«Для нас важливо розповідати історії героїчних українців усьому світу»

Для цього проєкту в шести містах України, постраждалих від повномасштабного російського вторгнення, було обрано свого героя для документального фільму про місто. Кожен фільм альманаху «Міста та їхні герої» розкриває свою сторінку волонтерства, дієвості та любові до власної країни від українців.

Протягом двох місяців прем’єри фільму проходили в тих містах, де його знімали — у Харкові, Миколаєві, Чернігові, Охтирці, Баштанці та Іванкові. Прем’єра у Львові відбулася за тиждень до показу альманаху в Києві. Після цього фільми покажуть у Парижі та Берліні.

Про задум проєкту та його реалізацію журналістці «Високому Замку» в ексклюзивному інтерв’ю розповів ініціатор та автор ідеї проєкту, директор фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» Денис Блощинський.

Пане Денисе, розкажіть, будь ласка, як виник задум проєкту «Міста та їхні герої»? І як довго ви його втілювали?

Цей проєкт придумався, так би мовити, «з полів». Із початком повномасштабної війни наша команда почала займатися комунікаційними проєктами, якими ми розповідали Західній Європі про те, що відбувається в Україні. Тоді ми відчули настрої, які панували серед європейців, і зрозуміли, що потрібно виходити на сталі, тривалі наративи — не лише розповідати їм наші новини і показувати фото, а спиратися на щось, що не залежить від тривалості існування новини в інфопросторі. Так ми розпочали проєкт «Шлях героя», пов’язаний із вибором залишатися людиною за будь-яких обставин. Реалізуючи його, ми отримали дуже багато відгуків і від європейців, і від кремлеботів, тож зрозуміли, що ми на правильному шляху і маємо дослідити глибше цю унікальну властивість українців — зберігати людяність, попри будь-що. Ми подалися з цією ідеєю на Проєкт USAID «Економічна підтримка України» — вони саме проголосили тендер на розробку ідей для створення контенту про нову українську ідентичність — і тоді виник проєкт «Міста та їхні герої».

Яким ви показуєте у проєкті героїзм українців?

Точно не таким, який нам нав’язувала радянська пропаганда — про самопожертву заради незрозумілих цілей. Ми говоримо про героїзм залишатися людиною за будь-яких обставин, незалежно від того, що відбувається навколо. Саме такими є українці. І саме в цьому, на нашу думку, наш головний героїзм — у сміливості бути людиною, попри будь-що.

У проєкті — понад 90 героїв та історій. За яким принципом ви обирали героїв?

Ми передусім ішли за історіями та особистостями — не просто яскравими, а такими, котрі набували своїх кольорів саме в цих обставинах, страшних і драматичних. Наші герої — люди, які в цих обставинах проходили певну трансформацію, ставали іншими. Фактично змінювали свої основні професії на волонтерство, на допомогу іншим. І, звісно ж, усі вони мають глибоку усвідомлену проукраїнську позицію, є свідомими громадянами України, які працюють на перемогу в тилу.

Ви знімали проєкт у невеликих населених пунктах — Баштанці, Охтирці та Іванкові. А також у великих містах — Харкові, Миколаєві, Чернігові. Чим відрізнялися зйомки в маленьких містечках від зйомок у містах-мільйонниках?

У маленьких містах, звісно ж, всі про все знали — там все як на долоні. Тож було простіше домовитися про якісь технічні моменти. Натомість складніше було в таких маленьких громадах вибрати історії і героїв, дати їм певні конотації. Звісно ж, великий Харків і маленька Баштанка — це різні світи, окремі підходи. Проте і там, і там — як і в кожному місті зйомок — ми впевнились, що Україна — це країна різноманітності, країна дуже різних людей. На щастя, за нашими історіями ми прийшли саме в ті міста, які дали нам можливість відчинити двері в цю різноманітність і показати, які ми, українці, круті.

Що було найскладніше під час зйомок проєкту?

Мабуть, вибір героїв. Ми навіть не думали, що це буде настільки важко. Сподівались на більш математичний підхід: от нам підходить історія — і ми її беремо. Але ні, так не вийшло. Наші історії приводили нас у цікаву конфігурацію героїв. Ми формували з них такий підхід у 360 градусів, коли бачимо людину повністю, в її повній красі. Щодо технічної сторони зйомок — бувало, що ми знімали в місті саме тоді, коли там були потужні обстріли. Наприклад, у Миколаєві. Але насправді логістика виявилась легшою, ніж ми очікували. Місцеві громади активно включалися, допомагали, тому процес був організований гармонійно, без якогось надриву.

Які висновки для себе ви зробили з проєкту «Міста та їхні герої»?

Ми з командою багато говорили про те, що не розуміємо, кого більше змінив цей проєкт — героїв чи нас. Кожен герой, розповідаючи свою історію нашим журналістам, операторам, сценаристам, переживав усе заново. Це не була просто розповідь, щоб поділитися фактами. Щоразу це була дуже щира сповідь. Ми заходили на якусь дуже інтимну територію, проводили з нашими героями години, а то й дні і навіть тижні. І ми справді давали людям можливість виговоритись. Але не просто виговоритися в пустоту, а розповісти це таким самим українцям, які теж проживали, переживали, були в цей час хоч і далеко, але ментально та інформаційно поруч. Тому цими розповідями ми допомагали одне одному. Це була певна терапія — і для героїв, і для нас самих. Тому проєкт «Міста та їхні герої» і вийшов таким — щирим, зворушливим і водночас потужним. І, до речі, ми показуємо його не лише в Україні — на осінь у нас заплановані покази у Парижі та Берліні. А далі, сподіваюся, в інших містах Європи та світу. Для нас важливо розповідати історії героїчних українців усьому світу.