… Звертаюся до всіх, хто знає цього нашого захисника та мене: максимально долучайтеся до допомоги! Швидкість відіграє велику роль у збереженні багатьох життів!

На своїй сторінці у соцмережах священник дякує усім добродійникам, які допомагають українській армії. Ось один з таких дописів:

«Особисто хочу відзначити щедрого жертводавця зі с. Плав’я, який встановив новий рекорд у нашому зборі - 8 400 грн. Ігоре Полянчич, дякую за вашу високу мораль та щире серце щодо перемоги України! Знаю, що ви — не олігарх, а простий будівельник за кордоном, відгукуєтесь на всі мої збори коштів, і не тільки на мої. Для вас немає різниці, звідки захисник — із Плав’я, Рикова чи Сможого, православний він чи греко-католик! Ви — людина з великої букви, патріот, який душею та серцем з Україною».

З вогнем боролися всією громадою

Віряни зі Сможого допомагають фронту, але допомога потрібна і їм самим — без святині, яка згоріла, не обійтися ніяк. В одній із недавніх своїх публікацій ми повідомляли про те, як збирають кошти на нову церкву греко-католики. Те саме роблять і їхні православні брати. Як повідомив кореспондентові «Високого Замку» о. Віталій Когут, на спорудження духовної обителі надійшло уже 134 тис.. грн. і 250 євро. Серед тих, хто зробив пожертви, крім місцевих жителів — воїни, заробітчани за кордоном, а також — іноземці. Двом з них, Марлін і Франсуа, сможанський священик щиро подякував.

На вдячність заслуговують усі жителі Сможого. У той страшний день, 23 березня, коли вогонь спопелив їхній храм, вони пліч-о-пліч боролися за нього, намагалися загасити вогонь. Однак врятувати вдалося лише дзвіницю. Язики полум’я уже підбиралися до неї, але люди з відер, а «надзвичайники» — із брандспойтів таки приборкали його.

Нам розповідали, як самовіддано поводився під час пожежі вчитель фізкультури місцевої школи Олег Пикуца. Відчинив двері храму, намагався зайти туди, щоб врятувати церковне добро — але вогонь не пустив його. Ледь не задихнувся у диму…

Братам-вірянам подарували… капличку

Наразі сможанські греко-католики моляться у пристосованому приміщенні, яке надала сільська влада. Із сусідніх парафій їм допомогли церковними атрибутами, книгами. А православні змовляють молитви у врятованій дзвіниці. Вкрили стелю «вагонкою», стіни оббили килимами. Інші церковні громади поділилися образами, дали ківот і все решта, що потрібне для проведення богослужінь. Незабаром парафіяни ПЦУ матимуть свою капличку. Її подарували брати во Христі із Дрогобиччини. Коли там протягом восьми років будували власну церкву, то тимчасово молилися у цій, каркасній споруді з дерева. Тепер вона може прислужитися знову. Її у Доброгостові розбирають, поступово перевозять у Сможе.

— Цей дар став можливим завдяки о. Миколі Біляку, декану Стрийському, о. Михайлу Зубковичу, о. Роману та парафіянам із села Доброгостова, — розповідає о. Віталій. — Ми із головою нашого церковного комітету вже були там. Капличка (вона теж носить ім'я Архистратига Михаїла) велика, простора. Це навіть не капличка — церковця розміром 17 м х 9 м, хрестоподібна, з одним куполом. В середині трохи нагадує нашу колишню церкву, якої ми вже не маємо… Просимо Господа, щоби прихилив людські серця до нашої біди. Самі ми не в змозі поставити храм. Але Боже милосердя велике. Надіємося, прийде час і у нас засіяє нова церковця. Якою вона буде — залежатиме від суми зібраних коштів…