«Карбон не кайфує від перемог. Від цього кайфую я!»

Я також дуже люблю собак. Однак, мабуть, так фанатично, як любить свого вівчура Карбона бухгалтер однієї з фірм, киянка Оксана Тонкаль, не зуміла б. Жінка не лише виплекала неймовірного красеня, який завойовує медалі і кубки не лише в Україні, а й далеко за її межами, а перетворила чотирилапого улюбленця на свою гордість. Окрім того, що Карбон у своєму «портфелі перемог» має стільки титулів, що вони і на аркуш паперу не вмістяться, оскільки у списку його досягнень 35 найпрестижніших титулів, завойованих у 20 країнах світу, собака 30 листопада отримав ще й титул рекордсмена України. Його ім'я назавжди вписане у Книгу національних рекордів України.

Про це журналістці «ВЗ» розповіла керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. Настав вже той час, коли такого мудрого собаку оцінили не лише за красою хвоста чи шерсті, а й за розумовими здібностями. Щоденні тренування, численні перемоги, за словами пані Лани, і принесли «путівку» у Книгу рекордів України.

А з чого усе починалося? Власниця Карбона про це ексклюзивно розповіла журналістці «ВЗ».

— У дитинстві часто їздила до дідуся у село, — каже Оксана Тонкаль. — Моя тітка привезла з Німеччини цуценя вівчарки, але песик почав гризти меблі у квартирі, і тітка відвезла його до дідуся у село. Той собака виріс на моїх очах. Вже тоді я знала: коли виросту, у мене обов’язково буде німецька вівчарка. Це дуже розумні собаки. Попри те, що у дідуся пес сидів на ланцюгу, і ніхто його не тренував, він настільки розумів людей, що моя любов до вівчарок з кожним роком ставала все міцнішою. Просила у батьків собаку, але тато казав: «Виростеш, тоді й купиш».

Якось не виходило замолоду купити собаку. Подружжя жило у малесенькій квартирі, тож у ці кілька квадратів житлової площі поселити ще й собаку було не просто. А коли пані Оксані минуло 40 років, сказала чоловікові, що тепер, нарешті, купить цуценя німецької вівчарки. У Києві не знайшла, тож розширила пошук по всій Україні. У Харкові народився її Карбон. Такий, про якого мріяла — рудий з чорним окрасом. Син пані Оксани у той час саме був проїздом у Харкові, тож місія першого знайомства з собакою випала саме йому. Попросила сина взяти найактивнішого. Придбали за 450 доларів. Так, чотири роки тому, у червні, двомісячний Карбон з’явився у помешканні пані Оксани.

На відміну від дідусевого собака, Карбон меблі у помешканні не гриз. Але у першу ніч жінці довелося лягти біля песика на підлозі - він плакав, шукав маму. Так і проспали разом на підлозі до ранку…

— Я настільки ним пишалася, — продовжує пані Оксана, — що наступного дня пішла з ним гуляти на вулицю. Не знала тоді нічого про карантин, про те, що до трьох місяців, поки останні щеплення не зроблені, цуценя не можна випускати за межі квартири. І вже тоді почала шукати тренерів, Хоча мені всі казали, що лише після трьох місяців, коли є всі щеплення і ветеринар скаже, що собака здоровий, можна думати про тренування.

Яке ж було розчарування, коли жінка з Карбоном прийшла до ветеринара, а він запитав, як добралися у клініку. Відповіла, що пішки — пройшли вулицею. «Та ж йому до трьох місяців не можна виходити на вулицю!».

Через три тижні Карбону зробили третє щеплення, і щаслива родина поїхала на природу святкувати день народження пані Оксани. Але було не до святкування. Карбон захворів, і посеред ночі довелося повертатися до Києва — у ветеринарну клініку. Вердикт лікаря був вбивчим: такі цуценята від такої хвороби помирають.

— Ми практично жили у тій клініці, — зітхає пані Оксана. — Наш Карбон помирав у стаціонарі, а ми цілодобово там сиділи — я, син і чоловік… Я розмовляла з цуценям, просила, щоб вижив, бо він мені дуже потрібний. Хоча лікарі щодня казали, що шанси — нульові. Не знаю вже тепер, чи професіоналізм ветеринарів, чи моя сильна любов, але наш улюбленець вже через 10 днів почав їсти. Лікар сам дивувався, але сказав, що собака буде жити!

— Вам пропонували тоді його приспати?

— Ні. Просто сказали, що це буде дуже дороге лікування, але шансів практично нема. Ми відповіли: скільки б це не коштувало, будемо боротися за його життя.

Вже коли вийшов Карбон з лікарні, пані Оксана не відпускала мрію — собака має тренуватися. Власне, перший тренер обмовився, що поблизу Києва буде виставка німецьких вівчарок. І пані Оксана запалилася цією ідеєю, попри те, що Карбон був дуже худеньким після лікарні, лапки не заросли шерстю після крапельниць. Вирішила спробувати. Участь у виставці брали 16 цуценят. Правда, її улюбленець тоді посів аж 13 місце.
Жінка почала шукати досвідченішого тренера, щоб підготувати Карбона до виставки. Через короткий час, на екстер'єрній виставці, у якій брали участь не лише вівчарки, а всі породи собак, Карбон завоював перше місце!

— Моїй радості не було меж, — сміється пані Оксана. — Карбон — переможець! І після цього моменту я вже не сумнівалася, що мій собака — найкращий, найгарніший, він буде найвідомішим собакою не лише України, а й Європи.

Щоденні тренування, участь в усіх можливих виставках, кубки і медалі… А потім почалася повномасштабна війна. Вже було не до виставки у Парижі, у якій повинні були брати участь, бо група з України зі своїми собаками, звісно, не поїхала. Чоловік пані Оксани натякнув, може, варто спробувати поїхати самій? І… вона відважилася. Сіла за кермо, посадила у машину невістку і тренера (хендлера). Навіть третє місце, яке посів Карбон у Парижі, — це високе визнання.

За словами пані Оксани, її Карбон — дуже спокійний. «Він не кайфує від цього. Від цього кайфую я!», — каже жінка.

Екстер'єрні виставки — це змагання за титул найгарнішого. Але німецькі вівчарки — собаки мудрі, тож треба Карбона показати і в іншому напрямі. І зайнялися «розумовим спортом». Тепер від занять кайфує і сам Карбон — фізичні навантаження дуже йому подобаються.

— Пані Оксано, чи були випадки, коли Карбону доводилося вас захищати?

— Зі мною такого випадку не було. Але був з чоловіком. Він з однією дівчиною просто жартував — штовхнув її, вона його, потім дівчина впала. Карбон підійшов до дівчини, просто поклав лапу на неї і чекав команди — що з тою дівчиною зробити. Без команди Карбон нікому кривди не завдасть. Він дуже любить людей, але не любить котів.

— Собака — задоволення не з дешевих. Скільки на місяць витрачаєте на потреби свого улюбленця?

— Ой, головне, щоб мій чоловік не знав, які гроші йдуть (сміється. — Г.Я.). Карбон на натуральному харчуванні - їсть м’ясо, плюс тренер, догляд, то виходить плюс-мінус 15 тисяч гривень. Але для Карбона мені нічого не шкода…