«Людям раджу: вишивайте гладдю. Це такий кайф!»

Я бачила тисячі вишивок — гарних і не дуже. І кожній роботі можна позаздрити, бо людина вміє вишивати. Але такі вишивки, як у Христини Павленко, я побачила вперше. Точніше, їх оригінальну подачу.

31-річна Христина Павленко живе у буковинському селі Волока. Дівчина дуже творча. Вона не лише вишиває, а й малює, робить брошки і ляльки. За словами дівчини, село Волока, що у Чернівецькій області, відоме тим, що там вишивають усі - від малого до людини поважного віку.

У нас такі яскраві традиційні костюми, що аж заворожує, — розповіла журналістці «ВЗ» Христина. —  Для мене вишивання — таке рідненьке заняття. Коли була дитиною, крала у бабусі бісер, бо ж вона не дозволяла навіть його торкатися. Але мені було так цікаво, постійно щось хотіла створити своє. Маленьке, дитяче, але своє. Наше село не лише вишиває, а й славиться тим, що майже у кожній хаті шиють весільні сукні. От і я після школи влаштувалася у «Весільну індустрію» прикрашати весільні сукні. Щоразу вигадувала новий дизайн прикраси. Зізнаюся, я цю роботу не любила. На цій роботі «піймала» депресію, і саме вишивка витягнула мене з того стану. Тому роблю усе для того, щоб популяризувати цей вид мистецтва.

— То ви спеціально вишивці не вчилися, бо мали вдома вчителя — свою бабусю?

— Ні, бабуся мене не вчила. У мене не було школи. Я, мабуть, ніколи не бачила, як бабуся вишиває, бо була дуже малою. Знайшла бабусин бісер, і почала витворяти щось своє, але не знала, як це треба робити правильно.

— А коли похвалилися своєю першою серйозною роботою?

— Чотири роки тому. Завжди позиціонувала себе як художник. Мені здавалося, що художник — престижно. А вишивка — це більше для бабусь. Почала вишивати випадково. Одного разу чекала на свою товаришку біля магазину, у якому продавали все для рукоділля. Щоб згаяти час, зайшла туди і побачила бісер зі знижкою. От саме у цей момент і все почалося — відтоді я вишиваю.

—  Бачила ваші унікальні вишивки у поєднанні з китицями…

— Поєднати вишивку з китицями мені порадила одна моя клієнтка. Уважно дослухаюся до підказок клієнтів — вони просять зробити «ось так», а виходить навіть краще, бо ж додаю і свої ідеї. Вишиваю гладдю, бо хрестиком, до речі, вишивати не вмію. Я і людям раджу: вишивайте гладдю. Це такий кайф! А коли почалася війна, саме вишивка не дала мені впасти у депресію…

— Яка цінова політика ваших вишивок?

— Свою працю оцінюю за годинами роботи. Година роботи — 100 гривень. До прикладу, якщо затратила на роботу 60 годин, то і вартість її становить 6000 гривень.

— Ваші ляльки також дуже милі. З чого їх робите?

— З тканини. Звісно, усе поєднане з вишивкою. Останнім часом ляльок не роблю. Вони, справді, гарні, але дуже маленькі. Це все ручна робота, займає багато часу. А за таку ляльку багато не виручиш. Такі ляльки коштували від 500 до 1000 гривень. Останнім часом надсилала ляльки нашій волонтерці, яка є у якійсь європейській країні, щоб продала на аукціоні, а виручені кошти витратила на речі, що потрібні для наших захисників.

— Багато робіт передали волонтерам?

— Ніколи не рахувала точної кількості. Недавно передала волонтерці 9 брошок ручної роботи і, мабуть, 5 ляльок. Знаєте, такі добрі речі, як-от, волонтерство, допомога тим, хто потребує, надають сенс життю, ти відчуваєш себе причетною до добрих справ.