«Арифметика веде до філології, філологія — до злочину»
Львівський академічний театр «Воскресіння» представив нову прем'єру — виставу «Урок» за п'єсою Єжи Йонеско, створену за підтримки Українського культурного фонду
Творці вистави — заслужена артистка України Алла Федоришина та Юрій Пилипчук взялися за непросту справу — розповісти драматичні події весело і драйвово, а тому і визначили жанр як комедійна рок-драма.
П'єса «Урок» французького драматурга румунського походження Єжи Йонеско є яскравим взірцем театру абсурду. Написана у далекому 1951 році (того ж року була поставлена в Парижі), в наші дні набуває особливого звучання й актуальності. Єжи Йонеско стверджував, що його п'єси попереджають людей про небезпеку, в якій вони ризикують опинитись. На перший погляд, текст, який начебто не містить якихось глибоких сенсів, наче стоїть поза сюжетом. Але головні персонажі - вчитель — божевільний тиран і його учениця уособлюють зіткнення двох світів — тоталітарного і демократичного.
П'єса «Урок» розвиває ідею драматурга про творчу енергію мови. Мова трансформує реальність: скромний вчитель перетворюється в убивцю, бо «арифметика веде до філології, філологія — до злочину». Вчитель, носій мови, втілення інтелектуального, розумного начала, у своєму єдиноборстві і протистоянні з наївним самовдоволенням і неотесаним «тверезим глуздом» своєї учениці піддається енергії мови, її владі й вчиняє злочин.
На початку «уроку» поведінка вчителя транслює сексуальний інтерес до своєї учениці, але з розвитком сюжету він настільки захоплюється власними промовами, що не дозволяє дівчині вставити ні слова. А її фраза «мені болять зуби», повторювана наче мантра, доводить вчителя до сказу.
Дійство на сцені відбувається під супровід рок-музики у виконанні гурту Sunflowers, звучать пісні німецькою й українською мовами, які співають усі персонажі. Костюми служниць (їх три, хоча в Йонеско була одна) чорні, вчитель, скинувши чорний плащ, опиняється в червоній піжамі - колір крові, яку він так нещадно проливає. Чорні металеві рухомі конструкції схожі чи то на ліжка, чи на шибеницю, і багато цупкого паперу, який служниці час від часу розкидають по сцені, — ото й усі декорації.
У фінальному діалозі вчителя зі служницею з’ясовується, що це далеко не перше вбивство. В арсеналі божевільного вчителя уже сороковий труп, який, як і попередні 39, треба кудись заховати. Тобто, багато злочинів — це просто статистика…
