Польща нервує: майже пів мільйона українських заробітчан можуть утекти до Німеччини

Наприкінці минулого року канцлерка Анґела Меркель у відеозверненні запросила на роботу до Німеччини кваліфікованих спеціалістів. Зазначила: якщо спеціалісти не приїдуть до Німеччини, то німецькі компанії почнуть виїжджати з країни. Аби привабити іноземців, ФРН послабила досить жорстке міграційне законодавство. Зміни набудуть чинності з 1 березня 2020-го. Тож уже цього року Україна може втратити значну частину кваліфікованих лікарів, медсестер, а також вузькопрофільних технічних спеціалістів. Адже саме таких працівників найбільше бракує у Німеччині.

Навіть польські бізнес і уряд стурбовані відкриттям ринку праці Німеччини, адже туди можуть виїхати тисячі українців, які працюють у Польщі. Про це «ВЗ» розповів Євген Кириченко — українець, який живе у Німеччині. Він є власником агенції Gremi Personal, що займається працевлаштуванням іноземців у Польщі.

 — Які саме зміни до законодавства ФРН набудуть чинності у березні?

— Основне нововведення одне: у німецькому законодавстві скасовується норма про пріоритет німців і громадян інших держав ЄС у працевлаштуванні. Тобто якщо іноземець з-поза ЄС хоче влаштуватись на роботу в Німеччині, йому вже не треба чекати на перевірку, чи є на цю вакансію працівник з Німеччини, чи інших країн ЄС. Це дуже скоротить процедуру працевлаштування іноземця. Також скасовується обмеження видачі робочих віз лише для вакансій з великою нестачею працівників. Фактично людині, аби отримати робочу візу в Німеччину, достатньо мати лише контракт з підприємством та диплом, визнаний у Німеччині. Визнання дипломів про вищу освіту — практика, яка уже функціонує в Німеччині, і проблем з цим немає. Ймовірно, і визнання дипломів про професійну освіту буде не дуже складним і довготривалим процесом. Тобто швачка може поїхати на заробітки у Німеччину, якщо має диплом саме швачки, і якщо є підприємство, яке хоче її запросити на роботу. Влада Німеччини обіцяє, що буде пришвидшена процедура отримання робочої візи. Коштуватиме вона 441 євро.

Також є можливість отримати візу для пошуків роботи. Цю візу даватимуть на півроку, і для її отримання потрібне документальне підтвердження знань німецької мови, а також фінансування на період перебування з розрахунку 853 євро на місяць. Яке саме підтвердження знання мови: чи це будуть визнаватися українські курси німецької мови, чи лише курси Гете-інституту — наразі не зрозуміло, практика кількох місяців покаже. Але для отримання робочої візи знання німецької підтверджувати не треба.

— Якщо українець, скажімо, є класним зварником, але має диплом економіста, на роботу в Німеччині влаштуватися не зможе?

— Ні. Німці дуже стежать, аби те, що записано у контракті й у дипломі, збігалося. І це проблема для українців, адже більшість мають дипломи про вищу освіту, а працюють за зовсім іншими спеціальностями. Тому тепер може виникнути навіть певна корупційна складова. Адже людина зрозуміє: я хороший спеціаліст, мені пропонують хорошу роботу в Німеччині з хорошою зарплатою, але мені для цього потрібен диплом. Підозрюю, деякі люди просто «купуватимуть» дипломи в Україні.

— Але ж хіба не може людина без диплома влаштуватись різноробом чи доглядальницею?

— Лише нелегально. До речі, щоб доглядати літню людину у Німеччині, також треба пройти навчання. Якщо людині стане зле, а доглядальниця не знатиме, що робити? Можливо, на такі роботи підійде якийсь сертифікат про навчання чи інший документ, що підтверджуватиме кваліфікацію, а не диплом.

— Якщо взяти рівнозначні посади, то наскільки відрізняються зарплати у Польщі й Німеччині?

— Якщо брати зарплати нетто (на руки), то у Німеччині за годину працівник заробить приблизно вдвічі більше. Але й витрати на життя у Німеччині вищі. Майте на увазі, що коли з вами укладають контракт у Німеччині, то там буде вказана лише сума брутто (до вирахування податків). Потім з цієї суми ще вирахують податки — приблизно 35−40%. Якщо у Польщі на деяких фірмах можна працювати по 10−12 годин на день, аби заробити більше, то у Німеччині робочий день обмежений — лише вісім годин. Робочий тиждень — 40 годин і не більше. Мінімальна зарплата у Німеччині з нового року — 9 євро 25 центів за годину. Це приблизно 6 євро «на руки». Але вона не стосуватиметься заробітчан, бо це фахівці і у них зарплати, зрозуміло, більші. Шість євро — це зарплата некваліфікованої людини.

— Очікуєте, що українці, які працюють у вас у Польщі, захочуть переїхати до Німеччини?

— Так, якась частина захоче працевлаштуватись у Німеччині. До речі, польський бізнес та польський уряд гарячково чекають 1 березня. За приблизними оцінками польського уряду, до 500 тисяч фахівців-українців можуть поїхати з Польщі в Німеччину. І поляки цього бояться. Загалом за останні три-п'ять років ситуація на ринку праці змінилась кардинально. Якщо раніше люди боролись за робочі місця, то тепер навпаки. Уже навіть не окремі компанії, а держави борються між собою за робочі руки і робочі голови. Зараз ця боротьба йде між Німеччиною та Польщею. А постраждає, найімовірніше, Україна. Як в Україні, так і в Польщі в останні десятиліття не популярно було вчитись на технічних спеціалістів. Усі йшли вчитись на банківських працівників чи юристів. Тобто у нас технічних фахівців і так не вистачає, а тепер до боротьби за них підключилась ще й Німеччина. А вона має козирі: вищі зарплати, кращі соціальні умови. Зараз у Німеччині офіційно 1,2 млн вакансій. Більшість з них — технічні спеціальності, у сфері медицини та догляду за літніми людьми. За останні десятиліття нація постаріла, тому зараз у німецькому суспільстві дуже велика частка літніх людей, яким потрібен догляд. З одного боку через низьку народжуваність, з іншого — через те, що тривалість життя німця значно вища, ніж українця. Зараз світ дуже глобалізувався, молоді німці також виїжджають з країни. Не стільки за вищими заробітками, скільки через те, що хочуть подивитись світ. Дехто навіть їде на роботу у бідні країни — заради вражень. На їхнє місце їдуть поляки, на місце поляків — українці. Світ став відкритим.

— Тобто можна очікувати, що на роботу в Україну також приїдуть люди з бідніших країн?

— Люди з Азії, наприклад, з Киргизстану, захотіли би тут працювати, але офіційно їх працевлаштувати практично неможливо. Уже зараз в Україні катастрофічно не вистачає людей у будівельній сфері. І я, і мої знайомі помічають, що на будівництві в Україні часто працюють люди з Азії. Але всі вони працюють нелегально. За українським законодавством офіційно найняти іноземця практично неможливо. Роботодавець, який хоче найняти на роботу іноземця, має платити йому десять мінімальних зарплат. Це приблизно 47 тисяч гривень. Державу не цікавить, скільки роботодавець насправді платитиме іноземцю, але податків він має заплатити з 10 «мінімалок». А це приблизно 700 доларів. Це нереально. На таку зарплату можна наймати в Україні хіба топменеджерів чи суперфахівців. А не вистачає звичайних робочих рук. І це величезна проблема для розвитку економіки.

— З іншого боку, більше заробітчан — більші валютні надходження з-за кордону. І це теж підтримка економіки.

— Є країни, які так і живуть. За офіційними даними, Україна торік отримала від заробітчан близько 10 мільярдів доларів. Але багато людей везуть готівку в кишенях. Тому реально Україна отримує від заробітчан від 15 до 20 млрд доларів. Можливо, нині Україна і живе завдяки заробітчанам. Для мого бізнесу високий рівень трудової міграції — це добре, але для України — погано. Якщо раніше люди їхали на заробітки та повертались, то тепер, особливо молодь, залишаються за кордоном, створюють там сім’ї. Поступово асимілюються і перестають переказувати гроші в Україну. Трудова міграція переростає в еміграцію. У мене в компанії працюють 126 менеджерів, з них лише четверо поляків. Решта — українці, які постійно живуть у Польщі. І майже всі вони, коли їдуть в Україну до родичів, насамперед зазначають — тут дуже дорого.

Порівняно з Польщею тут вищі ціни. Польща створює всі умови, аби туди їхали, там купували, там працювали. Мені хочеться, аби наш український уряд так само це бачив і дбав про країну. Аби люди залишалися в Україні, їм потрібні, поперше, гідна зарплата та економічна стабільність, по-друге, безпека, по-третє — соціальне забезпечення та медицина. На жаль, в Україні цих умов немає. Місцеві підприємці, з якими зустрічаюся, усе частіше питають: «Як мені зі своїм бізнесом виїхати у Польщу?». Тобто виїхати звідси хочуть не лише ті, хто не має роботи, а й люди з власним бізнесом. Щоб економіка рухалась, її має хтось рухати. І це мають бути підприємці. Для цього їм перш за все треба дати свободу і зрозумілі правила гри від держави. А поки державні чиновники та політики цього не зрозуміють — економіка буде стагнувати, а люди — виїжджатимуть у пошуках кращих умов життя.