Нікого в Могилянку за вироком суду вступати не примушують
Про українську мову і Могилянку
Як викладач, я мав сім курсів в академії. Восьмий обірвався 24.02.2022, коли повідомив старості курсу, що через вторгнення лекції цього дня не буде. За кілька годин я вже був у війську. На жодній з моїх пар російської мови не було. Жоден з запрошених гостей, а їх було кілька кожного року — всі були україномовні, попри те, що дехто з них «у миру» говорив тоді російською. Якби хтось спробував відповідати на парі або здати підсумкову роботу російською — був би ввічливо повернутий з високих емпіреїв («маю право», «стаття 10 Конституції» і так далі) на грішну землю.
Це український виш. Ми в Україні. Мова освіти — українська. Мова середовища, яке ми спільно формуємо — українська.
Кому це не подобається — можуть себе не силувати, нікого в НаУКМА за вироком суду вступати наче не примушують. Університет за визначенням формує особистості з цінностями і принципами. Захист і розвиток всього українського — один з наріжних каменів академії, як я це розумію. Якщо ж комусь зі студентів хочеться «мати право» бути русофонами в цьому просторі, то є варіант для них — офіційно зареєструвати «Общество русскіх студентовъ ім. Д.В. Табачніка», і я думаю, що адміністрація вишу дозволить цій групі збиратись після навчання в одній з аудиторій, співати «Калінку-малінку», танцювати «Камарінскую» і обмінюватись рецептами кулебяк і расстєгаєв. Оскільки «Россотрудничество» вже не працює в Києві, то угорське посольство може навіть дасть на це грант. Той, хто вступив до НаУКМА і наполягає на своєму праві бути там промоутером російської мови — це не про право людини. Це про право на насильство щодо тих, які вступили або прийшли працювати в цей університет саме через його ексклюзивну, закладену ще великим Брюхом україноцентричність.
