Козацький хрест на могилі нащадка Козаків

На Покрову на цвинтарі Жидачева відкрили надмогильний пам’ятник Героєві України, її захисникові Тарасу Матвіїву — бойовому офіцеру, командиру взводу 24-ї ОМБ, журналісту, громадському діячеві, волонтеру, улюбленцю молоді і всього міста. 31-річним цей галичанин загинув 10 липня 2020-го на сході країни — поблизу села Троїцького на Луганщині. Того дня він рятував із розтрощеного, охопленого вогнем бліндажа своїх побратимів, а через якусь мить і сам поліг смертю хоробрих від множинних осколків чергової ворожої міни…

Пам’ятник у формі козацького хреста виготовлено «під старовину» із сірого танського граніту, який добули на Черкащині. Основна деталь на ньому - обрамлений тризуб, якого, за словами матері полеглого воїна, педагога Валентини Павлівни, її син «змалечку малював по всіх усюдах». Тут же — портрет героя, дати його пришестя-відшестя, позивний «Сармат», QR-код, за яким в Інтернеті можна дізнатися все про Тараса. І його крилата фраза-заклик, яка слугує своєрідним заповітом нині сущим — «Будьте гідні ранкового сонця!»

У розмові із кореспондентом «Високого Замку» мати Героя розповіла:

— Наш Тарас — із роду Козаків, його прадідусь мав таке прізвище. Коли малим, п’ятирічним, Тарас почув про це від бабусі Наді, у нього аж засвітилися очі. Почав просити нас, щоб ми поміняли його прізвище. З тим проханням ходив за нами кілька років — поки не подорослішав. Прізвища не змінив, але козаком став за своєю суттю…

Пам’ятник позбавлений помпезності, не перевантажений деталями. У ньому підвищений, але величний мінімалізм.

— Одна з причин отого мінімалізму, — каже пані Валентина — сам Тарас, його скромність і водночас вірність традиціям наших героїчних предків.

Представники духовенства освятили пам’ятник Герою України, наголосили на жертовному служінні Тараса Україні і Богу, закликали сучасників наслідувати його подвижницьке життя. Тепло згадував свого краянина міський голова Володимир Левко, його бойові соратники, наставники з факультету журналістики. А похресник Тараса — Сашко з Волині - так натхненно прочитав один із творів свого хрещеного батька, що не стримували сліз навіть дорослі.

Про Героя із Жидачева авторові цих рядків розповів його близький товариш — вчитель історії Петро Приходько:

— У дитинстві нас із Тарасом зводили книжки, футбол, комп’ютерні ігри. А вже потім — Майдан, інші акції. Я кликав Тараса до себе на уроки як очевидця, учасника мирних протестів, і він розповідав дітям про ті буремні дні. Діти слухали його із захопленням. Разом з ним ми потім організували виставку про Революцію Гідності. А про те, що Тарас у 2015 році пішов на фронт, ми і його рідні дізналися значно пізніше — він не розповідав цього батькам, щоб не хвилювати їх, казав, що їздив у творчі відрядження. Признався про це лише коли вступав на Лідерські курси в Академію сухопутних військ — там потрібно було мати бойовий досвід.

Тарас притягував до себе простотою. Чуже ставив вище свого. Ніколи не зазнавався. Умів стимулювати до роботи. Казав знайомим: ти можеш, у тебе все вийде!

В Україні належно вшановано її Героя Тараса Матвіїва. Про нього знято кілька документальних фільмів, школа у Жидачеві, де навчався «Сармат», міський проспект, започаткований Тарасом військово-спортивний вишкіл, обласна журналістська премія носять його ім'я. На честь цього воїна художник Лев Скоп створив ікону святого Тарасія. Про відважного земляка на Алеї Героїв у Жидачеві його жителям нагадує Дерево пам’яті - іменний дуб. На жидачівському радіо створено цикл духовно-просвітницьких передач про цю легендарну постать. Рідні воїна видали двотомник творів свого сина, у різних куточках України відбулися її презентації. Тарас продовжує жити серед нас. Про нього говорять не у минулому — у теперішньому часі.