«Коли Україну знову усі зрадять, з вами залишиться тільки Литва»

Російська агресія, як лакмусовий папірець, проявила наших справжніх друзів та недругів. І серед друзів найбільш відданими і послідовними виявились, зокрема, країни Балтії. Свого часу вони на собі відчули усі жахіття російської окупації, відтак щойно скинувши з себе радянське ярмо, без зволікання і зайвих дискусій вступили у НАТО і Європейський Союз. Але роки радянської окупації не минули безслідно — країни Балтії, попри парасольку НАТО, досі бояться агресії, бо розуміють, що путінська росія виношує плани відновити імперію. Втім, путін ніколи і не приховував цих планів, він щиро зізнавався, що для нього розвал радянського союзу — найбільша трагедія… Та й парасолька НАТО — не панацея. Достатньо згадати слова колишнього президента США Дональда Трампа, який свого часу завив, що американські солдати не будуть вмирати за якийсь там Таллінн. Тому країни Балтії так боляче сприйняли широкомасштабну агресію росії щодо України. 24 лютого 2022 року продемонструвало, що відтепер світ уже не буде таким безпечним і стабільним. З перших днів нападу на Україну країни Балтії почали нам активно допомагати. І досі ці три маленькі, але гонорові країни залишаються лідерами з огляду частки допомоги Україні у власному ВВП, випереджаючи за цим показником усі інші країни ЄС.

Чи не на кожній будівлі - прапор України

Я давно хотіла поїхати у кра­їни Балтії, щоб ближче позна­йомитися з цими чудовими людьми, відчути їхні настрої, по­дякувати за підтримку і допо­могу, яку нам надають. І коли отримала запрошення від на­чальника Кадетського ліцею ім. генерала Повіласа Плехавічуса Річарда Жилайтіса приїхати у Ка­унас, щиро зраділа і тут же взя­лася пакувати валізу. Каунаський ліцей уже кілька років міцно дру­жить з Львівським військовим лі­цеєм ім. Героїв Крут. Нещодавно там навіть відкрили Український клас ім. Героїв Крут.

Такого емоційно насиченого відрядження, як нині до Литви, у мене давно не було. Країна вра­зила колосальною емпатією до України. Я мала багато зустрічей з різними людьми — журналіста­ми, освітянами, священниками, бізнесменами, військовими… І всі були єдині у бажанні зробити якомога більше корисного для України, для нашої перемоги. Склалося враження, що у Лит­ві немає байдужих щодо України людей. І головне — я не відчула у них втоми від нашої війни.

За офіційною статистикою, 62 відсотки литовців «не словом, а ділом» підтримують Україну, тоб­то не лише морально, а й фінан­сово: або задонатили, або при­дбали і перегнали в Україну авто, або передали гроші чи речі укра­їнським біженцям.

Вразила мене кількість укра­їнських прапорів на вулицях Каунаса і Вільнюса. Вони — на кож­ному кроці, точніше, майже на кожній будівлі, а на деяких — по кілька. Мабуть, у самій Украї­ні прапорів на будівлях менше. Зловила себе на думці, що на приміщенні нашої редакції під час Революції Гідності ми пові­сили прапори України і ЄС. Але з часом через погодні умови вони втратили вигляд, ми їх зняли, а нових не повісили. Тож перше, що я зробила, коли повернула­ся з Литви до Львова, як ви вже здогадались — повісила на будів­лі редакції синьо-жовтий стяг.

«Усе тільки починається»

Те, що Україна болить литов­цям, відчула з першої зустрі­чі з відомим литовським журна­лістом, політичним оглядачем, а нині головним редактором ін­формаційної агенції ELTA Віта­утасом Бруверісом. Вітаутас зустрів нас (а мене на усі зустрічі супроводжував на­чальник ліцею Річард Жилайтіс, за що я йому безмежно вдячна) словами «Слава Україні!», і про­довжив говорити українською. Відчувалося, що говорити йому нелегко, але він наголосив, що буде спілкуватися українською, бо прийняв для себе принципо­ве рішення, що з українцями го­воритиме лише їхньою рідною мовою.

Вітаутас був першим литов­ським журналістом, який 2013 року приїхав до Києва на Рево­люцію Гідності. Виступав зі сце­ни Майдану. Згодом привіз на Майдан литовський рок-гурт. Коли почалася війна на Донбасі, разом з цим гуртом їздив з кон­цертним туром на фронт. Потім регулярно приїжджав в Україну, часто їздив «на нуль». Крайній раз був влітку, у районі Бахму­та. Має багато контактів серед українських військових, зокрема військових капеланів. З ними по­ступово і вивчив українську мову.

Вітаутас переконаний, що Литва найбільше серед усіх кра­їн ЄС переймається війною в Україні і дуже переживає за на­слідки цієї війни. «Дуже боюсь за Україну. Навіть у Литві далеко не всі розуміють, наскільки склад­на ситуація, наскільки ваша країна знову під загрозою. Війна за­ходить у нову фазу. Ба більше! Вважаю, все тільки починається. І про це треба відкрито говорити. У цьому вбачаю і свою функцію», — каже Вітаутас. При цьому, на його думку, політичне керівни­цтво України недооцінює склад­ність ситуації. Як, втім, і недооцінюють важливість підтримки саме з боку Литви.

«Українська влада каже: що там Литва, вона і так нас підтримує»

«Ваша політична еліта за­раз розмовляє лише з „Вашинг­тон Пост“ чи „Нью-Йорк Таймс“. Українська влада вважає, що рулить світом з Байденом і Сі Дзіньпіном, — каже Вітаутас. — У мене склалися добрі стосунки з вашим міністром закордонних справ Кулебою ще з 2015 року. Він завжди відгукувався, давав інтерв'ю. Міг йому на Вотсап написати, і він відповідав. Але крайній раз дав мені інтерв'ю давненько… Коли я влітку був в Україні і зустрічався з головним радником Кулеби паном Ніко­ленком, він мені прямим тек­стом сказав, мовляв, що там Литва, вона і так нас підтримує. Нам важливі головні країни. Ми на них робимо акцент. І це пев­ний симптом. Коли вас знову усі зрадять і усі кинуть через одну частину тіла, а такі тенденції вже проявляються, лише Литва з вами і залишиться. Кілька днів тому я робив велике інтерв'ю з нашим міністром закордонних справ Ґабріелюсом Ландсбер­ґісом, і він поза ефіром казав мені, що, схоже, союзники знову хочуть легалізувати русню. Зви­чайно, вони ще не готові повер­татися до політики business as usual (тобто ніби нічого не стало­ся. — Авт.), але тенденція пере­мовин, якогось діалогу з росією вже проглядається. Виглядає на те, що вашу владу схилятимуть говорити з росією. Механізм змусити сісти за стіл перего­ворів є - не дадуть тієї кількості зброї, яка потрібна, аби стриму­вати натиск ворога. Це звучить цинічно, але це цілком реально. Втім, брак зброї - лише частина проблеми. Найбільша проблема — брак людського ресурсу: люди закінчаться. І в цій невтішній реалії тільки Литва залишається з незмінною щодо Росії жорсткою і безкомпромісною позицією».

На думку литовського журна­ліста, нині ситуація складаєть­ся не на користь України з кіль­кох причин. Контрнаступ не дав очікуваних проривів. Відтак путін налаштований на довгу війну. А у війні на виснаження стратегічні перспективи є кращими у росії. Оскільки потенціал росії у залі­зі й у людях набагато перевищує потенціал України. Крім того, ро­сія руйнує не лише критичну інф­раструктуру, війна руйнує еко­номіку України, нищить країну і перетворює на зону перманент­ної гуманітарної кризи. Водно­час підтримка Заходу все більше пробуксовує. Санкційна політи­ка також не дала бажаного ефек­ту, бо росії вдалося налагодити шляхи обходу санкцій. Захід на це дивиться крізь пальці.

«Америка демонструє усіля­ку підтримку України, але ми не знаємо, що буде у стратегічній перспективі, — продовжує розмо­ву журналіст. — А якщо Трамп ста­не наступним президентом? Як тоді розвиватимуться події? Та і у самій Україні, точніше, в укра­їнській владній еліті, починають­ся не дуже добрі процеси. Зая­ва Зеленського про Майдан-3 свідчить про вкрай небезпеч­ний симптом розбрату, недоброї внутрішньої ситуації. Кілька міся­ців тому у Вільнюсі проходив са­міт НАТО. Коли дискутувалося питання, чи запрошувати Україну в НАТО, Литва єдина наполягала на тому, аби це було записано у декларацію. Інші країни, зокре­ма Латвія, Естонія, Польща, по­слухали американців, які заяви­ли, що не підпишуть декларацію, якщо там буде Україна поруч з НАТО. Американці бояться ядер­ної війни. Їхня логіка — стримува­ти ескалацію.

«Аргументація, що Україна захищає Європу, вже не працює»

Мій співрозмовник вважає, що, оскільки війна надовго, українська влада має знайти но­вітню аргументацію для західно­го світу, аби переконувати надалі підтримувати Україну. Традицій­на аргументація, яку висловлює, зокрема, Зеленський, що Укра­їна захищає Європу, і якщо «ми впадемо, путін прийде до вас», вже не працює.

«Багато політиків на Заході підтримують Україну з суто праг­матичною метою, бо російська диктатура тоне у болоті війни, але якоїсь автоматичної логіки, чому треба підтримувати Україну, у них немає. Вони не вважають, що коли Україна програє, вони будуть наступними. У більшос­ті інша логіка: якщо Україна впа­де, то у них навіть горнятко кави зі столу не впаде. Тому аргумен­тація, що Україна захищає весь світ, не є такою переконливою, як було на початках вторгнення. Багато хто, зокрема і в Америці, сприймає війну в Україні як ло­кальну. Відповідно, прагне її де­далі більше локалізувати. Потріб­на інша стратегічна комунікація з союзниками. Важливо, щоб за­хідні журналісти їздили на фронт, бачили війну своїми очима і роз­повідали це своїм громадянам. Щоб у західних суспільствах не згасала емпатія до України. Че­рез ЗМІ має йти прямий сигнал до суспільства. Коли почалось широкомасштабне вторгнення, політики ухвалювали рішення під впливом суспільств. У тій же Ні­меччині були величезні мітинги на підтримку України. Бо люди побачили жахіття, які творили ро­сійські військові в Україні».

«Не подобається мені і наша аргументація, мовляв, ми підтри­муємо Україну, тому що вони нас захищають. Треба переконува­ти людей у тому, що підтримуємо Україну тому, що це по-людськи, по-іншому і бути не може! В основі мають бути цінності, а не прагматика. Люди у Литві та на Заході, які найбільше підтри­мують Україну, роблять це не з раціональною метою, а тому, що так правильно, тому що до Укра­їни, як до жертви агресії, відчу­вають людське співчуття. І таким людям заяви української влади, що, мовляв, ви нам повинні до­помагати, бо будете наступні, не подобаються», — каже Вітаутас.

«Гібридна агресія щодо друзів України неминуча»

Запитую, чи бояться литовці нападу з боку росії. Мій співроз­мовник вважає, що повномасш­табна агресія навряд чи мож­лива, з огляду на те, що Литва — член НАТО, а ось гібридний ва­ріант нападу цілком реальний.

«Щось подібне вже почина­ється щодо Фінляндії і Естонії, де росія провокує мігрантську кри­зу. Намагатиметься робити те саме, що кілька років тому біло­русь робила на кордоні з Поль­щею і Литвою.

Навіть той, хто на кордоні з Польщею українській дитині-бі­женцю подав льодяник, в очах ро­сіян — ворог, якого треба знищити. Спочатку треба вирішити укра­їнське питання, а потім покарати усіх, хто допомагав Україні. Такою є логіка диктатур, які є заручни­ками своєї внутрішньої динаміки. Тому гібридна агресія щодо країн -друзів України неминуча. Це мо­жуть бути, наприклад, теракти. Як НАТО буде на це відповідати? Пи­тання, на яке наразі немає відпо­віді ні у кого", — підсумовує нашу розмову мій співбесідник.