73 секунди, які потрясли світ

Це був не звичний політ, яких було багато, а тематичний політ «Вчитель у космосі». І для НАСА це був теж незвичайний політ, а демонстрація великих технічних і технологічних успіхів в освоєнні космосу, які дозволили відправити у космос просту вчительку. Вона була найкраща. Цим польотом хотіли продемонструвати велику надійність і безпеку, які досягла космічна техніка і що польоти в космос мають перейти із розряду героїчних вчинків — до буденних справ.

Ще декілька слів про цей конкурс. Він був загальнонаціональний, надзвичайно широко розрекламований, в ньому взяла участь величезна кількість вчителів, які хотіли полетіти у космос і з космосу провести два уроки, як це було передбачено програмою польоту. Конкурс відбувався протягом тривалого часу, і нарешті десять найкращих конкурсантів вийшли у фінал відбору, президент Рональд Рейган особисто оголосив переможця цього конкурсу — матір неповнолітньої доньки — Крісті Маколіфф. Вона була єдиною цивільною особою у цьому екіпажі. Заради справедливості необхідно зазначити, що троє із семи членів екіпажу перший раз направлялись у космос, а четверо інших членів екіпажу — вдруге.

Серед членів екіпажу була 36-річна Джуді Резнік, американка українського походження. Її батьки були родом з України, але Джуді народилась вже в США.

Політ надзвичайно широко висвітлювався в американській пресі, на телебаченні і взагалі усіма засобами масової інформації. Його декілька разів відкладали, і старт космічного корабля 28 січня теж був під загрозою перенесення.

Спочатку старт шатла повинен був здійснитись 28 січня о 8.55 ранку. Екіпаж вже був в Челенджері, все було готово до старту, але в останню мить виявили технічну несправність і старт перенесли на 11.55. В цей день погода у Флориді різко погіршилася. Було дуже холодно. Мороз скував космічний шатл, льодові бруньки по 50−60 см висіли на космічному кораблі. Спеціальна група збивала їх і готувала шатл до старту. Але ще напередодні цілу ніч йшли дуже серйозні дебати між керівниками польоту, технічним персоналом, який забезпечував безпеку польоту і керівництвом НАСА щодо можливості проведення цього польоту 28 січня.

Технічні служби і підрядник, який виготовив цей шатл, сходились до думки, що з урахуванням погодних умов — зниження температури до мінусових показників — політ заборонити і відкласти, оскільки техніка розрахована на експлуатацію при температурі не менше 11 градусів тепла.
Але зважаючи на надзвичайний суспільний інтерес до цього польоту і величезний ажіотаж, який підігрівала преса, НАСА наполягало на старті Челенджера саме 28 січня.

Врешті-решт усі погодились, що кожний політ це певний ризик, але особливих загроз для старту і безпечного польоту фахівці не побачили і було прийнято рішення стартувати 28 січня, адже до цього Челенджер дев’ять разів успішно літав у космос і повернувся на землю.

Головною проблемою, яка прямо могла вплинути на безпеку польоту, було герметичне з'єднання зі спеціальної гуми, яке було на розгонному модулі шатла.

У фахівців були побоювання, що тріщина під дією низької температури може стати менш еластичною і вона повністю не загерметизує це з'єднання, в результаті чого може прогоріти стінка головного паливного бака під дією високої температури, коли буде дано старт і включиться маршовий двигун шатла.

Низька температура може змінити і властивості цієї гумової прокладки, що може спричинити прогорання корпусу головного баку з пальним.
І от настав час старту. Космічний шатл Челенджер стояв на стартовому майданчику Космічного центру ім. Кеннеді, центр управління польотом у Хьюстоні приступив до роботи. Екіпаж зайняв свої місця в космічному шатлі.

Усі телевізійні канали США вели пряму трансляцію старту цього Челенджера, сотні мільйонів людей в США і по усьому світу з великою увагою прикипіли до телевізорів.

В усіх школах США і багатьох інших країн навчання було перервано, і школярі були зібрані в актових залах, де дивились на старт космічного корабля з шкільною вчителькою на борту.

Почався зворотній відлік часу, і коли він закінчився, включився маршовий двигун, під радісні вигуки великої кількості глядачів, які були тут, на майданчику, космічний шатл почав впевнено набирати висоту. Двигуни працювали в штатному режимі, все начебто йшло за програмою.
Космічний корабель набирав високу швидкість, двигуни працювали на повну потужність — космічний шатл наближався до 10-кілометрової висоти, пройшло 60 секунд польоту.

Всі були раді і щасливі, нічого не вказувало на можливість трагедії - але на 73 секунді польоту несподівано для усіх космічний шатл вибухнув.
Усі, хто дивився за цим стартом, були шоковані, багато хто не розумів, що відбулося. Рідні і близькі астронавтів, які спостерігали за стартом з трибун, були вражені тим, що побачили, і не тільки вони — уся країна і усі люди — в шоку.

Це була загальнонаціональна трагедія. Вперше на старті, на висоті понад 10 км, вибухнув майже 100-тонний космічний шатл і впав в океан.
Для мільйонів американських школярів це була надзвичайна трагедія, вони побачили, як загинув екіпаж космічного корабля, в тому числі і їх улюблена вчителька. Трагедія була співставна з вбивством президента Кеннеді.

Космічний шатл Челенджер — це геніальний витвір американських вчених, вершина їх технологічного досягнення.

Це був десятий старт шатла Челенджер. Попередні дев’ять стартів пройшли успішно і шатл повернувся на землю.

Ніхто не чекав такої трагедії.

Люди не вірили, що сталася катастрофа, вони молились і плакали з надією, що це допоможе їх співвітчизникам залишитись живими. Але шансів врятуватись у них не було. Всі загинули. Президент Рейган зі словами глибокої скорботи звернувся до нації і повідомив про цю страшну трагедію.

Президент США створив комісію, яку очолив колишній високопосадовець його адміністрації. Американці вимагали відповіді. Програма шатлів була зупинена.

Комісія, яка мала визначити причину цієї трагедії, в непростих умовах знайшла в собі сили повідомити правдиву причину загибелі шатла Челенджер з екіпажем на борту. Один із Нобелівських лауреатів, який входив до її складу на дуже яскравому прикладі показав американцям причину загибелі шатла.

Причина була в гумовій прокладці. Він показав, коли ця прокладка на холоді змінює свою форму, потрібен деякий час, щоб вона вернулась у первісний стан, а цього було достатньо, щоб відбулась розгерметизація, і стінка основного паливного бака прогоріла. Це й стало причиною вибуху.

В цю комісію входило багато людей, яким американське суспільство довіряло — це совість нації. І саме завдяки цим людям суспільство отримало правдиву відповідь про причину цієї трагедії, хоча американська влада була проти того, щоб НАСА оголосили винуватцем цієї трагедії. Це негативно вплинуло б на імідж цієї інституції. Одним із таких членів цієї комісії був Ніл Армстронг — перший житель нашої планети Земля, ноги якого ступили на поверхню Місяця.

До речі, так сталося, що мені випала висока честь вітатися за руку з цією видатною людиною. Це було у лютому 2007 року. Я був серед невеликої групи, серед якої - також і декілька американських конгресменів та декілька депутатів іспанського парламенту, які чекали на прибуття Президента США.

Ми стояли у холі готелю Хілтон у Вашингтоні. Несподівано ми побачили групу американських генералів, які йшли прямо до нас. Їх було троє. Вони привітались спочатку з американськими колегами (як потім з’ясувалось, були добре знайомі, а потім і з нами). Один із моїх американських друзів, звертаючись до одного з генералів, показав на мене і сказав йому: цей хлопець з України.

Він дуже гарно на це відреагував і помахав мені рукою і вони пішли далі.

Американський колега мене спитав, а чи я знаю хто це? Я сказав: ні, не знаю цього генерала. А він мені каже, то це ж Ніл Армстронг — перший землянин, який побував на Місяці. «Один маленький крок для людини та величезний стрибок для людства» — ці слова належить видатному землянину, який вперше в історії ступив на поверхню Місяця. Це сталося 20 липня 1969 року. Через п’ять років після нашої зустрічі, Ніл Армстронг помер. Його прах, за традицією американських ВМС, був похований в Атлантичному океані, а за розпорядженням Президента США в день його похорону на усіх урядових і військових установах був приспущений прапор США.

Я був дуже вражений. Ця зустріч запам’яталась мені на усе життя.

А через два роки програма шатлів була відновлена, американці побудували нові шатли — Індевор, який ще багато разів успішно літав у космос.
Я згадав цю трагедію для того, щоб ще раз пом’янути людей, які загинули, торуючи дорогу у космос. І що заради космосу люди віддавали своє життя.

Згадаймо і про трагічну загибель екіпажу космічного шатла Челенджер і молодих, красивих 36-річних жінок — шкільної вчительки Крісті Маколіфф та астронавта українського походження Джудіт Рєзнік.

Світла їм пам’ять, як і усім, хто загинув заради прогресу людства.

Ця трагедія консолідувала американський народ і зробила його ще сильнішим.