http://www.wz.lviv.ua ВИСОКИЙ ЗАМОК - ЩОДЕННА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА WZ.LVIV.UA © 2005-2011 ЗАТ «Видавничий дім «Високий Замок» uk Tue, 15 May 2012 21:27:36 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106232 Через тиск Генпрокуратури Ніна Карпачова виїхала з України Політичних емігрантів з України у світі стало на одного більше. Учора їх список поповнила донедавна головний правозахисник у державі – Ніна Карпачова. За повідомленням глави опозиційного уряду Сергія Соболєва, екс-Уповноважений Верховної Ради з прав людини змушена була виїхати у чужі краї – через пресинг з боку Генеральної прокуратури. Однак у ГПУ тиск на омбудсмена заперечують… Де саме перебуває Карпачова, відомо лише обмеженому колу осіб. Про її місцезнаходження знаючі люди не повідомляють – очевидно, з міркувань безпеки екс-омбудсмена. Кореспондент «Високого Замку» учора дзвонив на мобільний номер Ніни Іванівни, слав їй SMS-повідомлення, але на тамтому кінці трубки ніхто не піднімав. По характерному тону гудків можна було зрозуміти, що наш сигнал з допомогою роумінгу перетнув кордон… Не виключено, що Карпачова нині у сусідній Чехії, де вже знайшли політичний притулок чоловік Юлії Тимошенко Олександр і опальний міністр економіки другого помаранчевого уряду Богдан Данилишин. Чеський уряд іде назустріч усім, хто потерпає від утисків недемократичної влади. Незважаючи на те, що свого часу Карпачова входила у першу виборчу п’ятірку Партії регіонів, в останні кілька місяців у неї були натягнуті стосунки з командою Януковича. Це було зумовлено її виступами на захист Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, інших політв’язнів, чиї права були зневажені. У листопаді минулого року омбудсмен без попередження провідала Тимошенко у Лук’янівському СІЗО, після чого, всупереч заявам тюремників, заявила, що стан екс-прем’єра – вкрай тяжкий. Тоді ж вона обурилася проведенням слідчих дій з Тимошенко у камері СІЗО. У лютому Карпачова виступала у Страсбурзі на позачерговому засіданні комітету Європейського парламенту з питань спів­праці з Україною, де розповідала про незадовільний у нас стан справ з правами людини. А «допекла» Банковій Ніна Карпачова 25 квітня, коли раптово навідалася у Качанівську колонію, сфотографувала синці на тілі Тимошенко і передала ці знімки західним послам… Захід різко відреагував на гематоми екс-прем’єра. Не відбувся саміт президентів у Ялті. Почастішали заяви про бойкот Євро-2012. Люди Януковича не могли пробачити Карпачовій такого розвитку подій. Генпрокуратура взялася з’ясовувати походження фотографій і висновків експертів, натякала, що вони – сфальсифіковані Карпачовою. Через наближених до влади осіб звучали попередження, що проти колишнього омбудсмена можуть порушити кримінальну справу. Тож Карпачова вирішила не повторювати долю Тимошенко, Луценка, Іващенка… Перипетії довкола Карпачової народні депутати від «БЮТ-«Батьківщини» описали в листі до Верховного комісара з прав людини Парламентської асамблеї Ради Європи, розповіли співдоповідачам комітету ПАРЄ з питань моніторингу дотримання Україною своїх зобов’язань перед Радою Європи Маріетті де Пурбе-Лундін і Майліс Репс. Схоже, з відповіддю на інцидент з Карпачовою Захід не забариться… На фото: Карпачова не захотіла повторювати долю Тимошенко... http://www.wz.lviv.ua/articles/106232 Tue, 15 May 2012 21:27:36 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106234 18 травня відзначають Свято ікони Божої Матері «Невипивана чаша»,яка зцілює від алкогольної залежності Біля дверей храму Успення Пресвятої Богородиці у селі Великих Глібовичах висить нова ікона – “Невипивана чаша”. Загалом, ікон у цій церкві багато, але ця — особлива. У християн східного обряду цей образ вважається чудотворним — зцілює від алкогольної та наркотичної залежності. Про цю ікону дізнались у XIX столітті. За легендою, колишньому військовому, який пропив усе — і гроші, і сім’ю, і здоров’я, уві сні кілька разів з’являвся старець, який наказав йому йти у Серпуховський монастир (Росія) та молитись перед іконою “Невипивана чаша”. Пияк спочатку не звертав уваги на сон, але коли старець явився йому втретє, злякався і пішов у монастир. Утім, там такої ікони не знали. Під опис підходив лише один невеличкий образ, що висів у проході з храму в ризницю. І на його тильному боці виявили напис “Невипивана чаша”. Відслужили перед іконою молебень, і той чоловік зцілився від недуги. З того часу до ікони постійно їдуть люди, які самі (або члени їхньої родини) мають проблеми з алкоголем. «Ми давно хотіли запровадити кампанію проти пияцтва на парафії. Але як? У товариства тверезості люди вступають неохоче, хотів скасувати поминальні обіди, але люди просили не робити цього, бо родичі заслужили поминок. І тут одна з наших парафіянок, у якої в сім’ї є узалежнений, підказала, що нам потрібна ікона “Невипивана чаша”. Таким чином ми віддали себе на милість Богородиці, – каже парох храму митрофорний протопресвітер отець Степан Бліхар. – Я довго думав, де повісити цю ікону. Молився до Матері Божої, аби вона порадила. І вночі уві сні мені явилась Божа Мати і сказала, що у нас біля входу висять два хрести – по обидва боки від дверей, а хрест має бути лише один. На місці ж іншого хреста можна повісити ікону. Вранці подумав – це ж справді чудове місце, бо там до ікони зможе підійти кожен. Посвячення ікони та урочиста хода відбулись на Благовіщення – зійшлася уся парафія. З того часу постійно бачу, що перед нею хтось молиться. Буває, церква ще зачинена, а перед образом вже хтось стоїть. Уже двоє чоловіків за цей час самі підійшли до мене і пообіцяли, що кинуть пити». За словами священика, до нього постійно звертаються за порадою жінки – у тої чоловік п’є, у тої – син. Отець намагається поговорити з залежними, але визнає, що часто людина обіцяє виправитись, але продовжує пити далі. “Я на цій парафії уже понад двадцять сім років, мені прикро бачити, як спились люди, що колись були добрими спеціалістами, мали золоті руки. Буває, жінка на заробітках, а чоловік тут п’є. Через алкоголь люди ламають життя і собі, і своїм рідним. Але алкоголізм – це хвороба, і до такої людини треба ставитись як до хворої. Її не можна кидати напризволяще, – каже отець-митрат Бліхар. – У містах є товариства анонімних алкоголіків, є наркологічні відділення у лікарнях. А у селі ж нема кому допомогти залежним від пияцтва. Аби людина поїхала в місто до спеціаліста, її ще треба зуміти переконати! Зрештою, так історично склалося, що церква завжди боролась проти пияцтва. Ще на початку століття на парафіях започатковували “золоті книги тверезості”, “товариства тверезості”. Духовенство намагалося вта­мувати потяг людей до алкоголю ще з часів Київської Русі. У “Слові святого Василія” (ХІІІ ст.) написано, що припустимо випивати лише три чаші, а уже четверта п’ється “от неприязні”, а сьома – “богопрогнівительна”. При цьому не варто забувати, що у ті часи ще не пили міцного алкоголю, а лише меди та пиво. На Галичині почали спиватись за часів Речі Посполитої. Отець Лев Трещаківський з Городка, який був послом до сейму, ще у 1861 році офіційно звертався до керівників Галицького сейму з проханням посилити боротьбу з пияцтвом і забезпечити дотримання законів, які регулювали торгівлю алкогольними напоями. Він же одним із перших і закликав священиків засновувати товариства тверезості – такі, як роблять пастори в Ірландії. Утім, зараз ситуація гірша, ніж за часів Речі Посполитої. За статистикою, в українських селах практично у кожній другій сім’ї є хтось, хто зловживає алкоголем. І нерідко це зовсім молоді люди. Спортивних майданчиків нема, навіть клуби у багатьох селах не працюють, зате бари чи хоча б магазин, де продають горілку на розлив, є у кожному кутку. От і п’ють, бо чим ще мають зайнятись? Владі не до того, що нація спивається, благодійним організаціям, які займаються проблемами алкоголізму, до сіл руки не доходять – їм і в містах роботи не бракує. Тому у селах боротися з пияцтвом доводиться священикам. А куди ще піти селянам за порадою, як не до церкви? На фото: Ікони «Невипивана чаша» висять і у храмах, і у лікарнях. http://www.wz.lviv.ua/articles/106234 Tue, 15 May 2012 21:29:04 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106235 Анна-Лєна Лаурен – фінська журналістка та письменниця, яка намагається зрозуміти ментальність народів на схід і південь від її рідної країни. Українським читачам Анна-Лєна відома своїм літературним дебютом, що одразу став бестселером, - «У них щось негаразд з головою, у тих росіян» та книжкою “У горах всі рівні. Про Кавказ і його народи” (обидві книги вийшли у “Приватній колекції” видавництва “Піраміда” у перекладі Наталки Іваничук). Перша збірка есеїв народилася як підсумок вражень від довготривалого життя і роботи журналістом у Росії. Друга – як наслідок не завжди безпечних мандрів у Грузію, Абхазію і Південну Осетію, Дагестан, Чечню, Інгушетію, Північну Осетію і Кабардино-Балкарію. Третю книгу, яку зараз пише, Анна-Лєна присвятить, зокрема, і Україні. Її найбільший талант – вміння дивуватися та сприймати все з чистого листка. Вона мотає на вус найменші ментальні особливості, акцентуючи свою увагу на відмінностях в розумінні демократії у Західній Європі та Україні, переживаючи за долю людей на Північному Кавказі, дивуючись російським та українським жінкам на дванадцятисантиметрових шпильках, що вирізняються на фоні стриманих фінок, наче інопланетянки. Про політику, гео­графію та жінок - в інтерв’ю кореспондента “ВЗ” з Анною-Лєною Лаурен. - Чому для своєї письменницької кар’єри ви обрали саме таке русло – дослідження інших національностей? Чим вас привабили Росія, Кавказ? - Завжди мріяла бути письменницею. А також хотіла бути міжнародним кореспондентом і працювати за кордоном. Щоправда, не в Росії, а у Франції чи Італії... Ніколи не думала, що мандруватиму від Грозного до Махачкали... Але Росія прийшла до мене. У 2006 році в Москві відкрилось місце для шведськомовного журналіста (я - фінка, але моя рідна мова - шведська). Одразу погодилась, навіть не цікавлячись, яку зарплату пропонують. Почала подорожувати Росією. Не одразу закохалась у цю країну. Спершу була вражена, які брудні міста, що ніхто не розмовляє англійською... Але мене все це зацікавило. Хотілося зрозуміти, чому ця країна територіально так близько від нас, а ментально – так далеко. Моя любов до Кавказу розпочалася у 2007 році. Поїхала у Чечню знімати репортаж, що ж там відбувається після війни. І майже одразу закохалась в чеченський народ, який вразив мене своєю силою, традиціями, взаємопідтримкою, гордістю і гостинністю. На Кавказі багато таких народів – зовсім маленьких, але які все одно розмовляють своєю мовою, дотримуються своїх традицій. Для глобалізованого світу це - унікальне явище. Ці народи надзвичайно довго жили в горах, були ізольовані. Зараз, на жаль, все змінюється... Мови зникають, люди урбанізуються... - Ваша книга «У них щось негаразд з головою, у тих росіян» перекладена багатьма мовами. Як відрізняється сприйняття її в різних країнах? - Майже не відрізняється. Скрізь, зокрема у Швеції, Фінляндії, Норвегії, читачі позитивно про неї відгукуються. Лише у Росії ставлення до неї - двозначне. Дехто вважає, що я не зрозуміла їхню країну, погано про неї написала. - Найбільше росіяни критикують вас за ставлення до 9 травня... - Справді, 9 травня у мене викликає суперечливі почуття. Розумію, чому росіяни святкують цей день. Але мені видається, що вони однобоко дивляться на нього. Приємно, що знають історію своєї країни. Але вони чомусь не люблять дивитися на неї з критичної точки зору. Зокрема на Другу світову війну, сталінізм. Скільки людей загинуло на фронті! Тому що були некомпетентні офіцери, керівництво. Людей буквально кидали під танки, не цінуючи їхні життя. Їх сприймали як матеріал для досягнення цілей. Це ставлення збереглося і до сьогодні. Мене це бісить! 9 травня треба не лише говорити, що “от ми виграли”, а й подумати, якою ціною це було зроблено. Радість перемоги є, а жалю за тою ціною, яку довелося заплатити, - нема. Але більшість російських читачів все-таки розуміють, що моя книга написана з любов’ю, гумором. Росію люблю і ненавиджу одночасно. Люблю її культуру, непередбачуваність... Вона змушує людину, яка приїжджає туди, тяжко працювати, щоб вижити. Ніхто тобі там не допоможе. Треба бути сильною. Це така країна, де час від часу змушений влаштовувати скандали. У Фінляндії це – неприпустимо. У нас не прийнято виражати свої емоції на публіці. А в Росії це - нормально. Але водночас треба навчитися бути гнучкою, спокійною, непомітною. Ця багатогранність, уміння тонко грати мені подобаються. - А за що ненавидите Росію? - За бюрократію. Коли ще працювала на телебаченні (зараз я в газеті), часто траплялась ситуація: знімаєш на вулиці якийсь кадр, прибігає охоронець з вереском, що не можна знімати їхній магазин, на який ми навіть не дивилися. А ще – за безвідповідальність. Домовляєшся з людиною про зустріч, коментар, а потім вона просто перестає відповідати на дзвінки. Не може прямо сказати, що “вибачте, розмови не вийде”, а чинить некрасиво. Люди не беруть на себе відповідальність. А ці фрази: “не мое дело”, “я – не виноват”. В українців це звучить як “моя хата скраю”. Якщо є проблема, не важливо, хто винен. Її потрібно вирішувати, а не вмивати руки. - На Росію дивитеся з різних точок зору: ззовні, як іноземка, і зсередини, оскільки живете і працюєте там. Як виглядає поствиборча ситуація? - Люди втомилися від боротьби, від маніфестацій. З одного боку, в країні наче нічого і не змінилося. Але з іншого: Путін – вже не той Путін, що був колись. Його дискредитували. Тим, що на вулиці вийшло стільки людей проти нього. Ці добровольці боролися гумором. Вони писали смішні гасла, транспаранти, поширювали в Інтернеті жартівливі ролики... І Путін перестав бути людиною, яку не можна критикувати, яку ніхто не насмілюється критикувати... Тепер його всі критикують. Йому це неприємно, він до такого не звик. Процес пішов. Люди, вийшовши на вулиці, позбулися страху, що сидів всередині них. Зміни відбулися у голові людей. Це найголовніше! Результату ще не видно, але він буде. Пізніше. - А в голові Путіна якісь зміни намічаються? - Ні. Для мене це дивно. Путін з усіма своїми недоліками насправді – прагматик. Він може агресивно висловлюватися по відношенню до всього світу, але в той же час розуміє, що Росія залежить від Європи - в економічному і політичному планах. Тому він не робить кроків, які повністю зіпсували стосунки Росії і Європи. Але чомусь переконаний, що опозиція – ворог Росії, який хоче зруйнувати країну зсередини, і не хоче йти їй назустріч. - У книжці, присвяченій Кавказу, робите акцент на порушення прав людей... - Найбільша проблема там - викрадення людей. Особливо в Дагестані, Інгушетії, Чечні. В цих респубілках останні шість-вісім років щороку зникає понад 100 людей... Найчастіше це молоді чоловіки, яких російські спецслужби підозрюють у тероризмі. Їх викрадають, допитують, а потім - вбивають... Сім’ї навіть тіл своїх близьких після того не можуть знайти. - На тлі цих республік виділяється Грузія. Чи є шанс в інших кавказьких народів вийти з-під крила Росії, повторивши грузинський сценарій, і чи треба це їм? - Ключовий момент справді у тому, а чи треба це їм? Чи повинні вони поривати стосунки з Росією? Вони повинні бути самостійними, але якщо ти – сусід Росії, то апріорі не можеш з Росією не рахуватися. Повинен комунікувати з нею. Фінляндія це робить. Хоч зараз ми - члени ЄС, але не говоримо: “Все, розмовлятимемо лише через Брюссель”. Ні. Спілкуємось з Москвою напряму. Політика Росії – груба й ідіотська. Але маленькі країни повинні поводитися розумніше. Поступово можна вийти із зони впливу Росії, але хороші стосунки треба з нею зберігати. - Працюючи в Росії і на Кавказі журналістом, стикалися з цензурою? - Так. Хоча мене це мало стосувалося. Пишу на “малій” мові. Я - з маленької країни, і Кремлю по барабану, що роблю. Тому можу працювати вільно. Але бачу кричущу цензуру, яка стосується моїх колег, особливо тих, які пишуть про політику. Їм доводиться обережно поводитися, а до деяких тем навіть не підходити. Але є ще й не лише зовнішня цензура, а й внутрішня цензура людей, які не люблять говорити правди, намагаються приховати щось, що може зацікавити інших. Бояться. На Кавказі, коли брала інтерв’ю у чиновників чи політиків, вони одразу думали, що хочу щось погане їм зробити, що я - шпигунка чи намагаюся висвітлити їх у негативному світлі. Вони навіть не могли припустити, що мені, людині з Фінляндії, просто цікавий Кавказ, що хочу зрозуміти його. Постійно шукають приховану ціль. А потім в очі брешуть. Ще й так невміло, що аж смішно стає. Думають, якщо ти - іноземка, нічого не розумієш. Пострадянський синдром: старше покоління, особливо чоловіки, думають, що іноземці – дурні і нічого не розуміють, а отже, брехати їм легко. - Зараз працюєте над книгою про Україну... - Намагаюся зрозуміти феномен Помаранчевої революції в Україні, Трояндової у Грузії та Тюльпанової у Киргизстані. Мене цікавлять їхні результати. Коли вони були актуальні, західний світ був заангажований, оптимістично налаштований. Мовляв, у вас одразу буде демократія, ви миттєво станете частиною Європи. Це було наївно... Європа не розуміла, що ці революції - лише початок тривалого процесу. Була в Києві, Донецьку, Львові... Враження – суперечливі. Україна складається з різних світів. Та мені не подобається стереотип, що є Західна і Східна Україна. Вони різні, але все одно це - одна країна. На сході люди вважають себе українцями. Хоч вони й розмовляють російською, але росіянами себе не вважають. Я – фінка, але моя рідна мова шведська, тому добре їх розумію. (Фінляндія – офіційно двомовна країна. Я - сама з меншості. Шведськомовне населення становить лише шість відсотків і живе переважно на березі моря. Та у нас хороше законодавство. Зберігаємо обидві наші мови і культури. Не скажу, що це завжди працює, іноді – ні. Бувають і міжмовні конфлікти. Але у нас все значно спокійніше, ніж у вас). Намагатимуся у своїй книзі про революції бути справедливою, врахувати усі тонкощі. Наслідки Помаранчевої революції – неоднозначні. Зараз період величезного розчарування: народ не отримав того, що хотів. В України – великі проблеми, період застою. Але не можна говорити, що нічого у вас не вийшло. Україна - значно вільніша, ніж Росія. І все це – добре. Раніше так не було. - Як оцінюєте сьогоднішню політичну ситуацію в Україні? - Страшенно розчарована. Знала, що Янукович – не Мати Тереза, але не думала, що – такий дурень. Навіщо він все це робить? Мабуть, по-іншому просто не вміє. Завів усіх у глухий кут. Але провернути “путінський сценарій” в Україні йому не вдасться. Україна - не Росія. Вона змінилась після Помаранчевої революції. Українці в душі - вільні. Інша справа, що українські політики не навчилися йти на компроміси. Вони думають, що демократія – це “хочу все і одразу; при владі це все братиму за раз, бо раптом закінчиться; не буду домовлятися з іншими, не йтиму на компроміс; хочу, щоб було все так, як я хочу, а називатиму це все - все одно демократією, бо ж я виграв вибори”. Демократія – не така. Часто вона - нудна неефективна система, але все одно найкраща з тих, що є. - У чому для вас найбільша відмінність між українцями і росіянами у ментальних, побутових питаннях? - Українці – веселіші, більш розслаблені. Українські охоронці і прикордонники можуть усміхнутися, а російські – нізащо. З цього і починаються усі відмінності. Ви вмієте бути неформальними. - Не менш, ніж революції, політика, вас цікавить і становище жінок в різних країнах... - Здивувалася, що становище жінки в Росії та Україні не надто відрізняється. Українки багато часу присвячують одяганню, люблять бути красивими, подобатися чоловікам. Це - така культура. Дивуюся цьому, бо це - по-іншому, ніж у Фінляндії. Мене хвилює, чи бажання подобатися чоловікам - не основна ціль українських жінок? Емансипація – необхідна, бо суспільство повинно використовувати всі свої ресурси. А жіночий ресурс потрібен Україні. Тут - багато освічених жінок, які працюють, мають величезний потенціал, але не мають того суспільства, де можуть проявити себе на повну. Довідка «ВЗ» Анна-Лєна Лаурен - фінська журналістка. Близько 10 років працювала в Росії. Була кореспондентом шведськомовної YLE в Росії, зараз пише для газети HBL (Гельсінкі). Автор трьох книг. http://www.wz.lviv.ua/articles/106235 Tue, 15 May 2012 21:31:32 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106236 У різних ЗМІ не бракує спекуляцій на тему “хто балотуватиметься в депутати Верховної Ради на мажоритарних округах”. Припущень багато, але розкривати карти ані у владі, ані в опозиції не поспішають... Нарешті, маємо першу ластівку - в особі лідера “Фронту Змін” Арсенія Яценюка. Він, як повідомило видання “Комерсант-Україна”, оприлюднив список кандидатів, що балотуватимуться від об’єднаної опозиції на Житомирщині. Три з шести округів області опозиціонери віддали “Батьківщині”, по одному - “Фронту Змін”, Українській платформі “Собор” і “Свободі”. Очевидно, усі вони представляють Комітет опору диктатурі. Раніше в лавах опозиції багато говорили про те, що на мажоритарних округах кандидати від опозиції мають бути узгоджені зі всіма опозиційними силами, в тому числі й тими, що до КОДу не входять. Судячи з житомирського списку, ця ідея не реалізована. А значить, той же “Удар”, який не одержав від “об’єднаних” жодного округу, виставлятиме своїх власних кандидатів. А це вже розпорошення голосів, за якого владі на “мажоритарці” виграти буде легше. Само по собі балотування від КОДу не гарантує кандидату перемоги навіть у найбільш помаранчевих галицьких областях. Що вже казати про далеко не таку однозначно помаранчеву Житомирщину! Там перемогти можуть тільки знакові особистості, опозиційні важковаговики. Житомирських реалій добре не знаю, але, судячи з оприлюднених Яценюком прізвищ, зірковим склад команди опозиційних мажоритарників Житомирщини назвати складно. У Коростені балотуватиметься Андрій Озерчук, колишній голова тамтешньої РДА. А ще він, як пише “Українська правда”, помічник народного депутата Сергія Пашинського... А чого ж сам Пашинський, відомий широкому загалу, не йде на округ? Зрозуміло, в списку об’єднаної опозиції затишніше, але ж треба комусь і на округах вигравати. 2010 року Озерчук брав участь у виборах мера Коростеня, які програв... комуністу. Балотуватимуться на Житомирщині від опозиції також Віталій Француз, Євген Добряк, Павло Жебрівський, Геннадій Зубко і Сидір Кизин. У загальноукраїнському масштабі на слуху лише Жебрівський. Решта, мабуть, дуже достойні люди, можливо, добре відомі в області. Але чи вистачить цього для перемоги? Дуже сумніваюся. Не забуваймо, кандидат від опозиції боротиметься на окрузі також із адмінресурсом, який підтримуватиме кандидата від влади... Судячи з житомирського списку, відомі опозиціонери усі як один прагнуть потрапити у партійний список, боячись іти на мажоритарний округ. Одним із кандидатів від об’єднаної опозиції начебто хотів бути екс-міністр юстиції Микола Онищук. А в КОДі його кандидатуру не підтримали. Онищука це не зупинить, він висуватиметься на Житомирщині, ймовірно, від “Нашої України”... Як і у випадку з “Ударом”, знову маємо неузгодженість в лавах опозиції. У “Нашій Україні” чимало відомих людей, здатних якщо не перемогти на “мажоритарці”, то відібрати в “об’єднаних” певну кількість голосів... А тоді переможе кандидат від влади. http://www.wz.lviv.ua/articles/106236 Tue, 15 May 2012 21:32:57 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106237 Голова Комітету виборців України Олександр Черненко назвав підкуп виборців найбільшою проблемою в округах під час парламентських виборів, повідомляє “Радіо Свобода”. На питання, чи не є підкупом масова роздача майбутніми кандидатами продуктових пайків, Черненко відповів: «Формально немає виборчої кампанії, немає кандидата. Просто приватна особа. Тому що, коли вже почнеться кампанія, то закон накладає обмеження, але це ніколи нікого не зупиняло. Дуже важко довести, що саме кандидат має до цього причетність. Це було завжди. На цих виборах саме підкуп буде найбільшою проблемою в округах». Останнім часом майбутні кандидати почали масово роздавати продпайки виборцям. Це, зокрема, «регіонали» Ірина Бережна, Олесь Довгий, Максим Луцький, Сергій Глазунов. http://www.wz.lviv.ua/articles/106237 Tue, 15 May 2012 21:34:07 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106238 У XIV столітті за нього можна було купити три десятки корів. Фото volynnews.com У селі Полонці неподалік Луцька місцеві археологи знайшли справжній скарб — 29 срібних монет. Науковці ідентифікували знахідку — це так звані празькі гроші, відчеканені наприкінці XIV - на початку XV століття за чеських королів Вацлава IV та Карла І. Три монети з цієї колекції залишаються невпізнаними. «Такий скарб бачу вперше за 10 років, відколи працюю археологом. Празькі гроші – це «долар» XIV-XV ст. Українське слово «гроші» походить якраз від празьких ґрошів. Раніше археологи знаходили по одній-дві монети, але щоб одразу цілий скарб знайти – це фантастика!”, - каже директор ДП “Волинські старожитності” Олексій Златогорський. Знахідку називає скарбом, а не загубленими монетами. “Їх знайшли у житлі. Значить, власникові цих монет треба було їх заховати», - пояснює. Розкопки проводили на березі річки Чорногузки у селі Полонці Луцького району, де розташоване багатошарове поселення – від доби бронзи до Середньовіччя. Під час розкопок археологи знайшли кераміку давньоруських часів, уламок середньовічної свинцевої пломби і залізне кресало. Натрапили й на монети: два срібні динари польського короля Сигизмунда ІІ Августа та срібний гріш Альбрехта Гогенцоллерна, першого пруського герцога і останнього великого магістра Тевтонського ордену. У східній частині розкопок дослідники Михайло Вашета та Василь Баран натрапили на землянку давньоруських часів. У кутку стояла піч, де розводили вогонь для обігріву та приготування їжі. Біля однієї стіни раптом щось блиснуло. Це була срібна монета. Археологи взялися пересіювати ґрунт. Як виявилося, недарма. «Еталонний «пражак» важив 3,96 грама. Ці монети слугували платіжним засобом у XIV-XVII століттях, бо мали високий вміст срібла. За один празький гріш у ті часи можна було купити корову, - розповів газеті “Волинь-Нова” Михайло Вашета. - Ми знайшли лише залишки скарбу. Решту розтягли «чорні археологи», які давно облюбували поселення у Полонці”. Дослідники припускають, що монети їхній власник міг заховати, коли на поселення напали татари. Або ж під час так званої Луцької вій­ни 1431 року, коли війська польського короля Ягайла обложили місто, яке обороняли прихильники князя Свидригайла. Поляки так і не змогли взяти місто, а от наляканий власник грошей вирішив заховати їх до кращих часів. Які для нього, вочевидь, так і не настали... Знахідку передадуть у Волинський краєзнавчий музей. http://www.wz.lviv.ua/articles/106238 Tue, 15 May 2012 21:35:06 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106239 Розгляд касаційної скарги Юлії Тимошенко перенесли аж під завершення Євро-2012 Фото «Української правди» Політичну вибірковість українських судів, про яку нині говорить весь світ, у вівторок вкотре продемонстрував Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Він невмотивовано переніс на півтора місяця касаційний розгляд скарги захисту Юлії Тимошенко на рішення Печерського й Апеляційного судів. Оборонці екс-прем’єра вважають це свідомим, в угоду владі, затягуванням справи, мета якого – ускладнити життя лідеру опозиції, «утихомирити» міжнародну спільноту, яка широким фронтом виступає за відновлення політичних і громадянських прав Тимошенко... Касаційну скаргу на початку року подав адвокат екс-прем’єра Олександр Плахотнюк. Він просив Вищий спеціалізований суд скасувати вирок Печерського і ухвалу Апеляційного судів щодо Тимошенко, а порушену проти неї кримінальну справу з «газового» питання закрити – за відсутністю складу злочину у діях своєї підзахисної. Адвокат наводив аргументи для виправдання Тимошенко: суд першої інстанції розглядав справу однобоко, грубо порушував принцип рівної змагальності сторін, позбавляв підсудну можливості знайомитися з матеріалами справи і належним чином захищатися… Розгляд касаційної скарги призначили на 15 травня, в останній можливий термін, передбачений Кримінально-процесуальним кодексом. Однак і цього дня Тимошенко не дочекалася оцінки рішень судів двох нижчих інстанцій. У Вищому спеціалізованому суді вкотре зважили на клопотання представників державного звинувачення і вирішили перенести цей розгляд аж на 26 червня. Це рішення присутні у судовій залі народні депутати від опозиції зустріли вигуками «Ганьба!»… Перенесення розгляду касації суд мотивував тим, що Тимошенко відсутня у залі, а ще – потребою вивчити додаткові матеріали. Захисник екс-прем’єра Сергій Власенко вважає ці причини надуманими. Він нагадав, що присутність на касаційному розгляді є правом особи, а не її обов’язком. Тимошенко від цього права відмовилася, письмово попросила суд розглядати справу за її відсутності. Власенко вказав також на алогічність дій суддів. Коли владі потрібно було якнайшвидше посадити Тимо­шенко за ґрати, суддя Печерського райсуду Родіон Кірєєв проводив засідання у спринтерському темпі, вони тривали іноді до 22-ї години вечора. Тоді судді на прохання про перенесення судових засідань не зважали. Коли ж тепер розглядають правомірність цього вироку, чомусь вирішили «тягнути гуму»… - Рівень маразму у розгляді справи Юлії Володимирівни все більше і більше зростає, – сказав Сергій Власенко. – Суддям зараз потрібно затягувати розгляд справи, розуміючи, що є певний тиск європейського співтовариства. Несподівана пауза у касаційному розгляді, зауважують експерти, мала на меті вгамувати міжнародні «пристрасті по Тимошенко» на час Євро-2012 (воно завершується 1 липня). А також – загальмувати подачу її скарги до Європейського суду з прав людини. Однак соратники Тимошенко сповнені рішучості продовжувати боротьбу. - Я звертаюся до Януковича, – заявив Сергій Власенко. – Якщо ви думаєте, що сьогоднішнім рішенням закрили нам дорогу в Європейський суд, то ви помиляєтеся! Захист екс-прем’єра готує подання в Європейський суд з проханням розглянути скаргу Тимошенко про порушення її прав невідкладно, не чекаючи рішення Вищого спецсуду – позаяк ця інституція, порушуючи закон, відверто затягує час. Своє звернення адвокати проілюструють хронікою судових процесів, коли, в одному випадку, служителі Феміди «гнали коней», в іншому – «тягнули волинку». Коментар для «ВЗ» Микола СІРИЙ, адвокат Юлії Тимошенко Довіра до судових рішень базується на їхній законності, обґрунтованості. На жаль, вівторкове рішення Вищого спеціалізованого суду щодо перенесення розгляду справи стосовно Юлії Тимошенко не викликає довіри. Воно не містить жодної мотивації, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Цим рішенням Вищий спеціалізований суд пропонує, м’яко кажучи, доволі викривлено розуміти норми Конституції і Кримінально-процесуального кодексу. Будь-яка особа, права якої обмежені, порушені, може звернутися до вищої касаційної інстанції і щонайшвидше отримати правову визначеність щодо себе, щодо своїх порушених прав і свобод. Це право є пріоритетним над усіма іншими правовими позиція­ми, які можуть виникати у цій справі. Тимошенко у визначений спосіб заявила, що просить розглядати заяву без неї. Відповідно вона не вважає за необхідне реалізовувати своє право на участь у судовому засіданні, своєю заявою вона підтвердила, що повністю довіряє своєму захистові – відтак не було жодних правових підстав для перенесення справи. Суд був зобов’язаний її розглядати щонайшвидше, вийти на рішення і тим самим забезпечити правову визначеність щодо прав і законних інтересів Юлії Тимошенко. Всі судові інстанції мають демонструвати однакову позицію, дотримуватися розумних строків розгляду справ. Якщо так поспішав суд першої інстанції, поспішав Апеляційний суд, то також має поспішати і суд касації. Має бути єдина логіка. Якщо її немає, то це і дає підстави говорити про політичність даного процесу. Те, що Вищий спеціалізований суд не бажає швидко розглядати справу, не прагне до правової визначеності, дає підстави звертатися Юлії Тимошенко до Європейського суду з прав людини. В її діалозі з ним щодо незаконного затримання і взяття під варту стоїть питання про застосування 18 статті Європейської конвенції, яка ставить під сумнів правомірність і ефективність роботи юридичної системи. Якщо Вищий спеціалізований суд демонструє, що він не виконує своєї функції, то це ще одне підтвердження того, що судова система в Україні не працює. А тим часом… Екс-прем’єр Юлія Тимошенко відмовилася від медичних процедур у центральній клінічній лікарні №5 м. Харкова – через те, що деякі ЗМІ, порушуючи її права, оприлюднили список цих процедур, який є конфіденційною інформацією. У Міністерстві охорони здоров’я заперечили, що причетні до «витоку інформації». http://www.wz.lviv.ua/articles/106239 Tue, 15 May 2012 21:36:43 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106241 З 27 травня скасують чотирнадцять поїздів, які йшли через Львів Укрзалізниця заявила, що інформація про те, що із введенням нового графіка руху на маршрутах між Києвом, Львовом, Харковом та Донецьком відміняються нічні поїзди для того, щоб пересадити пасажирів та заповнити денні швидкісні експреси, не відповідає дійсності. Але потягів все ж поменшає. Більше того, між деякими містами не буде прямого сполучення, тож людям, які, скажімо, з Харкова їдуть у Трускавець чи Карпати, доведеться їхати до Львова, а звідси пересідати на інші потяги чи автобуси. Ще одне нововведення — якраз на літній сезон скасовують один із поїздів до Херсона. Як повідомляють у прес-центрі Львівської залізниці, у новому розкладі, що буде діяти з 27 травня, передбачено три пари денних швидкісних поїздів Hyundai Rotem (у розкладі це потяги №157/158), а також новий поїзд підвищеної комфортності № 809/810 Львів – Мукачеве – Львів. Як уже писав “ВЗ”, фірмовий поїзд № 92/91 Львів – Київ курсуватиме за іншим маршрутом (через Червоноград, Ковель, Сарни) і прибуватиме до Києва лише о 10.38. Така зміна графіка обурила багатьох людей, які звикли користуватись цим потягом, адже якщо раніше він був у дорозі трохи більше як вісім годин, то тепер буде майже тринадцять. “До Києва їжджу принаймні раз на місяць. І намагаюсь брати квитки саме на 92-й, хоча він дещо дорожчий. Бо це один із небагатьох поїздів, які у нас у нормальному стані. Уже якщо нема квитків на цей потяг, беру на інший, - каже львів’янин Михайло. – Новий графік 92-го мені абсолютно не підходить, бо приходить до Києва надто пізно. Більшість людей, які їхали ним у справах, пересядуть на інші поїзди, а цей буде їздити напівпорожній. А через кілька місяців його знімуть як збитковий. Розклад “хюндаїв” мені видається непродуманим. Перші поїзди мали б вирушати зі Львова і з Києва хоча б о п’ятій ранку, щоб о десятій вже бути на місці”. Які поїзди скасовують? №45/46 Львів – Адлер №21/22 Маріуполь – Львів №97/98 Львів – Київ №115/116 Харків – Трускавець №127/128 Кременчук – Знам’янка – Львів №133/134 Луганськ – Львів №137/138 Івано-Франківськ – Київ №141/142 Чернівці – Івано-Франківськ – Москва №147/148 Львів – Київ №169/170 Київ – Львів №253/254 Київ – Львів №268/267 Львів – Херсон №349/350 Яремча – Харків №351/352 Одеса – Чернівці http://www.wz.lviv.ua/articles/106241 Tue, 15 May 2012 21:40:38 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106242 Львівське обласне Товариство українських студентів-католиків «Обнова» і монахи Студійського уставу запрошують молодих християн на щорічну пішу прощу до Свято-Успенської Унівської лаври — одного з найстаріших відпустових місць в Україні. Проща відбудеться 18–20 травня. Цього року вона присвячена 120-й річниці з дня народження Патріарха Йосипа Сліпого. Проща розпочнеться 18 травня о 7.00 Божественною літургією у храмі св. Архістратига Михаїла на вулиці Винниченка у Львові та продовжиться пішою ходою до Унева. Загалом прочани пройдуть понад 60 кілометрів. Колону супроводжуватиме медичний персонал, МВС та велогрупа. Маршрут прощі пролягатиме через село Романів, де буде ночівля. У святу обитель прочани прибувають 19 травня ввечері. Тоді ж відбудуться нічні чування, які триватимуть до ранку: молитви, сповідь, благословення чудотворною іконою, похід зі свічками на Чернечу гору. У неділю, 20 травня, проща закінчиться Архієрейською літургією. Організатори радять взяти з собою теплий одяг, змінне зручне взуття, дощовик, спальний мішок та килимок до нього, по можливості – намет. У рюкзак бажано покласти також молитовник, ліхтарик, панамку, крем від сонця, лейкопластир, ложку, миску і горнятко. Важкі речі буде везти автомобіль. Люди, які уже багато років ходять до Унева на відпуст, кажуть, що енергії, якої там набираються, вистачає на цілий рік. У селах, через які ідуть прочани, їх зустрічають місцеві жителі. Часто біля церков накривають столи. Бабусі виносять свіже молоко і теплі страви. Прочани кажуть, особливо їм смакує вода з криниць, яку доводиться набирати дорогою. На фото: Маршрут до Унева пролягає через поля. http://www.wz.lviv.ua/articles/106242 Tue, 15 May 2012 21:42:34 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106243 Протягом чотирьох місяців зареєстровано понад 300 випадків смертельної недуги Тернополянин придбав на стихійному ринку хом’ячка. Протягом трьох місяців сім’я не могла натішитися домашнім улюбленцем, аж раптом він почав виявляти не властиву для такої тваринки поведінку: метався по клітці, кидався на господарів та кусався. Виявилося, гризун хворий на сказ. У ветеринарній службі повідомили, що це третій випадок страшної хвороби у домашніх тварин від початку року. Після скарги господарів скаженого хом’ячка у місті заборонили несанкціоновану торгівлю тваринами. Боротися з горе-продавцями зобов’язали муніципальну охорону та обласних правоохоронців. За останні три роки напади тварин на людей у Тернополі збільшилися в кілька разів. Якщо минулого року там зафіксували понад 700 покусаних тваринами людей, то протягом чотирьох місяців нинішнього року зареєстровано понад 300 випадків. Ветеринари кажуть, що основні перенощики сказу – бездомні тварини. Проте домашні улюбленці від страшної недуги не застраховані, тож лікарі наголошують: якщо вас покусав або подряпав чотирилапий друг – негайно зверніться до медичної установи. http://www.wz.lviv.ua/articles/106243 Tue, 15 May 2012 21:44:19 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106244 Київський зоопарк у народі називають територією смерті. За минулий рік тут загинуло понад десять тварин, ще троє вже цього року. Днями у столичному звіринці зафіксували чергову смерть – від стресу помер павич. Проте є і радісна новина — колекцію зоопарку поповнить слон. Фото з сайту kyiv.comments.ua «Павич помер від розриву серця, – розповів директор зоопарку Олексій Толстоухов. - Це був стрес. Відвідувачам не варто кричати, махати руками і робити різкі рухи поблизу тварин». Та найприємнішою новиною стало повідомлення про те, що у столичний зоопарк наприкінці травня привезуть шестирічне слоненя, яке замінить Боя, що помер декілька років тому. Супроводжувати маля у Київ буде директор зоопарку Олексій Толстоухов. «Слонів такого розміру перевозять або автотранспортом, або літаком, - зазначив керівник звіринцю. - Але як і звідки ми його будемо везти, поки таємниця. Розповім, коли він буде тут. Ведемо переговори також про самочок. Дві слонихи будуть коштувати 350 тисяч євро. Шукаємо спонсора, який оплатить їхню вартість». А ось купівлю слоненяти, яке коштує 100 тисяч доларів, як і обіцяв, оплатив екс-мер Києва Олександр Омельченко. Він і дасть ім’я новому мешканцеві зоо­парку. На фото: Вартість нового вухатого жителя Київського зоопарку — 100 тисяч доларів. http://www.wz.lviv.ua/articles/106244 Tue, 15 May 2012 21:45:23 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106245 Пляшка з-під квасу «поставила на вуха» Запоріжжя. 14 травня у Запоріжжі, на проспекті Леніна, пролунало щось схоже на постріл. У цю мить повз одну з металевих урн для сміття проходила дівчина. Невідома рідина облила її з ніг до голови... Хтось із перехожих негайно зателефонував у місцеве видання та повідомив про спрацювання “вибухового пристрою”. Через кілька хвилин повідомлення про “теракт” з’явилися у стрічках новин усіх місцевих інформагенцій. На місце події виїхали репортери та правоохоронці. Ще через кілька хвилин міліціонери відтистнули репортерів та перехожих подалі, оточили урну та викликали саперів. Люди, які “помиляються лише раз”, з великими пересторогами витягли з урни... пластикову пляшку з-під квасу із залишками цього напою. Хтось, зрозуміли правоохоронці, кинув недопитий квас в урну, пляшка не витримала тиску продуктів бродіння та луснула... Хоча повідомлення про теракт виявилося хибним, зауважили в управлінні зв’язків з громадськістю МВС, міліціонери подякували запорожцям за пильність та заохотили надалі телефонувати на номер 102 у разі знахідки підозрілих предметів. http://www.wz.lviv.ua/articles/106245 Tue, 15 May 2012 21:46:03 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106233 В Україні розпочалося Зовнішнє незалежне оцінювання Виходячи з дому, перевіряю документи: посвідчення громадського спостерігача є, паспорт при мені. Не перший мій похід на ЗНО, тож чітко знаю: якщо забуду щось, закінчиться моє спостереження перед дверима пункту тестування... Знайти заповітний пункт нескладно. Якщо в бік якогось навчального закладу тягнеться безперервна вервечка молоді з батьками — точно там ЗНО. Хоча вступникам радять перестрахуватися. І знайти свій пункт заздалегідь, а у день «Х» прямувати на вступ проторованим шляхом... Я ж спостерігач, тож маю право іти, куди захочу. Стою на роздоріжжі — піду наліво, потраплю у школу №45, піду направо — дійду до школи №83. В обох сьогодні тестування. Вирішую повернути праворуч. Перед школою №83 — наповп. Усередину ще нікого не пускають. Вхід строго від 10.15 до 10.50. Хто запізнився хоч на хвилину, зайде в аудиторію лише наступного року. Підходжу до абітурієнтів. «Звідки ви?» - запитую абітурієнтку, що приїхала разом із мамою. «З Червонограда», - відповідають ті хором. Мама відверто хвилюється, вступниця ж переконує — не переживає зовсім. Наталя має намір стати медиком, тому хімія — важливий предмет у її «пакеті ЗНО». Інша вступниця Олена зі Львова, відійшла вбік. Дівчина аж зблідла. «Батьків не брала зі собою, хоч вони й хотіли підтримати мене перед пунктом. Але мені спокійніше, коли їх немає». Дічвчина до вступу готувалася з репетитором. Каже, трохи складно, бо ж тести цьогоріч відбуваються майже на місяць швидше. Після того, як у мене перевірили документи, беру участь у перевірці герметичності контейнера з тестовими зошитами. «ЗНО у цьому пункті тестування відбуватиметься у 17-ти аудиторіях. Ми чекаємо 253 вступників, - розповідає «ВЗ» уповноважений Українського центру оцінювання якості освіти Наталія Блажко. - Камер спостереження у школі немає, але при вході всіх перевірятимуть металошукачем». Заходжу в одну з аудиторій. Інструктори, тільки побачивши, прямують до входу. «А що, вже впускають? Зачекайте, ми вас маємо при вході зустрічати». «Я не учасник, а громадський спостерігач», - заспокоюю. Забігаючи наперед — пробувши у пункті тестування години дві, я пересвідчилася, що про абітурієнтів тут дбають. Вже під час тестування, коли стояла у коридорі, до мене підійшов черговий і перепитав, чи не заблукала і чи не шукаю свою аудиторію. Коли виходила з пункту тестування, до мене також підійшли, поцікавилися, чи поставили на моєму сертифікаті позначку. Навіть приємно стало, що з абітурієнткою переплутали. У старшого інструктора Мар’яни Пач розпитую, які вимоги до аудиторії. «Жодних плакатів, портретів, книг, які б могли допомогти вступникові в аудиторії, не може бути, - каже. - Відстань між партами має бути 1 метр 20 сантиметрів. У класі може бути не більше як 15 учнів. У декотрих пунктах тестування є спарені аудиторії, але тоді там працюють не два, а чотири інструктори. Ще одна обов’язкова умова – годинник». Інструктори показують – часомір є. Я вже не вперше на ЗНО. І практично завжди під кінець тесту виникала проблема з годинником. Напевно, техніка не витримує напружених поглядів вступників. Прямую до входу: чи не порушують там дисципліну і процедуру? Біля дверей всі притихли. Крізь скло видно тривожні очі вступників та їхніх матерів. Рахують хвилини до моменту відкриття пункту тестування. «Ще три, ще дві, можна». Відповідальний за пункт тестування директор школи №83 Роман Єзерський дозволяє відчинити двері. «По троє заходьте, хто має кому залишити мобільний, залишайте або здавайте його нам!» - командують при вході. Перелякані абітурієнти поволі заходять. «Документи витягніть з файлів, після перевірки підходьте до охоронця». Перевірка як при посадці у літак. Охоронець озброєний металошукачем. Перевіряє всіх, у кого виявив техніку, — просить залишити у спеціальному приміщенні. Дехто противиться: «А якщо його вкрадуть, а якщо не знайду, а як забуду?». - «Тоді чого ж ви його брали?» Інший, вже зайшовши у пункт тестування, хоче зробити дзвінок другові — а дзуськи. Відправляють ні з чим в аудиторію. Зі словами «то капєц!» обурений вступник попрямував на своє місце. Як пояснили мені потім у Львівському регіональному центрі оцінювання якості освіти, це було зайвим. Абітурієнтам достатньо було залишити мобілки в аудиторіях на спеціально відведених столах. У нашому пункті тестування усі вступники виявилися зібраними. Ніхто документів не забув, а дехто навіть прихопив більше, аніж треба, і представляв ще й ідентифікаційний код. У пункті чергували два медики. Прийшла абітурієнтка зі скаргами на сильний головний біль. «Не можу працювати, все пливе», - скаржиться Зіновія з Нового Роздолу. «То, напевно, від перевтоми», - кажуть медпрацівники. Дівчинка зізнається - цієї ночі не спала взагалі. «Я за фахом пекар, закінчила цього року училище, працюю у пекарні. Мала нічну зміну, а помінятися не змогла. А відразу після тесту знову іду на роботу. Мрію вступити в університет. З хімії репетитора не мала, але завдання мене не налякали. Ще більше години до кінця залишилося, а я вже 50 із 60 завдань зробила. Думала, складніше буде». Коментар для «ВЗ» Лариса СЕРЕДЯК, директор Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти Загалом по центру рівень відвідування тестуванння високий — 92 відсотки. Це майже на 10 відсотків більше, ніж торік. Починали ЗНО з хімії, тому що цього року у зв’язку з Євро-2012 тестування стартує швидше, школи ще працюють. На хімію реєструється менше осіб, ніж, приміром, на українську мову та літературу, тому і пунктів тестування потрібно менше. http://www.wz.lviv.ua/articles/106233 Tue, 15 May 2012 21:27:20 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106240 Ігнорування візиту українського прем’єра керівництвом Європейської Ради й Єврокомісії стало черговим сигналом для України Після заочного обміну «люб’язностями» між представниками Євросоюзу і президентом Віктором Януковичем (у відповідь на застереження про можливий політичний бойкот європолітиками «українських» матчів Євро-2012 і рекомендації на адресу Києва «забезпечити видимі покращення ситуації з Тимошенко» Янукович заявив: «Коли нам підказують, ми дякуємо, але дуже важливо, щоб нас не принижували, ми не любимо цього і не дозволимо») на розмову до Брюсселя полетів український прем’єр. Та тільки сподіватися, що візит Миколи Азарова змінить тон напруженого діалогу між ЄС і Києвом, було б наївно. А що в Європі не оминуть нагоди вкотре вказати українській владі на злеліяну нею «недодемократію», сумнівів не було... Недвозначним натяком у бік Киє­ва стала інформація про те, що під час дводенного (15-16 травня) візиту Азарова зустрітися з ним не виявили бажання ні голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, ні президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей. Як повідомило «Радіо Свобода», з посиланням на джерела в європейських дипломатичних колах, «лідери ЄС вирішили наразі не з’являтися публічно із представниками української влади». В офіційному повідомленні щодо брюссельського візиту Азарова прес-служба Кабміну анонсувала зустрічі прем’єра з керівництвом Євросоюзу. Проте у списку згадувалися лише прізвища президента Європарламенту Мартіна Шульца і комісара ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле. Як зауважила експерт Центру Карнегі у Брюсселі Ольга Шумило-Тапіола, Мартін Шульц представляє саме ту частину європейських політиків, які вважають, що навіть за критичної ситуації у двосторонніх відносинах Україна-ЄС Європі слід продовжувати діалог з Києвом. Але переоцінювати участь українського прем’єра у налагодженні такого діалогу не варто, кажуть експерти. Визначальні у цьому плані рішення ухвалюються не на прем’єрському рівні. Та й приліт Азарова до Брюсселя був не спробою знизити напругу у двосторонніх відносинах, яка починає зашкалювати, а лише черговим плановим візитом – для участі у засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС. На фото: У Брюсселі Азарову дали зрозуміти, що Євросоюз готовий продовжувати діалог з Києвом. Але на компроміси щодо демократії, дотримання в Україні прав людини і верховенства права не піде. http://www.wz.lviv.ua/articles/106240 Tue, 15 May 2012 21:38:44 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106247 Звідки узялася назва Галіція і що вона означала На сучасних картах не знайти ані Галичини, ані її латинського міжнародного відповідника – Галіції. Офіційно так йменувалися землі Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівської області, а також польських воєводств Малопольщі і Підкарпаття до 1918-го. Тоді на цій території існувало автономне королівство Галіції та Лодомерії зі столицею у Львові. Титул галицького короля носив імператор Австро-Угорщини. З тих часів минуло вже майже сто років, однак популярність назви Галичини-Галіції не втрачається. І сьогодні журналісти, науковці, пересічні громадяни вживають цей топонім у розмовній мові, причому він найчастіше вимовляється з сентиментом, з певною ностальгією і, водночас, надією. Вистачає, звісно, і противників назви. Здебільшого вони закидають їй якби німецьке походження. Але все одно Галіція живе. Так називають заводи, ЗМІ, готелі, торгові марки, ресторани, фірмові поїзди, спортивні споруди. Галіція – назва досить-таки загадкова. Де вона взялася, коли поширилася? Звісно, цими питаннями займався не один вчений, однак ніхто своїх доробків особливо не популяризував і, як результат, у більшості путівників та краєзнавчих довідників написано, що назва земель пішла від давнього міста Галича. Чи Галіція пішла від Галича, чи Галич від Галіції – питання на кшталт першості яйця чи курки. Більшості спаде на думку, що топонім Галичина утворився від назви пташки – галки. Саме її зображали на гербі давньої Галицької землі. На давній мініатюрі XIV ст. чорна галка на білому тлі прикрашає щит легендарного вождя мадярів – Арпада. Саме Арпад перевів свій народ через Карпати (з вірменської - “Чорна стіна”), тобто з Галіції, в Паннонію (на Закарпаття), після чого й засновується Угорщина. А от на гербі сучасного Галича галками й не пахне. Наперекір поширеному стереотипові, не було галки й на гербі Королівства Галіції, в ХІХ столітті. Не треба бути біологом, вистачить простої спостережливості, щоб зрозуміти – на тарчі з трьома коронами зображено крука, а не когось іншого. Крук у геральдиці – символ мудрості й довголіття. Можливо, Галіція якось пов’язана з кельтськими племенами галлів і галатів, які не лише хотіли захопити Рим, від чого той врятували лише гуси, а й активно розселялися по всій Європі. Отож, можливо, і у нашої Галіції є спільний корінь з іспанською Галісією, а відомі мультперсонажі Астерікс і Оберікс – наші далекі родичі? Сумнівно, хоча хто знає… В кельтській (давньоірландській) мові галл – “могутність”, “сила”. Сама назва Галич – не унікальна. Окрім найвідомішого нам прикарпатського Галича, існує однойменне місто – центр Костромської області в Росії, є також Галичі-села – в Орловській області, на Тернопільщині та в Словаччині. Можливо, там і мешкали галли та інші кельтські народи, які, між іншим, і навчилися першими солити сало. Принаймні так вважає скандально відомий публіцист Олесь Бузина і звертає увагу на те, що і слова «сало» та «сіль» - подібні. Натомість у мене сіль в галицькому контексті викликала дещо інші асоціації. «Галіц», «галац», «гальц», «зальц»…! Точно, «зальц» – це сіль німецькою. І в центрі Німеччини, в землі Саксонія-Анхальт, на річці Зале розташоване місто Гале – з часів раннього середньовіччя було основним соляним ринком Центральної Європи. І якщо в Гале сіллю торгували, то видобували її саме в Галіції! Власне тут, у Північному Прикарпатті, сконцентровані багаті поклади солі. Вже в ранньому середньовіччі її видобували у Велічці, Бохні, Соляних Горах, Долині, Дрогобичі. На гербі останнього ми й сьогодні можемо побачити 9 мір солі, на волинській тарчі – п’ять мір, на гербах Велічки та Бохні – жупничі знаряддя. За часів Казимира Великого, ядром держави котрого і була Галіція, до 70% доходів королівського скарбу прямо чи опосередковано формувалося завдяки, так би мовити, соляному сектору економіки – видобуток, торгівля, колосальний експорт. Навіть давня назва вулиці Руської у Львові – вулиця Соляників, свідчить, що переважна більшість її мешканців складалася з купців – торговців сіллю. Отож зруйнуємо ще один стереотип – чумаки за сіллю до Криму їздили. Їздили, але не наші. Ми ж не лише себе, а й пів-Європи сіллю забезпечували. Сіль раніше була продуктом надзвичайно важливим і, звісно, не тому, що всі полюбляли солоні страви. Попросту холодильників ще не існувало, хіба що глибокі пивниці з припасеним із зими льодом, тож засолювання було основним методом зберігання продуктів, а першочергово м’яса та риби. Отож купецькі каравани з цінним вантажем розтікалися по усій Східній Європі – на Русь, в Богемію, Священну Римську Імперію (хто не знає, наголошу: так називалася сучасна Німеччина, а не Італія), а через ґданськ «біле золото» потрапляло до міст балтійського союзу Ганзи і на Захід. Соляні жупи були надприбутковими підприємствами, які ще в XIV столітті могли утримувати власні шпиталі, виплачувати пенсії та ренти з інвалідності. Безперечно, і робота була не з легких – не було нормальних світильників, і в тунелях панувала темрява, не було ліфтів – і жупники спускалися вниз попросту на мотузках, не було вентиляції – панувала задуха і, що гірше, будь-коли могли вибухнути супутні гази. Для їх випалювання одягнуті в просмолені шкіряні балахони з каптурами жупники підносили смолоскипи під стелю і чекали на вибух, молячись, аби пережити його. Все ж такий «контрольований» вибух був значно безпечнішим, аніж неочікуваний, до котрого не вдалося б відповідно підготуватися. Найгірше ж було коням – подібно до білок в колесі, вони обертали здоровенні колеса, що піднімали й опускали вантажі – керати. Оскільки більшість кератів розташовувалися під землею, то коней туди спускали навічно – аж до смерті. З того часу й походить відоме сьогодні лише на селах порівняння “працювати, як в кераті”. Отож Галіція – і справді земля солі, але чому ж не Заліція? Немилозвучно? «В першу чергу тому, що в давнину німецька мова хоч і грала важливу роль, але зовсім не таку, як латина чи грецька, – розповідає доктор наук, знавець давніх мов, викладач УКУ Франциск Ковальський. – Саме останні були мовами науки, юриспруденції, міжнародного спілкування. Грець­кою галльос, гальс – сіль, солоний. До речі, в Австрії є й місто Гальштат – з середньовіччя відоме як центр солеваріння». Безперечно, значення грецької мови як мови Візантії для Східної Європи важко переоцінити. Зауважу, що і сама Австрійська імперія взяла свій герб (двоголовий орел) та назву від Візантії. На німецькій Австрія – Остерайх, буквально – Східний рейх, Східна імперія. Західна – зі столицею у Римі, Східна – у Константинополі, після падіння якого у XV столітті в “правонаступники” Візантії “записалися” одночасно і австрійці, і росіяни з амбітним Іоаном Васильовичем Грозним. А поки вони сперечалися за правонаступництво, галичани видобували сіль і заробляли на тому чималі гроші. На фото: Угорський вождь Арпад з чорною галкою. http://www.wz.lviv.ua/articles/106247 Tue, 15 May 2012 21:49:30 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106248 Франсуа Олланд офіційно став президентом Франції. Урочисту присягу він склав у Єлисейському палаці. Кортеж Олланда у супроводі поліції кілька разів зупинявся на червоне світло і пропускав пішоходів, поки їхав з району Парижа, де живе новий президент, до палацу. Біля Єлисейського палацу Олланда зустрічали прихильники Ніколя Саркозі, які прийшли попрощатися з ним і скандували «Спасибі, Ніколя!». Як оголосив глава Конституційної ради Жан-Луї Дебре, Олланд став сьомим президентом П’ятої республіки. У своїй першій промові президента Олланд віддав данину попередникам: «Шарль де Голль служив величі і суверенітету Франції, Жорж Помпіду зробив національним пріоритетом промисловий розвиток, Валері Жискар д’Естен відновив модернізацію. Пам’ять Франсуа Міттерана особливо шаную, він стільки зробив для свобод і суспільного прогресу. Жаку Шираку дякую за відданість цінностям республіки, а Ніколя Саркозі бажаю успіхів у новому житті». Олланд для інавгурації обрав простий протокол, без зайвих урочистостей. Після закінчення церемонії оголосив склад уряду. А після обіду вирушив до Німеччини на зустріч з канцлером ФРН Анґелою Меркель, яка перед цим сказала, що чекає на нового лідера Франції «з розпростертими обіймами». http://www.wz.lviv.ua/articles/106248 Tue, 15 May 2012 21:50:44 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106249 На Філіппінах живе трохи більше ста мільйонів людей. Країна - на 12-му місці у світі за кількістю населення. Її територія — невелика. Дохід на душу населення низький, тому питання з житлом часто стає критичним. Багато «хат» зроблені з шматків бляхи чи навіть картону, обтягнутого поліетиленом. Багато хто живе на вулицях, під мостами. Але найдивніше місце оселі - столичне Північне кладовище в Манілі. Цвинтар - не лише останній притулок для мертвих, а й житло для більш ніж десяти тисяч живих манільців. Від центрального входу в глиб цвинтаря веде широка дорога, якою проїжджають похоронні процесії. Чим далі від центрального входу, тим більше «населених» гробів. Багато хто живе з дозволу родичів померлих, домовившись про догляд за могилою. Чимало сімей живуть на могилах родичів. Життя тут протікає, як і у будь-якому іншому населеному пункті: дорослі перуть, лагодять щось, готують, діти граються. Усі підробляють на кладовищі. Хтось працює водієм на катафалку, хтось копає могили, хтось доглядає за мавзолеями багатих сусідів. Діти заробляють тим, що носять труни за 50 песо. http://www.wz.lviv.ua/articles/106249 Tue, 15 May 2012 21:51:46 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106250 Фігура кінодіви і секс-символу минулого століття Мерилін Монро, грайливо притримуючи спідницю (на фото), з усмішкою зустрічає відвідувачів ресторану на терасі готелю “Карлтон” у французькому Канні. “Еталонна” блондинка та гламурна героїня усіх часів і народів цього року стала символом однієї із найвідоміших “кінотусовок” Європи і світу — Каннського кінофестивалю. “Навіть через 50 років після смерті Мерилін залишається однією із головних фігур світового кіно, вона – вічне втілення грації, таємниці і спокуси”, - так пояснили вибір символу в офіційному релізі фестивалю. 65-те свято кіноманів розпочнеться сьогодні, 16 травня, і завершиться 27 числа. На французький Лазурний берег з’їдеться понад 4 тис. 600 кінокритиків і світських репортерів. Господинею церемонії відкриття стане Береніс Бежо, яка виконала одну із головних ролей в оскароносному фільмі “Артист”, а відкриють фестиваль показом нової стрічки американського режисера Веса Андерсона “Королівство повного місяця”. У фільмі знялося сузір’я голлівудських акторів — Едвард Нортон, Брюс Вілліс, Білл Мюррей, Френсіс Макдорманд. Журі Канна очолить знаменитий італійський режисер Нанні Моретті. Під його керівництвом оцінять 22 кінострічки конкурсної програми. Головного ньюсмейкера і скандаліста кількох минулих років Ларса фон Трієра цього року на фестиваль не запросили. Проте непогані шанси замінити його на цій посаді у режисера Бернара-Анрі Леві з фільмом “Клятва Тобрука” про загибель Муаммара Каддафі. Режисер запросив на спецпоказ 25 травня чотири ключові фігури лівійської революції. Кого саме — наразі не відомо. Не виключені “сюрпризи” також від одного із членів журі фестивалю - Жана Поля Готьє. Адже талановитий кутюр’є більше розуміється на моді, ніж на кінематографі.. http://www.wz.lviv.ua/articles/106250 Tue, 15 May 2012 21:52:56 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106251 Екс-губернатор Массачусетсу Мітт Ромні (на фото) випереджає на 3% президента США Барака Обаму, свідчать результати опитування телеканалу CBS і газети The New York Times. За лідера внутріпартійних перегонів республіканців готові проголосувати на президентських виборах 46% виборців, а за Обаму - 43%. За підсумками попереднього опитування, проведеного у квітні, за Обаму і Ромні були готові проголосувати по 46% виборців. У березні Обама випереджав Ромні — 47% проти 44%. За даними CBS і The New York Times, стан економіки найбільше хвилює американців. 62% заявили, що економіка — найважливіше питання, на другому місці — дефіцит бюджету, на третьому — медицина. 67% опитаних вважають, що економіка країни «в поганому стані», 32% - «в хорошому». Вибори президента США відбудуться 6 листопада. http://www.wz.lviv.ua/articles/106251 Tue, 15 May 2012 21:53:51 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106252 Колумбійсь­ка мафія почала активно використо­вувати сильний наркотик, який перетворює людей на слухняних зомбі, готових виконувати все, що їм скажуть. Речовина під назвою скополамін дістала серед місцевих назву «Подих диявола». Наркотик не має ні смаку, ні запаху. Переважно ним користуються колумбійські злочинці, підмішуючи його в їжу чи напої жертвам. Після прийому скополаміну люди не пам’ятають нічого, що відбувалося з ними протягом двох-трьох діб. Траплялося, що жертви прокидалися не лише без грошей, а й без органів. Як розповіла одна з жертв, на вулиці до неї підійшов чоловік і попросив показати дорогу. Потім пригостив соком з підмішаним наркотиком. У результаті дівчина сама відвела злочинця додому, віддала всі гроші та цінності. http://www.wz.lviv.ua/articles/106252 Tue, 15 May 2012 21:55:23 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106246 У Львові вирішиться, чиї письменники – України, Польщі чи Німеччини, –найкраще володіють м’ячем. Фото sumno.com Літературні збірні трьох країн – України, Польщі і Німеччини – приїхали до Львова, щоб визначити остаточну долю Міжнародного кубка письменників з футболу-2012. Близько 50 літераторів мандрують футбольними полями, озброївшись футбольним м’ячем та власними творами, у рамках проекту “Книга грає у футбол”. Письменницькі матчі вже відбулися в Берліні та Кракові. Сьогодні, 16 травня, на стадіоні Західної української академії футболу ФК “Карпати” (вул. Княгині Ольги, 3) пройдуть три матчі за принципом «кожна команда з кожною». А ввечері у клубі Rafinad People відбудеться читання-пенальті за участю всіх команд, коли письменники, позбувшись футбольної форми, покажуть, на що здатні на літературному полі. Українській команді ще жодного разу не вдавалося вийти з футбольного поля переможцем. Капітан збірної письменник Сергій Жадан пояснює це і тим, що у них, на відміну від німецької та польської збірних, нема професійного тренера, і браком кадрів. Чимало письменників вибули з активу команди через травми, зокрема Євген Положій та Фоззі. Наразі лідирує команда Німеччини. - Футбол – хороша справа, яка приваблює зовсім різну цільову аудиторію, - зазначає президент Союзу письменників міжнаціональної згоди Федеративної Республіки Німеччина, організатор турніру Володимир Сергієнко. - З одного боку - футбольні вболівальники, з іншого – письменники. Їхнє поєднання розширює горизонти та аудиторію набагато інтенсивніше, ніж це могли б зробити шахи чи волейбол. Письменники спілкуються між собою, знайомлять один одного зі своїми країнами, руйнують стереотипи. Капітан літературної збірної з Польщі Збіґнєв Мастернак зізнається, що, якщо кількох українських літераторів він знав і до початку футбольної епопеї, то з жодним німецьким колегою по літературі його збірна знайома не була. “З нас, до цього львівського матчу, ніхто не був в Україні, - розповідає капітан Літературної збірної Німеччини Крістоф Нуссбауемедер. - З одного боку, грає­мо у футбол, і це змагання, яке часто проходить доволі агресивно, хоч і чесно. Але інша складова – зустрічі, спілкування до і після гри. У нас зароджується розуміння чужої культури. Останні тижні в Німеччині присутність України в медіа-просторі була надзвичайно потужною, зокрема звучать заклики бойкотувати Євро-2012. До приїзду сюди знали про те, що відбувається в Україні лише з газет, зараз маємо можливість побачити все на власні очі і скласти власне враження. Чи треба бойкотувати Євро-2012, чи матиме це вплив на країну і чи зможе це посприяти позитивним змінам тут, не знаємо. Ми – гості українських письменників, у жодному разі – не влади. Для нас важливо пізнати один одного. Приїхали сюди для того, щоб зрозуміти країну, народ, скласти власну думку про Україну. Наразі враження у нас хороші”. На фото: Українська збірна письменників на чолі з Сергієм Жаданом наразі програє, але львівський матч може внести свої корективи у літературно-футбольну турнірну таблицю. http://www.wz.lviv.ua/articles/106246 Tue, 15 May 2012 21:47:33 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106253 Книжки австрійської дитячої письменниці Крістіне Нестлінґер – це саме те, що треба вчасно дати дитині до рук, щоб вона полюбила читати. Гумор Нестлінґер, її відвертість та відкритість, розуміння дитячої психології, вміння знайти правильну тональність у спілкуванні – усе це робить книжки письменниці справжніми друзями тих, хто дорослішає. Для українського підлітка-читача ім’я Нестлінґер пов’язане перш за все із книжкою «Маргаритко, моя квітко». Хоча українською перекладені й інші книжки Нестлінґер («Конрад, або Дитина з бляшанки»; «Пес іде у світ»; «Начхати нам на огіркового короля!»; «Гном у голові»; «Летіть, хрущі!»; «Обзивають мене Мурахоїдом», видавництва «Веселка» і «Теза»). Кілька років тому у «Високому Замку» виходив матеріал про те, які книжки користуються найбільшим попитом у дитячо-юнацьких бібліотеках. І виявилось, що дівчата-підлітки захоплені «Маргариткою» Нестлінґер. Це було видання львівської «Піраміди», здійснене 2004 року. Проблеми перехідного віку, любов, психологічні травми, проблеми у сім’ї та вміння давати собі з усім цим раду – ці теми і те, як про це говорить Нестлінґер, створило на книжку неабиякий попит. Було з чого подивуватися – автором книжки, яку сучасні дів­чата передавали з рук у руки, є ровесниця бабусь теперішніх підлітків. Крістіне Нестлінґер народилась 1936 року у Відні, вона є дитиною війни, бо, як згадувала, «у дитинстві на мене як слід нагнали страху бомбами, росіянами, фюрером та щурами у нашому підвалі»… І ось – нове видання, 2012 року, тепер – від іншого львівського видавництва, «Урбіно». Цікаво, що у довідкових матеріа­лах про письменницю ця книжка, надзвичайно популярна в Україні, згадується рідко. Чому так? Як автор сама ставиться до своєї «Маргаритки»? – …Я люблю мою Маргаритку, а чому її згадують рідко, не можу пояснити. – Чи зберігаєте ви дотепер дитячі книжки свого дитинства? – Ні, не зберігаю. В дитинстві я декілька разів пережила бомбардування, після такого не залишається книжок, а пізніше, у повоєнні роки, теж не було дитячих книжок. А тоді я вже читала досить багато книжок для дорослих. – Траплялися роки, коли у вас виходило по три-чотири книжки. А були «безкнижні» роки. З чим це пов’язано? – Можливо, це пояснюється так: я завжди писала, а інколи минає досить багато часу, поки вийде книжка, інколи це відбувається швидше. В результаті, за один рік виходить, можливо, три чи чотири книжки, в інший рік – жодної, але це не означає, що я не писала. – Скільки місяців зазвичай минає в Австрії після здачі тексту видавцеві – і до виходу готової ілюстрованої книжки у світ? – Теж по-різному. В середньому, я б сказала, – рік. Може бути довше, але набагато коротше практично не буває. Один рік точно. – Як можна написати сотню книжок за сорок років? У якому режимі ви працюєте? Чи переписуєте готовий текст? Чи багато правок вносите? – Тепер я працюю набагато менше, ніж раніше. Рaніше я працювала цілий день, від ранку до пізнього вечора. Не маю чітких правил. Бувають дні, в які я не працюю, бувають – коли працюю багато; я не маю начальника, який давав би мені завдання. Коли мені не хочеться, я нічого не роблю. А щодо переписування текс­ту – так, я дуже часто переписую текст. – Чи зберігаєте ви свої записнички? Чи є у вас потреба носити зі собою записну книжку і щось туди записувати? – Я не зберігаю нотатників. Я взагалі нічого не зберігаю, я не та людина, яка накопичує речі, і, закінчивши книжку, я викидаю все, усі пов’язані з нею нотатки, і стираю в комп’ютері все, коли книжка вийшла друком. Такого нотатника, так би мовити, щоденника, щоб у нього щось записувати, я не веду. – Чи усі діти у вашій сім’ї росли та ростуть на ваших книжках? – Ні, мої онуки живуть у Бельгії і не читають німецьких книжок, їм це заважко. Мої власні діти? Не знаю, ніколи не питала їх, чи читають вони мої книжки. Але інколи вони в них таки зазирали… – Чи читаєте ви зараз дитячі книжки? – Час від часу я читаю дитячу книжку, коли мені присилає її видавництво, з яким я співпрацюю, але загалом я не читаю дитячих книжок. – Складіть, будь ласка, список ваших улюблених дитячих письменників. – Я не маю улюблених дитячих письменників. Довідка «ВЗ» Крістіне Нестлінґер – австрійська письменниця, одна з найвідоміших дитячих письменниць сучасності, лауреат понад 30 літературних премій, австрійських та міжнародних. У 1984 році вона отримала медаль Ганса Крістіана Андерсена – найвищу нагороду у дитячій літературі, а у 2003 році стала першим лауреатом премії Астрід Ліндґрен. Має у своєму доробку сот­ню виданих книжок. Серед них: «Вогняно-руда Фредеріке», «Чоловік для мами», «Лілліпоп», «О, чорт! Щоденник Юлії», «Хуго, дитина у розквіті років», «Летіть, хрущі!», «Пес іде у світ» та багато-багато інших, призначених не лише для дітей та підлітків. Від редакції: автор та редакція «ВЗ» вдячні видавництву «Урбіно» за можливість поставити запитання та отримати відповіді від письменниці. Переклад, як і переклад книжки, Ольги Сидор. http://www.wz.lviv.ua/articles/106253 Wed, 16 May 2012 10:56:32 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106254 Літературний світ готується до вручення поважної премії дитячому письменнику Літературна премія «Великий Їжак» продовжує всеукраїнський тур фіналістів. Церемонія нагородження найкращого дитячого автора відбудеться у Жовкві 25 травня під супровід зіркових виконавців. Президент премії Маріанна Кіяновська наголошує, що «Великий Їжак» має усі шанси стати яскравим брендом, знаком якісної літератури для дітей, адже об’єднує найкращі творчі сили і народжує нові проекти. «Літературна премія «Великий Їжак» – перша українська недержавна премія, якою відзначатимуть сучасних авторів найкращих україномовних книг для дітей, незалежно від місця проживання автора та місця видання книги, – розповіла «ВЗ» президент та член журі премії, письменниця, перекладач Маріанна Кіяновська. – З-понад ста заявок журі сформувало короткий список із дев’яти книжок: Юрій Бедрик, «Тьотя Бегемотя»; Валентин Бердт, «Мій друг Юрко Циркуль»; Василь Голобородько, «Віршів повна рукавичка»; Михайло Григорів, «Зелена квітка тиші»; Сашко Дерманський, «Чудове Чудовисько в Країні жаховиськ»; Дзвенислава Матіяш, «Казки П’ятинки»; Олекса Росич, «Джованні Трапатоні»; Марина Павленко, «Русалонька із 7-В» та Роман Скиба, «Баламутинки». Фіналісти премії презентують свої твори у все­українських турах. Це дає змогу популяризувати українську дитячу книгу по всій Україні». «Маріанна Кіяновська робить велику справу. Вона заснувала незалежну премію, яка піднімає кращі здобутки дитячої літератури, – сказав фіналіст премії, поет Михайло Григорів. – У державному річищі пошуку кращих творів літератури – застій. Премії, які були присуджені під егідою держави, важко назвати значущими. Адже їхні переможці зазвичай невідомі. Вони відсутні у суспільній свідомості і не формують світогляду україн­ців. «Великий Їжак» переламує прикрість ситуації. Популяризація доброї літератури стимулює дитяче читання і дитячу творчість, а у перспективі дасть Україні інтелектуально і духовно сформовану молодь». Ім’я переможця літературної премії «Великий Їжак» буде оголошено 25 травня. «Ведучі церемонії співак Назар Савко та член комітету і співзасновник премії, письменниця, головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка організують дійство на перегуках творів дев’ятки фіналістів, – наголосила Маріанна Кіяновська. – Гостей церемонії потішать зіркові виступи. Дочка поета Грицька Чубая Соломія на вірші батька спільно з композитором Яною Іщук та «ГИЧ-оркестром» готують музичну програму «Скоромовка не для вовка». Тарас Чубай виконає кілька своїх композицій. На завершення свята до творчого гурту приєднається друг «Великого Їжака», переможець проекту «Голос країни» Павло Табаков – аби вручити премію переможцеві, а гостей потішити своїм виступом». Окрім грошової винагороди у розмірі 10 тисяч гривень, володар «Великого Їжака» поїде на Лейпцизький книжковий ярмарок-2013, а книгу-переможець розішлють по бібліотеках. На фото: Про премію “Великий Їжак” розповідають її фіналісти Михайло Григорів, Дзвінка Матіяш, а також президент нагороди Маріанна Кіяновська (у центрі). http://www.wz.lviv.ua/articles/106254 Wed, 16 May 2012 10:58:29 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106255 За день до інавгурації президента Володимира Путіна у Москві розігнали демонстрацію опозиції. Затримали 450 осіб, більшість з яких протягом кількох годин відпустили. Деяким вліпили вироки і штрафи. Днем пізніше посипалися чергові затримання, а наступного дня – перші арешти на 15 діб. Заарештовані - ті, що зазвичай: лівий діяч Сергій Удальцов, правник і блогер Олексій Навальний.
Ніхто на Заході не протестував, що новий-старий президент Росії Володимир Путін розпочинає свою каденцію з розгону опозиції. Яка не жбурляє каміння, не чинить безлад, а тільки хоче висловити свою думку про те, що Путін не є її улюбленцем. Але часто навіть цього російська опозиція не може зробити легально, бо не одержує дозволу на демонстрацію. Це чудовий привід для правоохоронців, аби з нелегальною демонстрацією розправитися силою. І що? І нічого. Мовчить німецька соціал-демократична партія, яка так голосно волає, вимагаючи звільнити Юлію Тимошенко, закликає до бойкоту Євро-2012 та ізоляції української влади. Мовчить парламент Італії, який днем раніше прийняв полум’яну ухвалу із закликом звільнити Тимошенко і навіть підтримав її кандидатуру на Нобелівську премію миру. Мовчить також Європейська комісія, члени якої через солідарність з Тимошенко не поїдуть на Євро-2012 в Україну. А деякі навіть у Польщу, аби їхній жест був іще помітнішим. Європейський Союз, і не тільки, зрештою, він, має проблему з єдиними стандартами прав людини. Росії і Китаю дозволено більше, Україні менше. З Білоруссю по-різному. Її вважають останньою диктатурою сучасної Європи. Але водночас є країни, готові робити з Мінськом бізнес, в ім’я прибутків заплющувати очі на порушення прав людини і навіть накладати вето на санкції стосовно білоруського режиму. В Україні відбуваються погані речі, а поводження з Юлією Тимо­шенко й багатьма іншими членами її уряду є скандальним. Однак Україна має легально діючу опозицію, в якої майже половина місць у парламенті. Цього немає у Росії, не кажучи вже про Білорусь. Україна й надалі має вільні ЗМІ. Ситуація з медіа погіршується, але навіть офіційні українські ЗМІ набагато плюралістичніші, ніж ЗМІ в Мінську чи Москві. В Україні є, нарешті, свобода зібрань, і ніхто не розганяє прихильників колишнього прем’єра, що демонструють перед колонією у Харкові, де вона сиділа, поки її не перевезли в лікарню. Такі самі демонстрації відбуваються по всій Україні, і якось влада їх терпить. Не чути про затримання, арешти чи побиття. Тому в слушному, зрештою, поході за захист прав людини в Україні варто зберігати здоровий глузд. Попри справу Юлії Тимошенко, Україна залишається більш вільною, ніж її головні сусіди по колишньому СРСР - Білорусь і Росія, не кажучи вже про Кавказ чи Середню Азію. Вибори в Україні відбуваються більш-менш нормально, до останнього не відомо, хто їх виграє. Не так, як у Росії, де результат президентських виборів 4 березня фактично довели до суспільної свідомості 24 вересня попереднього року. Коли Путін, тоді прем’єр, повідомив про те, що він і тодішній президент Дмитро Медведєв поміняються ролями. Аргумент “до Києва ставляться більш суворо, бо він хоче стати членом ЄС” є слушним, але слабким. Тому що Євросоюз жодного разу офіційно не заявив, що допускає можливість членства України. Коли щось від партнера вимагається, то треба також щось йому дати. А всі знають, що через кризу і втому від розширення жодної змістовної пропозиції Україні нинішній Європейський Союз не надасть. Крім батога, потрібний справді великий пряник. А Угода про асоціацію України з ЄС - це лише маленький пряничок. На фото: На відміну від України, в Росії опозиціонерам демонструвати не дозволяють. Марчін ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ , Публіцист “Газети виборчої” (Польща) http://www.wz.lviv.ua/articles/106255 Wed, 16 May 2012 11:00:03 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106256 У дитячих садочках процвітають побори і цькування неплатоспроможних батьків. Про те, як складно влаштувати дитину у садочок, знаю не з чуток. Два роки тому відчайдушно шукала місця у яслях для своєї донечки. Перш ніж почула від однієї завіду­вачки обнадійливе “Прийдіть через два місяці, щось придумаємо”, оббігала зо два десятки дошкільних установ. Та, як згодом з’ясувалося, влаштувати малюка у садочок — це квіточки. Справжні випробування — попереду. “Вхідні” заплатила відразу — 800 гривень. Завідувачка хотіла будматеріалами, та коли я побачила довжелезний список із назвами, які важко навіть вимовити, вирішила просто дати гроші. Зізнаюся, очікувала почути значно більшу суму. Знайомі розповідали, що платили і по 300 “зелених”. Та ейфорія тривала недовго. Уже наступного дня мене попросили придбати люстру, яка розбилася. За покупку виклала сто гривень. Коли віддала її в руки виховательці, почула, що треба здати ще 50 гривень на потреби садочка. Плюс, звісно, офіційна квитанція за садочок. Уже за тиждень мені стало боязко заходити до садка — а ну їм знову щось треба?! А я щойно вийшла на роботу, навіть першої зарплати не отримала. Здала ще й двісті гривень на ремонт спальні... Через три місяці довелося донечку перевести в інший садочок. Приємна завідувачка, вислухавши мене, дала надію: одне місце може невдовзі звільнитися. Сама зателефонувала через місяць, мовляв, приводьте дитину. Від радості, що є ще співчутливі та небайдужі люди, мені аж дух перехопило. Та все невдовзі “стало на свої місця”. Через кілька днів до мене підійшла голова батьківського комітету і повідомила, що всі батьки здали гроші. За все про все я маю віддати 1800 гривень плюс регулярно сплачувати якісь внески по 200-300 гривень. У кількох батьків перепитала, чи платили такі гроші. “А що лишалося робити? – скрушно похитав головою один батько, дуже скромно вбраний. – Казали, що на ремонт і кондиціонер”. Інший з гордістю повідомив, що здавав гроші на добудову садочка. Вирішила не платити, бо зовсім недавно давала “вхідні”. Розгнівана моєю відмовою голова батьківського комітету пригрозила, що поскаржиться завідувачці. Невдовзі відбулася розмова з завідувачкою, яка переконувала, що гроші треба здати... Голова батьківського комітету ніяк не вгамується: то “есемески” шле, то телефонує. Востаннє телефоном повідомила, що треба 400 гривень здати на... ремонт групи. “Ви і так не берете активної (!) участі у здачі коштів, – агресивно закинула мені. – То хоч на ремонт здайте”. На слово “ремонт” у мене вже алергія. Ну скільки можна ремонтувати ті садочки?! За ті гроші, які щороку здають батьки, можна не один садочок звести! Крім того, комунальні дошкільні установи ремонтують за гроші місцевого бюджету. Принаймні про це регулярно звітують чиновники... Усі батьки обурюються, та більшість мовчить — приречено несуть гроші. Якби мала зайві, вже б краще занесла, ніж терпіти терор. Нещодавно мене вразила ситуація. Лив дощ. У садочок “залітаю” близько 19-ї. Вихователька “сипле іскрами”, із дитиною вже стоїть на виході у коридорі. Згідно з графіком, садочок працює із 7.30 до 19.30. Неозброєним оком видно, що я без парасолі – з потилиці вода стікає. На ходу кидає “оптимістичну” фразу, що дощ затяжний, відкриває парасолю і... йде. Ми з малою за нею без парасолі під дощем прямуємо до зупинки. Чого можуть навчити малюків такі байдужі люди?! Марія Стецюк викладає у львівському вузі. Трирічну доньку уже рік водить до садочка. “Ставити якість виконання своєї роботи в залежність від рівня зарплати не можна, – обурюється мати. – Якщо так робити — гріш тобі ціна. Тим паче такій людині не місце у дитячій установі. Вирішила працювати у дитсадку – працюй. За це, як і всі бюджетники, отримуєш невисоку зарплату. Все інше – лише добра воля батьків, які віддають своїх дітей до дитсадка, аби самим заробляти гроші. Але одразу ж стикаєшся з ситуацією: “Дай!”. Дай, щоб взяли до садка, дай на ремонт роздягальні, спальні, на побутові моменти... І це лише від адміністрації. А ще батьківський комітет ніяк не вгамується — постійно щось треба: то на фрукти дітям, то на подарунки... Можливо, для когось це невеликі суми. А у мене бувають ситуації, коли думаєш, їхати маршруткою чи дочекатися тролейбуса, щоб зекономити пару гривень”... Кілька днів тому моя подруга народила третю дитину. За пологи, які (тьху-тьху) пройшли без жодних ускладнень, заплатила 2500 гривень. Лікарі грошей не вимагали, тільки суму назвали. Подруга без розмов дала гроші. Цікаво: а що б було, якби не дала?! Пологи б не прийняли чи дитину не віддали б?.. http://www.wz.lviv.ua/articles/106256 Wed, 16 May 2012 11:01:52 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106257 Учора в Києві відбулося жеребкування календаря нового, 22-го чемпіонату України з футболу. Почесним гостем заходу став екс-гравець «Таврії», «Динамо» та збірної України Олександр Головко, що визначав, якій команді дістанеться кулька з певним номером. Львівські «Карпати» матч першого туру, базовий день якого 14 липня, проведуть на виїзді проти луцької «Волині». Наперед було відомо лише те, що будуть розведені протягом сезону в домашніх та виїзних матчах донецькі та київські клуби – «Шахтар» і «Металург», «Динамо» й «Арсенал». Окрім того, досі ще не відомі два учасники змагань у Прем’єр-лізі, оскільки сезон у першій лізі завершиться лише 30 травня. У першому турі сезону 2012/2013 зіграють: «Волинь» – «Карпати», «Ворскла» – «Кривбас», «Чорноморець» – 1-е місце в першій лізі, «Шахтар» – «Арсенал», «Динамо» – «Металург» Донецьк, «Зоря» – 2-е місце в першій лізі, «Дніпро» – «Таврія», «Металіст» – «Іллічівець». А в другому турі в першому домашньому матчі нового сезону «Карпати» зіграють проти «Іллічівця». З «Шахтарем» львів’яни зіграють у 7-му турі в Донецьку, з «Динамо» також на виїзді – у 9-му турі. У 15-му турі з «Металістом» у Харкові “Карпати” завершать перше коло чемпіонату. На фото: Наставник «Волині» Анатолій Дем’яненко вже може готуватися до галицько-волинського дербі. http://www.wz.lviv.ua/articles/106257 Wed, 16 May 2012 11:04:12 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106258 Це найменший в історії чемпіонатів України «прохідний бал» «Карпати» за підсумками 21-го чемпіонату у 30-ти матчах набрали лише 23 очки, але цього виявилось достатньо для збереження прописки у Прем’єр-лізі. Прохідний бал «зелено-білих» виявився найменшим в історії усіх чемпіонатів за участю 16 команд. Львів’яни лише на один пункт випередили івано-франківське «Прикарпаття», яке ще у 1999 році на межі із «зоною вильоту» набрало 24 бали. У ході чемпіонату діями «Карпат» керувало четверо наставників: білорус Олег Кононов (1-13 тури), голландець Павло Кучеров (14-20), Володимир Шаран (21-24) і Юрій Дячук-Ставицький (25-30). Вони задіяли 36 гравців, в т. ч. 17 легіонерів. Дебютували в складі «зелено-білих» 14 футболістів, з них семеро – легіонери. Найстаршим гравцем був Андрій Тлумак (1979), наймолодшим – Володимир Костевич (1992 ). Найбільше пропустили, найбільша домашня поразка... - «Зелено-білі» забили 1200-й гол в офіційних матчах – у Львові в матчі проти «Волині» відзначився Гладкий. У цій же грі «Карпати» здобули 200-ту в лізі перемогу. - У матчі з «Олександрією» Лукас став автором 400-го в лізі домашнього гола «Карпат». - 200-та в лізі поразка львів’ян зафіксована у Луганську. - 150-й матч за «Карпати» зіграв Тлумак – у Львові з «Зорею». Соті матчі – Ткачук у Маріуполі з «Іллічівцем», Кополовець – у Львові з «Дніпром». - 10-й гол за «Карпати» провів Федецький – у Львові «Іллічівцю». - «Карпати» в матчі з «Шахтарем» зазнали найбільшої за історію домашньої поразки – 0:5. А також утретє повторили клубний антирекорд за кількістю пропущених голів у домашніх іграх. - «Зелено-білі» пропустили найбільше голів за сезон за час виступів у національних чемпіонатах – 51 м’яч. На фото: Найбільше ігор в 21-му чемпіонаті провів за «Карпати» 24-річний Андрій Ткачук. http://www.wz.lviv.ua/articles/106258 Wed, 16 May 2012 11:06:05 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106259 Український гросмейстер Василь Іванчук (на фото) вже вшосте переміг на Меморіалі Капабланки в Гавані. Фото sport.segodnya.ua В останньому, 10-му турі кубинського турніру львів’янин зробив нічию, але суперники його не наздогнали – бо теж не перемогли. Підсумкове турнірне становище: Іванчук – 6,5 очка; Непомнящій, Домінгес – по 5,5; Поткін – 4,5; Лазнічка, Кесада – по 4 очки. http://www.wz.lviv.ua/articles/106259 Wed, 16 May 2012 11:07:18 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106260 В обласному центрі Закарпаття спортивна громадська організація «Карпатська ліга сильних людей» вчетверте провела силовий турнір «Юніор стронгмен». Змагання проводилися серед юнаків 15-18 років. Відповідно і вага спортивних знарядь на турнірі була меншою, ніж на дорослих змаганнях. «Проводячи такі заходи, як «Юніор стронгмен», «Карпатська ліга сильних людей» дала можливість молодим спортсменам випробувати свої сили у молодому для Україні виді спорту – стронгмен», – розповів президент ліги Іван Григорівський. Цього року у змаганні брали участь десять юнаків. Турнір складався з шести вправ: перекидання колеса 100 кг (10 обертів, час 90 сек.); фермерська хода з балонами 2 х 75 кг (відстань 10 м, час 60 сек.); утримання у витягнутих руках гирі 16 кг на максимальний час; підйом штанги над головою на максимальну кількість повторень (повна амплітуда, вага 50 кг, час 60 сек.); станова тяга на максимальну кількість повторень (вага 155 кг, час 60 сек., дозволяються лямки); підйом «якоря» на бочку і двох каменів на платформу (вага «якоря» 100 кг, каменів – 80 та 100 кг, час 60 сек.). У запеклій боротьбі титул захистив переможець минулого року Роберт Кизляк з Мукачевого. В останній вправі він обійшов лідера змагань Євгена Крису. Третє місце посів ужгородець Іван Деркач. На фото: Юні стронгмени змагаються у вправі «підйом двох каменів на бочку». http://www.wz.lviv.ua/articles/106260 Wed, 16 May 2012 11:08:23 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106261 На Євро-2008 в Австрії і Швейцарії на трон повернулася Іспанія – через 44 роки На Євро-2008 перемогла збірна Іспанії – через 44 роки після перемоги у себе вдома 1964 року. Через два роки Іспанія була першою і на чемпіонаті світу. Але до тріумфу на Євро-2008 дорога була довгою – зі спотиканнями у вигляді поразок у груповому турнірі від Швеції (0:2) та Північної Ірландії (2:3). Проте разом зі Швецією майбутні чемпіони Європи увійшли до числа 14 команд, які стали переможцями групових змагань. Груп було сім, по сім команд кожна. По дві кращих вийшли до фінальної стадії, яку організували дві альпійські країни – Австрія та Швейцарія. Збірна України, якою керував після досить успішного виступу на чемпіонаті світу 2006 року Олег Блохін, потрапила до сильної відбірної групи, в якій також опинилися чемпіон і віце-чемпіон останньої світової першості – Італія і Франція. Крім них, ще були команди Грузії, Литви, Шотландії та Фарерських островів. Як і передбачалося, перші два місця посіли фаворити, а українці опинилися аж на четвертому місці, відставши ще й від Шотландії. Усього Україна набрала 17 очок (5 перемог, 2 нічиї та 5 поразок). На фінальному турнірі було створено чотири групи. Група А – Португалія, Туреччина, Чехія, Швейцарія, група В – Хорватія, Німеччина, Австрія, Польща, група С – Голландія, Італія, Румунія, Франція, група Д – Іспанія, Росія, Швеція, Греція. Несподіванками можна вважати успіх турків, які на останніх хвилинах перемогли чехів (3:2), повне фіаско французів, а також той факт, що господарі чемпіонату перейшли на роль глядачів. Чвертьфінальні поєдинки були по-справжньому запеклими. Переможець двічі вияснявся тільки після серії пенальті, один раз у додатковий час, а матч Німеччина – Португалія закінчився з рахунком 3:2. Росія під керівництвом голландського тренера Гуса Хіддінка перемогла у додатковий час Голландію 3:1, якою керував знаменитий бомбардир Марко ван Бастен. Туреччині далі щастило: після нічиєї 1:1)вони перемогли у серії пенальті Хорватію 3:1. Майбутні чемпіони іспанці перемогли чинних чемпіонів світу італійців: після 0:0 у серії пенальті кращими були господарі – 4:2, причому їхній воротар Ікер Касільяс відбив два удари. Та вже у півфіналах обійшлося без додаткового часу й пенальті: переможці забили по три м’ячі і вийшли до фіналу. Німеччина перемогла Туреччину 3:2, а Іспанія легко подолала Росію 3:0. 29 червня 2008 року на стадіоні «Ернст Хаппель» у Відні при 50 тисячах глядачів за суддівства Роберто Розетті (Італія) відбувся фінальний матч Іспанія – Німеччина. Рахунок 1:0 був скромним, зате перевага іспанців – переконливою. На 33-й хвилини збірна Іспанії блискавично перебудувалася з колективної оборони на колективну контратаку: найкращий гравець фінального матчу Сенна прокинув м’яча Фабрегасу, який скерував його на ривок Торресу у штрафний майданчик, а той на швидкості проскочив захисника Лама і перекинув м’яча через воротаря до сітки. Збірна Іспанії: Касільяс, Серхіо Рамос, Пуйоль, Марчена, Капдевілла, Сенна, Іньєста, Хаві, Фабрегас (Хабі Алонсо, 63), Сільва (Касорла, 66), Фернандо Торрес (Гуїса, 78), тренер – Луїс Арагонес . Збірна Німеччини: Леманн, Фрідріх, Мертесакер, Метцельдер, Лам (Янсен, 46), Фрінгс, Хітцльспергер ( Кураньї, 58), Швайнштайгер, Баллак, Подольскі, Клозе (Гомес, 79), тренер – Йоахім Льов. Найкращим гравцем чемпіонату УЄФА назвав півзахисника збірної Іспанії Хаві (Чаві) Ернандеса, який виступає за «Барселону». Тренер Луїс Арагонес, який керував збірною увесь цикл (2004-2008), зробив собі чудовий подарунок – 28 липня йому виповнилося 70 років. Статистики підтвердили, що найдовше м’ячем володіла команда Португалії (55,5%), а найбільше пасів виконали іспанці – 3415, у середньому по 570 в матчі. На фото: У фінальному матчі переможний гол у ворота німців забив нападник іспанців Фернандо Торрес. http://www.wz.lviv.ua/articles/106261 Wed, 16 May 2012 11:11:12 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106262 У минулому номері “ВЗ” повідомив, що прокуратура Львівської області порушила кримінальну справу за “розбійний напад, вчинений за попередньою змовою групою осіб” проти двох працівників міліції — інспектора ДАІ міста Львова та працівника спецпідрозділу міліції “Грифон”. Ці міліціонери, повідомили у прес-службі прокуратури, у лютому цього року вчинили розбійний напад на львівського підприємця та забрали у нього 68 тисяч гривень. “ВЗ” стали відомі обставини злочину, який вчинили перевертні у погонах... Підприємець, що став жертвою нападу, робив бізнес на купівлі та перепродажу автомобілів. Швидше за все, про комерсанта, який непогано заробляв, завдяки службі в ДАІ дізнався сержант-даішник, якого у вересні минулого року призначили на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби третього взводу роти дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ міста Львова. Після перших місяців служби в міліції 23-річний Володимир зрозумів, що розповіді про великі статки даішників відрізняються від реалій служби. Отож, махаючи на вулиці жезлом, багато не заробиш. Розчарування у міліцейських заробітках відчував і його 24-річний товариш Іван, який кілька місяців прослужив сержантом у спеціальному батальйоні судової міліції “Грифон” при ГУ МВСУ у Львівській області. Третім “подільником” до запланованого заздалегідь розбійного нападу міліціонери залучили 27-річного жителя Шепетівки (Хмельницька область) Анатолія, який працював покрівельником у приватному підприємстві “Промспецпокрівля”. Під виглядом продавців автівки перевертні у погонах призначили зустріч підприємцю, попередивши, що той має прийти купувати автомобіль з готівкою. “Оглядини” машини відбувалися на вулиці Пасічній у Львові. Лише переодягнуті в цивільне сержанти та їхній спільник побачили підприємця з портфелем в руках, як трійця розбійників кинулася на жертву та почала її бити. У комерсанта силою видерли з рук портфель, в якому було 68 тисяч гривень. Та цієї суми бандитам видалося замало. Один з них ще й зняв з руки підприємця золоту каблучку. З цією здобиччю розбійники зникли, а жертва нападу пішла у міліцію писати заяву про злочин. Тривалий час оперативникам карного розшуку Личаківського райвідділу міліції Львова не вдавалося вийти на сліди злочинців. Та днями у Шепетівці вони затримали бандита-покрівельника. Того ж дня у Самборі затримали “грифонівця”, ще через день в одному із сіл Жовківського району одягнули наручники на даішника. Коли стало відомо, що в розбійному нападі брали участь працівники міліції, подальше розслідування цієї справи взяла на себе прокуратура. Наразі вину підозрюваних міліціонерів та їхнього спільника слідчі прокуратури підтвердили зізнаннями арештованих та знятою на відео “вуличною”, як слідчі називають відтворення подій на місці злочину. Подальше розслідування “справи перевертнів у погонах” триває. http://www.wz.lviv.ua/articles/106262 Wed, 16 May 2012 11:11:53 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106263 Співробітники СБУ спільно з працівниками Генпрокуратури викрили в систематичному отриманні хабарів десятьох працівників (практично весь склад) митного поста “Луцьк” Ягодинської митниці (Волинська область). Хабарі митники вимагали від перевізників за безперешкодне оформлення вантажів. Оперативне фото СБУ Фіксувати злочинну діяльність митників спецслужба почала наприкінці минулого року. Незабаром оперативники СБУ вже знали, що митники за одну зміну отримують від 20 до 30 тисяч гривень ”данини”, які вони передавали начальникові митного поста в “общак”. Кому далі йшла зібрана “данина”, можна лише здогадуватися... На завершальному етапі операції СБУ, під час обшуків у службових кабінетах працівників митного поста “Луцьк”, розповіли у прес-центрі СБУ, оперативники вилучили 150 тисяч доларів та 30 тисяч гривень - “врожай” митників, зібраний за останні дні. Оперативники також вилучили у митників блокноти та записники, у яких обліковувалися зібрані інспекторами хабарі. Щоб цими “документами суворої звітності” можна було у разі необхідності довести керівникові, що вся данина здана в “общак”, а не привласнена. Генеральна прокуратура порушила проти службовців митного поста “Луцьк” кримінальні справи за звинуваченням у “вимаганні та одержанні хабарів за попередньою змовою групи осіб”. Чотирьох митників рішенням суду арештували. Решта перебувають на свободі під підписками про невиїзд. На фото: З кабінетів митників вилучили 150 тисяч доларів. http://www.wz.lviv.ua/articles/106263 Wed, 16 May 2012 11:13:16 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106264 15 травня суд своїм рішенням санкціонував перебування під час досудового розслідування під арештом ще двох із шести співробітників Державної служби охорони (ДСО) при ГУ МВСУ у Львівській області, які 21 квітня жорстоко побили двох відвідувачів однієї з піцерій Львова. Як повідомляв “ВЗ”, за жорстоке побиття громадян (жертви міліціонерів з численними пораненнями продовжують перебувати у лікарні) напередодні травневих свят затримали шістьох співробітників ДСО. Двоє з них приїхали близько п’ятої години ранку (піцерія працює цілодобово), коли бармен натиснула “тривожну кнопку” виклику міліції. Співробітники ДСО намагалися затримати двох відвідувачів піцерії, які відмовлялися покидати заклад, поки не доп’ють замовлене пиво. Любителі ранкового пива вчинили спротив міліціонерам. Це так розлютило правоохоронців, що вони викликали на підмогу чотирьох своїх колег, після прибуття яких затримання громадян перетворилося на садистське, нічим не вмотивоване, побиття людей. Прокуратура порушила проти затриманих міліціонерів кримінальні справи за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, поєднаним з насильством. Незабаром рішенням Галицького районного суду одного із затриманих міліціонерів арештували. Ще одного правоохоронця суд випустив на волю під заставу - 17 тисяч гривень. “Пощастило” водієві групи ДСО, який участі у побитті людей не брав, а під час ганебних подій стирчав біля своєї автівки. На його арешті не наполягала й прокуратура. Адже справу, порушену проти цього міліціонера, перекваліфікували на “службову недбалість”. За цей злочин позбавленням волі не карають. 4 травня, коли термін затримання решти міліціонерів завершився, Галицький райсуд виніс постанови про взяття під арешт ще чотирьох міліціонерів. Їх також з ізолятора тимчасового утримування перевели в СІЗО. Та 10 травня Апеляційний суд Львівської області це рішення райсуду скасував і скерував справу про обрання запобіжного заходу на новий розгляд. Виносячи таке рішення, судді прислухалися до аргументів адвокатів підозрюваних. Останні, казали адвокати, повністю визнали свою вину, каються у вчиненому та повністю співпрацюють зі слідством. Отож після 10 травня у камерах СІЗО продовжували сидіти п’ятеро співробітників ДСО. Та завдяки рішенню Апеляційного суду четверо з них не вважалися ні затриманими (строк затримання завершився), ні арештованими (рішення райсуду про арешт було скасоване). 15 травня перебування у такому невизначеному становищі для двох міліціонерів завершилося. Відтепер вони перебувають у СІЗО з “благословення” суду. Доля ще двох правоохоронців, які хоча й утримуються в СІЗО, проте повторного судового слухання у їхніх справах ще не призначили, залишається юридично невизначеною. Коментуючи на прохання “ВЗ” рішення суду про взяття під арешт ще двох співробітників ДСО, винних у побитті людей, прокурор Львівської області Олег Василенко зазначив, що вважає таке рішення правильним. “Якщо підозрюваних у таких злочинах не брати під варту, то незабаром громадянам доведеться ходити по вулицях у бронежилетах”, – додав прокурор. http://www.wz.lviv.ua/articles/106264 Wed, 16 May 2012 11:14:05 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106265 Житель села Градівки протягом 26 років має музей на власному подвір’ї. село Градівка,Городоцький район Ви часто буваєте в музеї? Раз у рік, раз у місяць? А як стосовно щоденних відвідин? Жителі села Градівки на Львівщині можуть долучатися до історії щодня. Їхній односелець Іван Яценко створив на власному подвір’ї справжній історичний музей. Пан Іван зустрічає мене біля воріт. Його хату легко розпізнати. Ворота оформлені під старовину – ковані, добротні. А на обійсті симпатична вежка – це і є музей. Хату господар також прикрасив – на фасаді картина, яку зробив з... бетону. «Я сам зводив це приміщення і оформляв його, і ворота сам робив, – розповідає пан Іван, доки йдемо до музею. – За освітою – музикант, грав колись на весіллях. Можу заграти на будь-якому інструменті. Всього решту учився сам. Малюю, розписую церкви». На подвір’ї також виставленні експонати – прялки, сівалки, молотарки позаминулого століття. Навіть у песика «хата» зі смаком. Живе у буді, стилізованій під маленький замок. «Він у цій буді не один живе, тут є клітки для кролів. Встановлені так, що собака своїх сусідів не бачить, а вони його...». Крутими східцями підіймаємося у музей. «Цей будинок я звів у 1986 році, а експонати почав збирати з дитинства. Коли пішов в армію, це все розгубилося, роздалося. Повернувся – і почав знову», – пояснює господар. «Перша давня річ, яку знайшов, був австрійський шолом. Мені тоді було п’ять років. Довго тим шоломом бавився, потім він кудись зник. Зараз складно знайти щось цінне, адже багато металошукачів розвелося, все тягнуть на металобрухт. У селі є старе замчище XVII століття, там ще знаходять наконечники стріл, козацькі люльки». Всі знають, що збираю такі речі, тож хтось подарує, у когось куплю, у когось виміняю. Збирав дітей, показував їм фото, закликав приносити, якщо щось знайдуть цікаве. Грав якось на весіллі, вийшов і позаду двору побачив німецьку гельму, у якій господар зберігав вапно. Кличу його: «Дайте мені ту гельму для музею». – «Якого музею, у Львові?» – «Та де у Львові, у мене на подвір’ї». – «Та який музей може бути на подвір’ї. Я віддам, але у чому вапно триматиму?». Знайшов йому каструлю для вапна та й виміняв на гельму. Колекція у пана Івана різнобічна – книги, музичні інструменти, зброя, посуд, техніка. «Найдавніший експонат – бивні мамонта, які подарували друзі, – розповідає. – Цього року мав вже три екскурсії. Приїздять зі всієї України, із-за кордону. У нашому регіоні це – єдиний приватний музей». На фото: Маленьким внучкам Івана Яценка також подобаються екскурсії музеєм. http://www.wz.lviv.ua/articles/106265 Wed, 16 May 2012 11:16:16 +0200 http://www.wz.lviv.ua/articles/106266 Припадають на 16 травня – середу (15-19); 20 травня – неділю (14-17); 21 травня – понеділок (04-07); 23 травня – середу (03-06) та 29 травня – вів­торок (08-10). Крім того, 25 та 26 травня може спостерігатися слабкість та знесилення. Рекомендується зменшити навантаження і збільшити час відпочинку. http://www.wz.lviv.ua/articles/106266 Wed, 16 May 2012 11:17:23 +0200