«Наперекір війні, у Львові мистецьке життя вирує. Такою своєю позицією львів'яни наближають нашу Перемогу»

Виставковий проєкт «Іван Самотос: Стверджене/Нереалізоване», який урочисто відкрили 4 жовтня у Музеї імені Андрея Шептицького, приурочено до 90-річчя від дня народження видатного львівського художника, скульптора, педагога й активного громадського діяча, народного художника України Івана Самотоса.

Знаний скульптор Іван Самотос (відійшов у засвіти 2016 року) зробив значний внесок у скарбницю українського образотворчого мистецтва. Він автор понад 100 пам’ятників і 80 станкових робіт, більшість із яких зараз належить до експозицій провідних музеїв України та далеко за її межами. Серед найвідоміших творів митця — погруддя Григорія Сковороди, Івана Котляревського, пам’ятник жертвам НКВС у Замарстинівській тюрмі Львова, пам’ятник В’ячеславові Чорноволу у Львові та багато інших.

На такі виставки приходять не лише колишні студенти, які зросли на творах скульптора і педагога, а й молодь, яка черпає від таких проєктів багато знань, а також вже відомі скульптори і художники, які особисто знали Івана Самотоса.

Чому саме зараз і з якою метою було організовано виставку, журналістка «ВЗ» запитала у доньки митця — Наталії Самотос.

— Організовувала я цю виставку з Німеччини. Зізнаюся: це було нелегко, — каже Наталія Іванівна. — Але у мене була така високопрофесійна підтримка, без якої не дала би ради. Це Роман Яців, Ігор Кожан, Івона Лобан, батькові друзі та колишні студенти Івана Самотоса. Чому я її зініціювала разом з Музеєм імені Андрея Шептицького? Бо тато так робив ще при житті. Він демонстрував свої роботи львів'янам — нові і давні. І так відбувалося щоп’ять років. Це була завжди його персональна виставка. Правда, з 50-річного ювілею він такі виставки організовував кожні 10 років. А вже з 70-річного разом з Національним музеєм в усіх 5 залах щоразу відбувалася презентація, на яку сходилося багато людей — не лише львів'яни, а й гості з Києва та з його малої Батьківщини — зі села Устя. І сьогодні, попри те, що тата нема уже 7 років, його земляки приїхали на відкриття виставки. І ось цю традицію ми вирішили не переривати — власне наперекір війні, щоб залишити її і продовжити у культурній традиції Львова. Охороняти пам’ять про складову великої української культури — надзвичайно важлива місія для нас усіх. Іван Самотос був і є найактивнішим практиком і педагогом у сучасному образотворчому мистецтві, він давав своїм учням свободу у мистецькому вияві.

— Це перша виставка, яку ви організували на честь батька?

— Посмертна — друга. Коли татові мало виповнитися 85, на той час він відійшов у засвіти. Студентська галерея Академії мистецтв у Львові організувала презентацію його альбому, який також виставили сьогодні, і одночасно виставку деяких портретів, які Самотос зробив за життя.

— Чи не було сумніву щодо доцільності проведення виставки робіт Івана Самотоса у час війни?

— Сумнівів не було ні на крихту. Львів'яни — відчайдухи, і це вони запалили у мені ідею проведення виставки. Наперекір війні тут мистецьке життя вирує. Люди, я у цьому переконана, поспішають жити. Вони не здаються, ось такою своєю позицією наближають нашу Перемогу. Власне завдяки таким, я Івона Лобан, Іван Мисакович, Оксана Біла, я зрозуміла, що це дуже правильне рішення.

— Пані Наталю, ви давно живете у Німеччині?

— Так, я живу у цій країні 22 роки. Вийшла заміж і зважилася на переїзд. Попри те, що мала у Львові цікаву творчу роботу, якою безмежно дорожила, переважила особиста сторона. Я маю прекрасного чоловіка — Гундольф Баєрлє народився у Штудгарті. Я йому безмежно вдячна за підтримку в організації цієї виставки, бо він має мужні, міцні нерви.

— Чим займаєтеся у Німеччині?

— Викладаю німецьку мову в одній мовній академії. У мене дуже цікава робота. Мої учні, віком від 20 до 30 років, приїжджають на навчання з усього світу — Європи, Америки, Арабських країн. Кожен приносить свій шматок культури, а я їм розповідаю про свою Україну, про війну, яку росія розв’язала у моїй країні. Як музикознавець за освітою, працюю ще й у Музеї мистецтва, де є музичні стародруки. А ще проводжу екскурсії, і з великим нетерпінням чекаю на гостей з України.