«Якщо нема глядача, мистецтво вмирає»

Василь Турецький та Ярема Шпарик — двоє хлопців-ентузіастів, які першими у Львові створили сучасний галерейний центр Home of Arts. Ця галерея не схожа на інші не лише візуально, а й за своєю ідеєю. Тут не експонуватимуть творів одного митця від певної дати до певної, як це зазвичай практикують традиційні галереї. Власники Home of Arts самі відбирають твори мистецтв, перевіряють на їхню справжність і виставляють їх на три місяці чи максимум пів року. Якщо твір за цей час не продався, змінюють на інший. Людина, якій сподобалася та чи інша робота, сканує телефоном Qr-код, і на екрані з’являється повна інформація про роботу. Коли і хто її написав, якими фарбами, що митець хотів донести до глядача, а також вказано фіксована вартість.

При цьому вхід для гостей — безкоштовний. Можна прийти на Стрийську, 202-б, і насолоджуватися хоч цілий день високим мистецтвом. Як переконують Василь та Ярема, якщо нема глядача, мистецтво вмирає.

Побачила у виставковому залі роботи відомого художника Івана Турецького. Як з’ясувалося, це стрийко одного із засновників галереї Василя Турецького, який і взявся з товаришем Яремою Шпариком до створення галереї. Іван Турецький відомий художник, а Василь (архітектор за освітою) разом з батьком займалися оформленням експозицій музеїв, геральдикою.

З Яремою Василь товаришує давно. Попри те, що хлопці за освітою не є художниками, як самі жартують, «не малюємо і навіть не пробуємо», Дім мистецтв їм вдалося створити на високому професійному рівні.

Ярема Шпарик за освітою економіст, доктор філософії з економіки, якому батьки з дитинства прищепити любов до мистецтва. Часто приходив до Василя Турецького на роботу і цікавився тим чи іншим художнім твором.

— Я був у багатьох виставкових залах Європи, — каже Ярема. — Всюди знайомився з творами закордонних авторів. А у Василя Турецького мав змогу більше дізнатися про роботи українських митців. Пригадую, років зо п’ять тому, запитав у Василя — де люди це беруть? Василь розповів, хтось йде до художника в майстерню за доброю роботою, хтось купує з рук у колекціонерів. Кажу Василеві: нема у Львові майданчика, де б можна було закрити ось це питання. Може, варто спробувати щось таке зробити. Але тоді цю ідею поставили на паузу, бо у 2016 році нам було лише по 22 роки.

Два роки тому хлопці, як кажуть, дозріли, зрозуміли — такий час настав. Попри те, що у плани хлопців спочатку втрутився коронавірус, потім повномасштабна війна, Василь та Ярема вирішили проєкт не відкладати до кращих часів, а навпаки, пришвидшити його втілення у життя. Бо культура — це те, що наш східний ворог нищив століттями.

— Ставили перед собою мету зробити динамічний мистецький простір, — каже пан Василь. — Простір побудований таким чином, щоб ми могли постійно переформатовувати експозицію, змінювати її, маємо пересувні стіни. Будемо відкривати нові таланти, робити тематичні виставки. Можемо робити сталі пропозиції нашим гостям і паралельно проводити виставку якогось конкретного автора. Або, до прикладу, влаштовувати місяць графіки, чи бієнале. Можемо проводити аукціони. Ми поставили собі питання: чому люди завжди хотіли мати твори мистецтва і при цьому не купують їх? Перша причина — відсутність елементарних знань, розуміння, чому мистецтво є важливим. Будемо проводити освітні івенти.

— Чи може молодий, ще незнаний художник виставити свою роботу у вашій галереї?

— Ми зацікавлені підтримувати молодих художників. Бо після закінчення Академії мистецтв не кожен може знайти себе. Але художник має пройти певні щаблі до того, як виставитися у галереї - брати участь у пленерах, експозиціях і виставках, заявити про свою манеру і впізнаваність. Має бути професійне напрацювання.

— Звернула увагу на цікаву статуетку — «Панна з парасолькою», яка датується 1920 роком…

— Її автор — Петро Терещук — родом з України. Молодим виїхав до Австрії, здобував фах скульптора, там став професійним скульптором. У його майстерню часто приходив Франц Йосиф, який був його поціновувачем і клієнтом. Робота, яка представлена у нашій галереї, потрапила на Берлінський аукціон, де її купили, а потім перепродали до Польщі. А вже з Польщі ця статуетка приїхала до Львова до певних колекціонерів, які мають намір «Панну з парасолькою» реалізувати.

— Роботу можна придбати того ж дня, коли покупець її собі сподобав?

— Так. І цим ми також відрізняємося від традиційних виставкових залів. На інших виставках, поки вона триває, роботу не забирають. У нас — навпаки. Вам сподобалася статуетка, її вам за 15 хвилин запакують, і можете везти додому після усіх оформлених платіжних документів.

— А якщо це підробка?

— Є експерти, які досліджують походження і автентичність роботи.

— Мені сподобалася картина, до прикладу, вартістю 5 250 доларів. Але я можу дати за неї 5 тисяч. Чи присутній торг у Home of Arts?

— Є такий момент у багатьох галереях. Але ми відрізняємося від інших тим, що продаємо роботи публічно, а їхня вартість чорним по білому написана у нас на сайті. До прикладу, автор має ринкову цінність, представлений на інших сайтах, де виставлялися і продавалися його твори. До ціноформування ми підходимо прискіпливо. У нас усі речі оподатковуються. Якщо будемо відходити від встановленої вартості для людини, то, відповідно, доведеться змінювати ціну у багатьох документах.

— Бачила, в Home of Arts представлено кілька робіт Івана Турецького, чия робота була продана на відомому аукціоні Сотбіс…

— Так, це було 2019 року. Потрапити зі своєю роботою на цей аукціон дуже складно. Робота Івана Турецького була продана на цьому аукціоні за приблизно 22 тисячі доларів. Ми пишаємося, що полотно саме львівського митця було продане на такому високому рівні.