Фронтове мистецтво Павла Сахна

Павло Сахно, який до повномасштабного вторгнення росії в Україну, обожнював гончарне мистецтво і сам навчився цього ремеслу, на фронті також не може жити без народного мистецтва. У перерві між бойовими завданнями піхотинець Павло Сахно виготовляє дерев’яні ложки. Перші вироби подарував побратимам. За ложками ручної роботи «вишикувалася» черга. У соцмережах Павлові пишуть мало не з усього світу — охочих придбати його вироби дуже багато. Часто трапляється, що річ ще не завершена, а вже продана…

Павло Сахно народився в Одесі. Після школи вступив на юридичний факультет. Потім була армія, знову навчання і робота у Посольстві США у Києві, де пропрацював 10 років. За фахом Павло — юрист. Зізнаюся: була подивована, що людина, яка народилася у сонячному місті біля моря, а не в горах, яка собі спокійно працювала у Посольстві США, залюбилася у гончарне мистецтво. Пан Павло не просто робить неймовірної краси тарелі, свічники, горнятка, а й до повномасштабного вторгнення брав участь у різноманітних виставках і фольклорних фестивалях.

— Мистецтво люблю з дитинства, — розповів журналістці «ВЗ» Павло Сахно. — Скільки себе пам’ятаю, мама мене водила у різні музеї, прищеплювала мені любов до рідного краю і мистецтва. Якось у бабусі дивився телевізор, побачив у якійсь передачі, як гончар робить глечик і малює на ньому хвильку. Був ще маленьким, але ті кадри закарбував назавжди. Тоді не знав, що це глечик, а чоловік, який його робить — гончар.

Вже у дорослому житті, коли Павло Сахно працював у Києві, побував на фестивалі «Країна мрій». Захопився вишиваними виробами, народною музикою, познайомився з майстрами з усієї України, які брали участь у фестивалі. Тоді придбав першу вишиванку. А коли прийшов у Музей просто неба у Пирогові, що у Голосіївському районі столиці, і торкнувся гончарного кола, зрозумів, що це — любов на все життя. Поїхав у Луцьк на майстер-клас з гончарства до світлої пам’яті Івана Панкова. А Музей у Пирогові надав Павлові можливість займатися гончарством. Чоловік поєднував роботу у Посольстві США з захопленням. А незабаром у вихідні вже сам давав майстер-класи з гончарства.

Павло пригадує, як одного разу Посол США в Україні разом з дружиною поїхали гуляти у Пирогів. Яким же було здивування пана Посла, коли побачив за гончарним колом свого співробітника. Пізніше Посол розповідав співробітникам, що тільки українці можуть бути з понеділка до п’ятниці на роботі одними, а у вільний час зберігають українські традиції, культуру рідного краю.

Після десяти років роботи у Посольстві США в Україні Павло Сахно звільнився з основної роботи і повністю присвятив себе служінню українській культурі. Брав участь у різноманітних фестивалях, навчав молодь і старше покоління своїй улюбленій справі. Так би, мабуть, було завжди. Але настало 24 лютого 2022-го…

— Щоранку у парку бігав з собакою, — каже Павло Сахно. — Так було і 24 лютого. О 4.30 — пробіжка 5−7 км. Перший вибух у Броварах, я не міг усвідомити, що це — початок повномасштабної війни. У перший момент здалося, що це якась аварія. Побіг далі. Назустріч бігла дівчина з собакою. Вона мені і сказала, що почалася війна, бо я до останнього сподівався, що росіяни не попруть.

Павло поїхав у майстерню — треба було все вимкнути і зачинити. Вивіз собаку до друзів. А 25 лютого вже був у Теробороні. Ще через два тижні у складі добровольців поповнив лави ЗСУ.

Перші два місяці на фронті минули дуже швидко. Якось на думку спали вироби одного з співробітників Музею, який робить традиційні полтавські ложки. Колись і сам був у цього чоловіка на майстер-класі. Вирішив і собі спробувати. Знайшов в Інтернеті два ножі-ложкорізи за 500 гривень. І почав вирізати ложки.

— Мені це дуже подобається, — каже пан Павло. — Я менше сиджу в Інтернеті, а більше — на свіжому повітрі. Мої ложки не належать до традиційних, а більш сучасні, інтер'єрні. Працюю з фруктовими деревами — яблунею, вишнею, черешнею, сливою. Головне, щоб дерево всередині було фактурне, красиве. Багато майстрів працюють з липою, бо з неї легше вирізати, я ж люблю, щоб дерево мало візерунок, щоб була фактура. Перші ложки покривав лляною олією, а згодом придбав спеціальну олію — для дерев’яних виробів.

Перші десять ложок, звісно, подарував побратимам. Хлопці подарунки відправили додому.

Над однією ложкою майстер може працювати навіть і тиждень. Але, буває, за день може створити і 5 штук. Усе залежить від настрою, натхнення…

Ложки Павла Сахна є у різних країнах світу. Дві українські громади у США, які мають два невеликі музеї, замовляють вироби майстра, у кількох українських музеях також є такі ложки. Просять ложки в особисті колекції незнайомі люди. За виріб майстер просить від 500 гривень. Левову частку від скромного заробку віддає на потреби ЗСУ. До прикладу, недавно Павло Сахно відкрив збір на купівлю нової машини. Сам особисто задонатив 27 тисяч гривень.

За останні два місяці Павло вирізав лише дві ложки. Через складну ситуацію на фронті було не до творчості. Бо зовсім мало часу залишалося на відпочинок…