Сергій ЖАДАН: «Неприпустиме перебування при владі людей, котрі ведуть боротьбу з власним народом»

Жадан, як завжди, відверто висловлює свої переконання з майданівських барикад та підіймає дух мітингувальників революційними піснями. Розмовляли з Сергієм про вплив пропаганди на неврози, про поняття Вітчизни та передумови суспільних заворушень.

- Сергію, ви писали, що держава вбила у вас почуття Вітчизни. Зараз намагаєтесь собі його повернути?

— Це мій ліричний герой так говорив. У мене особисто почуття Вітчизни ніколи не було пов’язане з державними атрибутами, з усією цією неповороткою державною експлуатаційною машиною. Мені ніколи не подобались президенти моєї країни (так, навіть після 2004-го), не подобались депутати, мери, губернатори. Це ненажерлива брехлива компанія, яка ускладнює всім життя, позбавляючи нас прав та свобод. Вітчизна для мене — це люди, з якими виростав і живу, люди, які тримають на своїх плечах економіку цієї країни, люди, які не виїхали звідси за останні двадцять років. Навіть якщо у нас із ними різні погляди на багато речей — залишаюсь поміж них, оскільки десь тут і є оце, згадане вами, почуття Вітчизни.

- З якою ідеєю виходите на Майдан?

— З ідеєю необхідності системних змін для країни. З ідеєю перезавантаження політичного, соціального та економічного життя країни. З ідеєю неприпустимості перебування при владі людей, котрі ведуть боротьбу з власним народом.

- Коли ви говорили про «демонізацію української революції», що мали на увазі?

— Мав на увазі купу міфів та легенд, що поширюються про події в Києві на схід від Дніпра. Напередодні був у Москві, цікаво було почути думки пересічних жителів російської столиці, котрі отримують інформацію з місцевих теленовин. Ви самі все це знаєте — розгромлений центр Києва, фашисти на Хрещатику, бандерівці в київських макдональдсах. Пропаганда до сьогодні залишається надзвичайно потужним засобом формування наших неврозів та істеричних настроїв.

- Наскільки об’єктивна картина Євромайдану на сході, зокрема у Харкові?

— Той, хто хоче бачити об’єктивну картину, — завжди має для цього можливості. Інтернету поки що масово не відмикають. Проте більшість харків’ян просто дивляться центральні та місцеві телеканали, ось вони й формують у їхній свідомості «картину дня». І якщо київські канали бодай намагаються показати ситуацію різнобічно, то місцеві ЗМІ часто навіть не приховують провладної заанґажованості, займаючись не так наданням інформації, як промиванням мізків. Звідси всі ці камлання про бандерівців та американські гроші. Зрештою, людина сама обирає собі межі зашореності. Мати справу з об’єктивною реальністю — важко й виснажливо, простіше харчуватись дозованою й пережованою для тебе інформацією.

- Презентуючи новостворений диск євроревоюційних пісень, ви зауважили, що вже рік тому говорили про початок революції в Україні. Що викликало такі передчуття?

— Я десь за тиждень до ймовірного підписання-непідписан­ня угоди з ЄС на одному з харківських телеканалів (який на­ва­жився запросити до студії людей не від влади) говорив про те, що революційну ситуацію неможливо спрогнозувати й передбачити, і що українці можуть будь-якої миті масово вийти на вулиці. Слова мої тоді сприйняли зі скепсисом. А що викликало передчуття? Безпрецедентність соціальних протиріч, з якими ми нині зіткнулись, неприйнятність тих правил гри, котрі влада нав’язує суспільству. Будь-яке масове суспільне заворушення має в своїй основі соціальні складники. Навіть якщо вони на перший погляд не помітні і якщо мова лише про непідписання президентом якоїсь угоди.

- Зараз з гуртом “Собаки у космосі” готуєте другу збірку революційних пісень. Які сюжети оберете для композицій?

— Це не збірка революційних пісень, це буде новий альбом. Починаємо над ним роботу, зробили вже два треки. Сюжети звичні для нас — безробіття, еміграція, соціальна несправедливість, расизм, протестні настрої: те, що бачимо, те, з чим доводиться мати справу.

- Ви спробували себе у ролі актора у фільмі «Поводир» Саніна. Настільки зачепив сюжет, що вирішили погодитись на участь?

— Зачепила сама ідея — зіграти в справжньому кіно. Я зіграв Михайла Семенка. Щоправда, в фільмі він фігурує як Семененко. Це мікроскопічна роль, навіть не знаю, чи Олесь залишив її в кінцевому результаті. Ми прийшли з друзями-художниками й грали фактично самі себе. Влаштували дискусію щодо індивідуалізму та колективізму в мистецтві.

- Виступаєте з рок-гуртом, пробуєте свої сили в акторстві — чи означає це, що література потрохи набридає?

— Це означає, що цікавить не лише література.

- У 2013-му ви представили дві книги: власну збірку віршів «Вогнепальні і ножові» та антологію «Жити-пити». Стосовно останньої: наскільки тема «роману з алкоголем» вам близька?

— Ясно, що близька. За останні двадцять років стільки друзів згоріло, що це вже не сприймається як щось віддалене та абстрактне. Це соціальна проблема, і про неї потрібно говорити. Художніми засобами зокрема.

- Письменник Сергій Жадан асоціюється з вічно революційним духом. А насправді хотілося б спокою та розміреності у житті? Чи творити можна лише в умовах протистояння та боротьби?

— Творити можна лише за умови присутності в твоєму житті любові. І ненависті.

Довідка «ВЗ»

Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільську Луганської області. Живе і працює у Харкові. 1991 року був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угруповання «Червона Фіра». У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. З 2000 року — викладач кафедри української та світової літератури університету, віце-президент Асоціації українських письменників. На рахунку письменника — дев’ять поетичних збірок, зокрема “Цитатник”, “Пепсі”, “Історія культури початку століття”, “Марадона”, “Ефіопія”. А також проза — “Біґ Мак”, “Депеш Мод”, Anarchy in the UKR, “Гімн демократичної молоді”. Сергій Жадан також відомий своїми гостросоціальними висловлюваннями і публікаціями, зокрема проти цензури.