На Україну чекає Перемога

На перший погляд, начебто усе відбувається, як завжди в росії, але якщо більш уважно придивитись, то ми побачимо, що росія вже не та, яка була на початок війни 24 лютого 2022 року. Так, росія ще сильна, у неї є достатньо ресурсів для продовження війни, але вже немає тієї сили, яка здатна утримувати цей багатонаціональний конгломерат у єдності. Ті, хто каже, що в росії немає революційної ситуації, як її колись визначали комуністичні вожді, глибоко помиляються. Підтвердженням цього є несподіваний і зухвалий заколот Пригожина, який за декілька днів змінив росію і показав, яка тут зараз реальна влада і чого вартий путін. Пригожин з своїми повстанцями пройшов значну частину території країни і не зустрів будь-якого супротиву, більше того — повна підтримка росіян. Йому залишилось менш як 200 км до кремля, щоб назавжди змінити росію. Але пригожин був органічною частиною путінської влади, її породженням і він повірив та зупинився, хоча ворота москви вже були відчинені! Ніхто не вийшов рятувати путіна, який з переляку втік з кремля. Так було і в 1991 році, коли за три дні перестала існувати могутня держава — срср.

Пригожин повірив путіну і загинув. Хоча з цього приводу є також інша інформація. Уявіть собі, що буде в росії у разі, якщо російське населення побачить живого пригожина? Чи можна це повністю виключати? Впевнений у тому, що у варварській росії можливе все, що завгодно, в тому числі і повернення пригожина до боротьби за владу.

Чи міг він вчинити військовий переворот — міг, він його фактично і здійснив, але не довів до реального захоплення влади. Чому він зупинився?
Мабуть, тому, що не знав, що робити надалі після захоплення влади. Він зрозумів, що владу він не зможе утримати, а тому пішов на переговори з путіним.

Попри те, що цей заколот не призвів до захоплення влади, він зіграв надзвичайно негативне значення для суспільно-політичного життя росії. Навіть тут значна частина населення усвідомила, що путін не вічний і не герой. А за розпочату війну проти України і росії, і путіну особисто доведеться заплатити високу ціну — путін втратить не тільки владу, а й життя, а росія втратить геополітичну єдність і буде розділена між тими народами, території яких свого часу московити захопили. А сучасна росія обмежиться територією колишньої московії з центром у москві. Усі інші території повернуться тим народам, які московія загарбала, а народи поневолила. Але цей процес не буде мирним, буде багато кровопролиття, тривалий час на сучасній території росії буде йти громадянська війна.

Така ціна за її війну проти України. Деякі аналітики ще декілька років тому прогнозували саме такий розвиток подій, і от він вступив у вирішальну стадію — розпад росії і початок громадянської війни. Це не фантазії, а закономірний підсумок агресивної деспотії, яка займала тривалий час 1/7 частину планети.

Єдине, що можна з великою ймовірністю прогнозувати, це коли почнеться процес розпаду росії і початок громадянської війни. Ці процеси розпочнуться відразу після Великої Перемоги України і демократичного світу над московською тиранією. Путін все робив для того, щоб війна між Україною і росією мала локальний характер — територіальний спір між країнами, але йому це не вдалося, оскільки західні країни побачили, що це не війна за території, це війна на знищення народів і перетворення європейського континенту на нову імперію путіна. Україна була першою у цьому ряду, і путін сподівався, що вона стане легкою його здобиччю, завдяки не армії, а п’ятій колоні - вірних путінців, які повинні були захопити в Україні владу, після вторгнення орди. Все для цього було за багато років підготовлено, але тільки український народ з цим не погодився і став на захист своєї країни і свого народу. Це була стратегічна поразка путіна, все інше — наслідок цієї поразки.

Війна закінчиться так же несподівано, як і розпочалася. Вже найближчим часом, завдяки більш рішучій підтримці Заходу ЗСУ здійснять стратегічний перелом у війні і вийдуть на міжнародно визнані кордони. Головні події на фронті відбудуться весною і на початку літа війна закінчиться нашою Великою Перемогою і підписанням мирного договору з відповідними гарантіями.

На час підписання цього мирного договору процеси розпаду росії наберуть незворотного характеру, і війна в Україні втратить для неї актуальність.

Україна стане членом ЄС і буде прийнята в НАТО, стане невід'ємною частиною європейської сім'ї народів і колективної безпеки. Головними форпостами миру на європейському континенті стануть на заході - Велика Британія, на сході - Україна.

Україна отримає величезні фінансові ресурси для відновлення та модернізації країни і через декілька років, за допомогою світового співтовариства і країн членів ЄС, перетвориться у процвітаючу високорозвинуту демократичну країну, якою будуть пишатися українці!
Але зараз нам важко. Ми воюємо не просто з другою армією світу, а з агресивною ордою. Попри максимально можливу підтримку України з боку західних країн і перш за все США, стрімкого зростання можливостей українського військово-промислового комплексу з нарощування зброї і боєприпасів, головною дієвою особою на війні залишається солдат.

Захист своєї країни та свого народу для кожного українця є священним обов’язком. За майже два роки війни ЗСУ потребують ротації особового складу, підсилення бойових спроможностей підрозділів, формування нових сил наступу.

Впевнений у тому, що будь-який українець розуміє, що формування ЗСУ може бути здійснено лише шляхом поповнення добровольцями або призовниками. Не впевнений у тому, що законопроєкт про мобілізацію який викликав таку бурхливу реакцію деяких політиків, експертів і громадянського суспільства буде ухвалений парламентом. Прямо скажемо, що окремі положення цього законопроєкту є антиконституційними і протиправними. Але це ж не закон, а лише проєкт, і я впевнений, що він в такому вигляді не буде прийнятий. До речі, є й інші набагато раціональніші можливості набрати необхідну кількість нових захисників без збудження суспільства на радість путінським пропагандистам. Сподіваюсь, що таким шляхом і підемо — Україна демократична і правова держава, а люди не допустять свавілля влади, навіть в умовах воєнного стану. Але водночас не потрібно деяким нашим активістам і політикам так вже завзято заперечувати необхідність мобілізації. Сподіваюсь, що вони не проти того, щоб ми захищали свою країну. А хто її буде захищати, якщо не оголосити мобілізацію.

Інша річ, що можна і потрібно більш виважено підійти до цієї важливої справи. Це не той випадок, коли потрібно заробляти політичні дивіденди. Країну і народ необхідно боронити від ворогів.

Захищати нашу Вітчизну повинні усі українці, хто, чим і як може! Але хто здатний тримати зброю в руках — це наші головні захисники. І не потрібно так затято нас лякати різними негараздами. Йде війна, на війні можливі різні ситуації. І навіть, якщо є необхідність здійснити тактичний відхід, то не потрібно з цього приводу зчиняти галас. Головне завдання — зберегти особовий склад. Ми повинні берегти кожного українця, кожне життя.

Коли ворог був на околицях Києва ці ж особи, які сьогодні так завзято паплюжать проєкт закону про мобілізацію, не закликали народ захистити Київ і самі не приєднались до захисників. З’являється песимістична інформація, зневіра у наші можливості, розпач та інша негативна інформація.
Переконаний, що таку інформацію навмисно підкидують вороги, щоб посіяти зневіру, деморалізувати український народ, спонукати його до примирення з ворогами. Ніяких переговорів про припинення військових дій і замороження війни не може бути. Єдині переговори, які українці можуть сприйняти — це переговори про умови путінської капітуляції.

Немає і не може бути ніяких ознак стомленості Заходу війною в Україні, навпаки допомога Україні тільки буде збільшуватися. А президент США Джо Байден напряму пов’язав свою політичну кар'єру з успіхами України у війні з росією.

Часто нас відверто лякають негативними наслідками подальшого опору ворогу. Що тут можна сказати? Ворог займається підривною діяльністю, і це є частина його пропагандистської компанії. Не пускайте у свої душі цю зневіру і деморалізацію, краще ставайте до лав захисників. Адже захищати країну можна не тільки на полі бою. Не будьте байдужими до чужого горя.

У нас, українців, не може бути чужого горя. Це все горе українського народу, яке спричинив ворог — російський агресор.