«Присутність у Криму російської військової бази посилює сепаратистський проросійський рух»

Цього тижня градус напруги й у без того гарячій точці, Криму, зашкалював. У тривожному очікуванні розв’язки щодо російського ультиматуму (або українські військові частини на півострові здаються до п’ятої години ранку 4 березня, або — збройний штурм) завмерла не лише Україна, а й світ. Невже війна, якій напророчили апокаліптичний фінал? На щастя, 4 березня не стало чорною точкою відліку. Обійшлося без зброї і крові. Того ж дня пішли сигнали з Кремля, які дехто розцінив як «задню» у виконанні Путіна. На прес-конференції російський президент заявив, що потреби вводити війська в Україну немає (в’їдливо додавши: наразі). І що дав наказ про завершення військових навчань (під приводом яких російські війська підтягнули на підступи до українського кордону) та повернення військових у місця постійної дислокації. «Фактично війна скасовується. Вважатимемо, що у нових реаліях вірогідність того, що війна справді почнеться, суттєво зменшилася», — прокоментував путінські посили відомий російський політолог Станіслав Бєлковський. Чи поділяють таку думку у Криму? Не все так однозначно, каже заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.

— Кожен побачить у словах Путіна те, що хоче бачити, — заявив Наріман Джелял в інтерв’ю «ВЗ». — Проросійська частина казатиме, що ніякого відкликання російських військ не буде. Ті ж, хто виступає проти російського вторгнення на територію України, мають надію, що наказ Путіна стосуватиметься і військ, які розташовані на території Криму. Однозначної відповіді, залишаться тут війська чи підуть звідси, ми не почули.

— Путін нахабно відхрестився від того, що у Криму діють російські військові. Це, мовляв, кримська самооборона у формі, схожій на російську.

— Це абсурд. Є достатньо доказів, що ніяка це не самооборона. Якщо у перші дні пересувалися на військовій техніці без російських знаків, то тепер їх відкрито почепили. Кожен може побачити, що це російська техніка, російські БТРи, «Тигри». Інший доказ — зброя. Експерти доводять, що вона — на озброєнні російської армії.

— Яка зараз ситуація у Криму?

— Усі в очікуванні. Одна частина чекає, що російські війська залишаться тут і надалі, відбудеться референдум.

Більша ж частина кримчан очікує, що російські війська пі­­ду­ть звідси. Але залишається острах, що російська сторона може вчинити провокації. Їхня інформаційна пропаганда провалилася: ніякого збройного опору, міжнаціонального конфлікту, розгулу так званих бандерівців і радикалів. Нічого цього не відбулося. Аби хоч якось виправдати свою присутність у Криму, поправити імідж, Росія все ще може вдатися до провокацій.

— Депутат Верховної Ради Криму Сафуре Каджаметова повідомила на своїй сторінці у Facebook, що невідомі почали мітити знаками будинки кримських татар.

— Добре знаю Сафуре Каджаметову. Вона не буде вигадувати. Треба з’ясувати масштаби того, що відбулося. Можливо, хулігани повправлялися чи антитатарськи налаштовані жителі Криму? Чи все-таки маємо справу з непоодинокими випадками?

— Так званий прем’єр Криму Аксьонов заявив, що кримський референдум може відбутися раніше, ніж 30 березня. Дехто пов’язує такий поспіх з версією, що Аксьонов і спікер Константинов зрозуміли: Путін їх «зливає». Тому почали діяти за принципом «порятунок потопельників — справа рук самих потопельників».

— Коли б не відбувся цей референдум — через тиждень, 30 березня чи 25 травня, він однаково буде нелегітимним. Бо немає законодавчої бази для його проведення. Ми за те, щоб бойкотувати референдум. Але будемо орієнтуватися безпосередньо по ситуації.

Щодо Константинова й Аксьонова, відчувається, що вони почали хвилюватися. Хоча одразу було зрозуміло, що це — тимчасові фігури у зрежисованому Росією сценарії. Навіть якби усе відбулося так, як було сплановано (російській стороні вдалося б спровокувати конфлікт і виправдати свою присутність у Криму), Аксьонов недовго протримався б на посаді. Росія змушена була б якось легітимізувати кримську владу. Сьогодні кожна тверезо мисляча людина розуміє, що так званий новий кримський уряд призначений не за процедурою, він поза законом.

— Наскільки може бути небезпечною агонія так званої нової кримської влади? Чи не може статися так, що, загнана у глухий кут, саме вона може вдатися до кривавих провокацій і загострення міжетнічного конфлікту?

— Не відкидаємо такої можливості. Постійно остерігаємося провокацій. І не лише з боку російських військових й емісарів, яких направили до Криму під виглядом «туристів» (була, зокрема, інформація про кількасот людей з Кубані, які базуються у Севастополі). Не виключаємо агресивних дій і з боку місцевих радикальних проросійських сил. Намагаємося дати потужний сигнал до України, до всього світу, що жителі Криму роблять усе, аби ніякого конфлікту не відбулося. Якщо будуть провокації, усі повинні зрозуміти, що вони інспіровані, ініційовані кимось з так званої нової кримської влади чи з-за кордону.

— Дехто запитує себе: те, що відбувається у Криму, — це результат дій зв’язки кримської влади (яка після революційних подій в Україні зрозуміла, що влада вислизає у неї з рук) з Кремлем? Чи все-таки Константинова використали як маріонетку?

— Константинов у Криму ніколи не розглядався як самостійна фігура. Відколи пішов у політику, було зрозуміло, що є лялькою, якою керував спочатку прем’єр Криму Василь Джарти (нині покійний), потім — Анатолій Могильов. Після того, як похитнулася влада Януковича у Києві, Константинов зачастив до Росії. Ці поїздки «збігалися» у часі з певними подіями в Україні, Криму, коли ситуація загрожувала вибухом чи загостренням конфліктів. Напевне, там, у Москві, сидячи у студії каналу «Россия 24», Константинов очікував, що це відбудеться. Але ми конфліктів у Криму, на які сподівалися й у Росії, не допустили.

Аксьонов, як і Константинов, — теж керована ззовні фігура. Він й очолювана ним партія «Русское единство» не є популярними у Криму. Вони присутні в інформаційному просторі. Але якщо подивитися на результати місцевих виборів 2010 року, то зрозуміло, наскільки «популярна» ця політична сила. Чому ж Аксьонов тоді став такою нібито впливовою фігурою, коли є більш впливові люди, які могли б очолити новий кримський уряд? Без Росії, звісно, тут не обійшлося.

— А що з відставкою Могильова? Він вчасно вмив руки, чи його справді «пішли»?

— Наскільки знаю, Могильов був готовий здатися новій владі. Коли до Криму приїхали Аваков і Наливайченко, готовий був це зробити. Але йому, схоже, дали відстрочку. Ситуація була така, що влада в Україні ще не затвердилася, тоді ще не був обраний новий уряд. І тому, напевне, Могильову дали час допрацювати, щоб тут не було вакууму влади. Коли ж у Криму почали розвиватися події, він, очевидно, обрав для себе найкращим варіантом піти у відставку. Тобто конкретно у цій ситуації Могильов вмив руки. Хоча, незважаючи на його дуже непрості відносини з Меджлісом кримськотатарського народу, 26 лютого ми фактично у тандемі змогли зірвати позачергову сесію Верховної Ради Криму. А потім, коли вже були введені війська і ми змінили тактику, Могильов, очевидно, вирішив здатися.

— У коментарях кримчан у соцмережах, заявах голови Меджлісу Рефата Чубарова відчувається занепокоєння, що влада у Києві не зовсім адекватно реагує на ситуацію. Звучали навіть думки, що Україна, мовляв, готова пожертвувати Кримом.

— Треба розуміти, що відбувається у Криму, як тут живуть люди, щоб не сприймати ці посили негативно. У Криму є багато людей (і не лише серед кримських татар), які вважають, що офіційний Київ приділяв недостатньо уваги проблемам Криму. Проблемам як кримських татар, так і росіян, інших етнічних спільнот і навіть кримських українців. Образа відчувається — через те, що саме Київ є одним з винуватців нинішньої ситуації.

— Якими кроками можна було б реально вплинути на проросійські настрої у Криму, щоб стрілка похитнулася ближче до українського курсу?

— Як казав, приїхавши до Сімферополя, пан Порошенко, потрібно було вирішувати проблеми економічного характеру, корупції. Ці всі речі впливали на відчуття людей, їхній комфорт, життя. Треба було вирішувати проблеми і росіян у Криму. Ми говорили, що їхні права ніяк тут не зачеплені. Але, якщо росіяни вважають інакше, треба було розмовляти і з’ясовувати, що не так.

Ми як кримські татари теж можемо сказати, що офіційний Київ так і не зробив суттєвих кроків назустріч кримськотатарському народу. Вся Україна називає нас найбільшими українцями у Криму. Але чомусь усі ці роки не відбувалося посилення кримськотатарської спільноти, не відбувалося посилення українства у Криму. Кримські татари повинні були самі тут воювати з кримською владою, яка не завжди привітно ставилася до них. Це помилки, які багато років робив офіційний Київ. І вони, крім інших чинників, призвели до такої ситуації, яку маємо сьогодні.

— Чи після подій у Криму не зміняться настрої хоча б частини тих кримчан, які все ще з надією поглядали у бік Москви? Реально побачивши, що таке російський військовий чобіт, чи не змінять вони свою думку: з Росією, мовляв, краще на відстані дружити?

— У Криму багато людей, які тепло ставляться до Росії. Вони прийдуть на референдум, проголосують за те, що потрібно бути з Росією. Але вони не сприймають те, як Росія сьогодні намагається не пропонувати діалог, а схиляти до нього силою, навіть збройною. Ці люди не виходять на мітинги, але висловлюються у соціальних мережах, в особистих розмовах. Може скластися враження, що ті, хто ходять з російськими прапорами і кричать «Росія! Росія!», — це всі росіяни Криму. Ні. Радикально налаштованих людей, які готові сприймати будь-які дії, тільки б з Росією бути, не так багато. Більшість виступає за те, щоб Крим залишався у складі України, а Україна була якнайтісніше пов’язана з Росією різними зв’язками.

— Події у Криму загострили питання щодо скандальних Харківських угод: потрібно чи ні їх денонсувати?

— Присутність у Криму російської військової бази лише посилює сепаратистський проросійський рух. Тому кримські татари з самого початку виступали проти підписання Харківських угод. Але розглядати це питання саме сьогодні, можливо, не потрібно. Як і не потрібно було у перші ж рішення Верховної Ради включати скасування мовного закону. Коли влада у Києві затвердилася б, налагодила зв’язки з регіонами, тоді можна було б сідати за круглі столи і розмовляти про те, що треба робити. Вважаємо, що російську військову базу потрібно з Криму забирати. Але якщо це робити сьогодні, наскоком, це було б необачно.